Прикладом таких принципів є: принцип законодавчого регулювання відносин з питань судочинства; принцип доступності судового захисту; принцип доступності та справедливості правосуддя; принцип законності здійснення правосуддя; принцип об'єктивного та неупередженого вирішення спору; принцип чіткого виконання рішень суду тощо. Низку важливих принципів закріплено в Конституції України. Вони сконцентровані у розділі VIII "Правосуддя" Конституції України. Ці принципи мають конституційно-правовий характер. Значною мірою вони пов'язані та обумовлені конституційно закріпленими засадами судочинства в Україні, до яких Основний Закон відніс: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду Господарське процесуальне право України: Навч. посіб. / В.Л. Костюк, К.М. Біда, В.В. Бонтлаб [та ін.]; за заг. ред. В.Л. Костюка. - К.: Ін Юре, 2009. - С. 13.. Конституційні принципи - це система сформованих на основі загально-правових принципів та Конституції України основоположних ідей, які забезпечують формування цілісної системи галузевих принципів господарського процесуального права. За своєю суттю, конституційні принципи ґрунтуються на загально-правових та міжгалузевих принципах, наповнюють їх конституційно-правовим змістом. Конституційні принципи складаються із: конституційних принципів-прав, зокрема конституційного права на правову допомогу (ст. 59); права на звернення до суду (ст. 55); конституційних принципів-гарантій, зокрема принципу здійснення правосуддя лише судом; принципів поширення юрисдикції судів на усі правовідносини в державі (ст. 124) тощо. Галузеві принципи - це система сформованих на основі загально-правових та конституційних принципів основоположних засад (ідей, положень), які спрямовані на ефективне правове регулювання відносин у сфері господарського судочинства та забезпечують цілісність, системність та узгодженість господарського процесуального права. Вони базуються на загально-правових та конституційних принципах і покликані розвивати та конкретизувати їх. До основних галузевих принципів господарського процесуального права належать: принцип законодавчого регулювання відносин у сфері господарського судочинства; принцип доступності до господарського судочинства; принцип справедливого, об'єктивного та неупередженого захисту прав господарюючих суб'єктів у господарських судах; принцип змагальності розгляду господарських спорів у судах; принцип винесення об'єктивних, неупереджених та законних рішень; принцип обов'язковості виконання рішень господарських судів; принцип доступності апеляційного та касаційного оскарження рішень господарських судів. 2.3 Норми господарського процесуального права Норми господарського процесуального права є різновидом правових норм і мають ознаки, властиві будь-яким нормам права: вольовий характер, формальну визначеність, загальнообов'язковість, неперсоніфікованість, неодноразовість дії, встановлюються (санкціонуються) та забезпечуються примусовою силою держави. Вони є масштабом (мірою) поведінки суб'єктів господарських процесуальних відносин. Призначення цих норм у правовому регулюванні полягає в регламентації поведінки суб'єктів. Однак поряд з цими ознаками вони мають властиві їм особливості, які зумовлені предметом правового регулювання По-перше, категоричний характер їх приписів, які адресуються в основному суб'єктами, наділеним владними повноваженнями у сфері охоронної діяльності держави. Однак це не виключає диспозитивних засад у судовому процесі у випадках, передбачених господарським процесуальним законодавством. По-друге, основною формою їх реалізації є виконання, тобто здійснення активних дій, спрямованих на реалізацію зобов'язуючих норм права. По-третє, у переважній більшості вони мають процедурний характер. Норми господарського процесуального права описують не тільки дії учасників судового процесу, а й способи, порядок, послідовність їх здійснення, а також форму закріплення результатів цих дій. Складна конструкція норм господарського процесуального права зумовлена чисельністю учасників процесуальної діяльності, між якими одночасно виникає взаємозв'язок, взаємозалежність та взаємообмеження, що потребує відображення та закріплення послідовності дій кожного із учасників стосовно інших. У судовому процесі здійснюється правозастосування, яке передбачає специфічний вид пізнання в процесі доказування. Результати правозастосовної діяльності мають бути певним чином ззовні об'єктивованими, що впливає на структуру та вид диспозицій норм господарського процесуального права та потребує численних статей, які регламентуватимуть ті чи інші процесуальні дії Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право: Підручник / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук'янець; За заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2009. - С. 50.. У процесуальній літературі звертається увага на таку особливість, як зв'язок суб'єктивного права з юридичним обов'язком. Однак ця особливість на має абсолютного характеру Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. - М.: НОРМА, 2003. С. 168-169.. Відповідно до ст. 59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, та позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, - копію