КУРСОВА РОБОТА

Дослідження принципу верховенства права та верховенства закону

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРАВО І ЗАКОН: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ І СПІВВІДНОШЕННЯ

1.1 Поняття та властивості права

1.2 Природне та позитивне право

1.3Теорія правової законності

РОЗДІЛ 2. ПРИНЦИПИ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА ТА ВЕРХОВЕНСТВА ЗАКОНУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

2.1 Поняття принципу верховенства права

2.2 Загальна характеристика принципу верховенства закону

2.3 Співвідношення принципів верховенства права та верховенства закону

РОЗЛІЛ 3. ВТІЛЕННЯ ПРИНЦИПІВ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА ТА ВЕРХОВЕНСТВА ЗАКОНУ В УКРАЇНІ

3.1 Засади верховенства права в українському законодавстві

3.2 Верховенство закону як принцип Конституції України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Ідеал верховенства права став нині одним з найпопулярніших у всьому світі. До нього постійно звертаються не лише на Заході, для якого верховенство права, як уже доводилося писати, традиційно є однією з найвищих демократичних цінностей Козюбра М. I. Права людини і верховенство права// Право України. -- 2010. -- № 2.- С. 4-5. Він давно став найважливішою складовою міжнародно-правових актів, особливо присвячених правам і свободам людини та громадянина. Все частіше верховенство права як принцип фіксується у національних конституціях і законах, ним активно оперують міжнародні й національні суди.

Не залишилася осторонь цієї безпрецедентної підтримки ідеалу верховенства права й Україна. На його адресу лунають панегірики з вуст державних і політичних діячів України, без нього не обходиться жодна програма численних політичних партій, він широко використовується у законодавчій практиці, в наукових працях вітчизняних правознавців, політологів, філософів, соціологів, представників інших галузей гуманітарного знання.

Одне з провідних місць відведено принципу верховенства права також Конституцією України (ст. 8). Причому Україна є чи не єдиною державою, в Основному Законі якої зафіксовано положення не тільки про верховенство права, бастіоном якого вважається Велика Британія («The Rule of Law»), а й положення про правову державу, яку небезпідставно іменують німецьким винаходом («Rechtsstaat»).

Cеред українських вчених, які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняних уявлень про зміст принципу верховенства права та його значення для розвитку доктринальних положень юридичної науки з урахуванням досвіду зарубіжних держав, слід зазначити В.Б. Авер'янова, С.П. Головатого, В.О. Зайчука, В.М. Кампо, М.І. Козюбру, А.М. Колодія, В.В. Копейчікова, Д.М. Лук'янця, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, А.О. Селіванова,О.Ф. Скакун, В.Ф. Сіренка, Ю.М. Тодику, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка та ін.

Об'єктом дослідження виступає верховенство права та закону як явище.

Предметом дослідження є верховенство права та верховенство закону.

Метою даної роботи є дослідження принципу верховенства права та верховенства закону.

Мета реалізується в постановлених завданнях, якими є:

- дослідження поняття права;

- визначення поняття закону;

- співвідношення поняття права та закону;

- визначення поняття верховенства права;

- характеристика верховенства закону;

- становлення співвідношення принципів верховенства права і верховенства закону;

- дослідження закріплення в Конституції України принципу верховенства права верховенства закону.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів з підрозділами, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ПРАВО І ЗАКОН: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ І СПІВВІДНОШЕННЯ

1.1 Поняття та властивості права

Як відомо, термін «право» (лат. jus; англ. law; right) має відмінне тлумачення у численних наукових концепціях, сформованих у різні часи і різних світових культурах.

Поняття права - це визначальний компонент у категоріальному апараті правової науки, оскільки має істотне значення для визначення методології будь-якого дослідження, у зв'язку з тим, що модель праворозуміння визначає понятійний апарат і характер висновків, а також обумовлює діяльність суб'єктів праворозуміння. Праворозуміння є ключовим аспектом усієї проблематики сучасної теорії права.

Як зазначає В. Бабкін, праворозуміння - це наукова категорія, яка відображає результат процесу пізнання сутності права. Бабкін В. Д. Право і закон: співвідношення понять / В. Д. Бабкін // Матеріали ХШ історико-правової конференції «Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти (м. Чернівці, 20-22 травня 2005 р.). - Чернівці «Рута», 2005. - С. 4.

Право -- система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу.

Специфічні ознаки права:

1. Вираження міри свободи, рівності та справедливості означає, що право з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини, визнані у світовому співтоваристві. Право є мірою свободи та рівності людей, установленою державою таким чином, щоб свобода одного не обмежувала свободи іншого. І цією мірою є справедливість. У праві свобода трансформується в суб'єктивні права, яким відповідають обов'язки, що їх обмежують.