відзиву. Проте згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до дати проведення підготовчого засідання боржник зобов'язаний подати до господарського суду та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство. Отже, за загальним правилом, передбаченим ГПК України надіслати відзив є правом, а при провадженні в справі про банкрутство - обов'язком, але обов'язком лише боржника. Норми господарського процесуального права - це встановлені чи санкціоновані державою та забезпечені засобами державного примусу визначені правила поведінки у сфері здійснення господарського судочинства. Правова норма є специфічною системою, яка складається з елементів між якими існують зв'язки. Такими елементами є гіпотеза, диспозиція і санкція. Гіпотеза норми визначає умови, за яких у суб'єктів можуть виникати передбачені нормою господарського процесуального права юридичні права й обов'язки, тобто вказує на умови дії диспозиції правової норми. Найчастіше гіпотеза має складну форму і містить чітко сформульовані умови, за наявністю яких потрібно здійснити певні дії чи надається право на здійснення таких дій. Гіпотеза норми господарського процесуального права не тільки містить вказівку на конкретні життєві обставини, за наявністю яких діє норма, вона надає цим життєвим обставинам юридичного значення, перетворюючи їх у юридичні факти. Гіпотеза норми господарського процесуального права може бути: простою, коли встановлюється одна умова, за наявності якої суб'єкт може керуватися диспозицією норми господарського процесуального права. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 17 ГПК України, якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого належить справа, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є у провадженні місцевого господарського суду, та передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду; складною, коли встановлюються декілька життєвих обставин (умов), але суб'єкт може (має) застосувати диспозицію лише за наявності всіх обставин (умов), які перераховані в гіпотезі норми господарського процесуального права. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 43-1 ГПК України особа, яка має підстави побоюватися, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову; альтернативною, якщо вона визначає декілька життєвих обставин (умов) і за наявності хоча б однієї із них суб'єкт може (має) керуватися диспозицією норми. Наприклад, ч. 1 ст. 43-5 ГПК України, згідно з якою суддя, встановивши, що заяву про вжиття запобіжних заходів подано без додержання вимог, викладених у ст. 43-3 кодексу, або не оплачено державним митом, виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право: Підручник / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук'янець; За заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2009. - С. 51.. За формою вираження гіпотеза норми господарського процесуального права може бути абстрактною, тобто мати узагальнюючий характер сформульованих життєвих обставин (умов) або конкретною, тобто містити конкретні, індивідуалізовані життєві обставини (умови), за наявності яких застосовується диспозиція правової норми. Диспозиція норми господарського процесуального права вказує, якою має бути поведінка учасників за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин, тобто встановлює зміст самого правила поведінки. Диспозиція може бути: простою, тобто у вигляді вказівки на той чи інший однозначний варіант поведінки учасника. Наприклад, ч. 2 ст. 4-3 ГПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; описовою, коли правило поведінки учасників правовідносин формулюється системою оціночних понять, різних характеристик і ознак; посилочною (відсильною), якщо в самій нормі господарського процесуального права не міститься правило поведінки, а адресат відсилається до правила поведінки, що міститься в іншій нормі. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 38 ГПК України господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід у порядку, встановленому статтями 43-1-43-10 цього Кодексу; невизначеною, якщо формулюється у вигляді, наприклад, "у порядку, встановленому законом", "відповідно до вимог закону" тощо. Наприклад, ч. 4 ст. 3 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що досудова санація державних підприємств провадиться відповідно до законодавства; банкетною (відкритою), тобто правилом, яке може бути сприйнятим з інших джерел права. Наприклад, відповідно до ч. 10 ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок виконання в Україні рішень судів іноземних держав у справах про банкрутство визначається відповідними міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право: Підручник / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук'янець; За заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2009. - С. 52.. За формою вираження диспозиція може бути абстрактною, якщо правило має узагальнюючий характер сформульованого правила або конкретною, якщо правило сформульовано за допомогою конкретних, індивідуальних ознак. За способом викладення диспозиція норми господарського процесуального права може бути: альтернативною, якщо визначає декілька можливих варіантів поведінки. Наприклад, ч. 10 ст.