Справедливість -- це баланс інтересів: влади і громадянина, виробника і споживача, продавця і покупця, роботодавця і робітника тощо. Справедлива міра свободи характеризує зміст права, а загальнообов'язковість права, що засновується на легітимному примусі, є його формальною властивістю, яка має істотний характер.

Найвище суспільне призначення права - забезпечувати у нормативному порядку свободу в суспільстві, підтверджувати справедливість, виключити сваволю і свавілля з життя суспільства. З формальної точки зору право -- це міра свободи та справедливості, яка фактично захищена в цьому суспільстві.

2. Нормативність виявляє сенс і призначення права. Нормативністю права до суспільного життя вносяться істотні елементи єдності, рівності, принципової однаковості -- право виступає як загальний масштаб, міра (регулятор) поведінки людей. За допомогою норм право регулює різні суспільні відносини, слугує знаряддям втілення в життя політики держави, засобом організації її різнобічної управлінської та іншої діяльності. У нормативності є одна істотна риса: право виражається в нормативних узагальненнях (загальні дозволяння, загальні заборони, загальні зобов'язування), які встановлюють межі досягнутої свободи, межі між свободою і несвободою на певному ступені суспільного прогресу Н.Н. Крестовская Л.Г.Матвеева теория государства и права. Элементарный курс(Харків « Одіссей» 2010) -С.95.

3. Формальна визначеність права означає чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки. Вираження норм у законах, інших нормативних актах, встановлення формальної рівності -- це основна ознака формальної визначеності права.

4. Системність права полягає в тому, що право -- це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов'язані та узгоджені. Системність вноситься до права законодавством. Лише системне, несуперечне право, яке виражає свою сутність через принципи, здатне виконати завдання, що постають перед ним.

5. Вольовий характер права, вираження в ньому суспільних, групових і індивідуальних інтересів означає, що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес Оборотов Ю.М., Крижанівська А.Ф Теорія держави і права. Державний іспит. (Харків «Одіссей» 2010 )-С .152. Розуміння волі в праві виключає зведення права до знаряддя насильства держави, засобу придушення нею індивідуальної волі.

6. Загальнообов'язковість права виражається в тому, що встановлені правила поведінки є загальними та обов'язковими для всієї країни. Загальнообов'язковість, загальність праву надає те, що в ньому виражаються узгоджені інтереси учасників регульованих відносин, що воно має нормативний характер.

7. Державна забезпеченість, гарантованість права, аж до примусу, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримує загальні правила, які визнаються державою правовими. Державна охорона правових норм містить у собі державний легальний примус, різні організаційні, організаційно-технічні, виховні та превентивні (попереджувальні) заходи державних органів з дотримання та виконання громадянами юридичних норм.

Сутність права -- внутрішній зміст права як регулятора суспільних відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Під сутністю права в радянській літературі зазвичай розумілася піднята до закону воля панівного класу, зміст якої визначався матеріальними умовами життя цього класу. В усіх визначеннях права підкреслювався його класово-вольовий характер, причому він мав принципове методологічне значення для розуміння сутності експлуататорського права як вираження інтересів і волі всього панівного класу, а для соціалістичного права -- як вираження інтересів і волі трудящих на чолі з робітничим класом. При цьому класові трактування держави і права тісно змикалися.

Було б неслушним відривати один від одного класовий та соціальний аспекти сутності права. І той і інший аспекти складають єдину, хоча й внутрішньо суперечливу сутність права як регулятора суспільних відносин через державне закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Поняттям права охоплюються два аспекти, які виражають його сутність:

-- цілісно-нормативний;

-- регулятивний.

Якщо з цілісно-нормативної точки зору право є мірою свободи, рівності та справедливості (правомірним порядком), то з регулятивної точки зору -- спрямовано на впорядкування суспільних відносин (динамічний, регулятивний аспект). На різних етапах розвитку суспільства перший аспект може домінувати, впливати на загальну спрямованість правового регулювання, або відступати на другий план.

У будь-якому суспільстві, яким би воно не було (класово-антагоністичним, соціальне неоднорідним, але демократичним), сутність права залишається незмінною в тому, що право було, є і буде владним нормативним регулятором суспільних відносин, поведінки людей.

До категорії сутності мають належати такі якісні риси, без яких взагалі немає того предмета, про сутність якого йдеться. До сут-нісних якостей права слід віднести його нормативність, представницько-зобов'язуючий характер правових норм, їх зв'язок із державою (названі вище ознаки права) Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. - Харків: Консум, 2005. - С. 216..

1.2 Природне та позитивне право

Існує цілком очевидна теоретична доцільність виділення двох іпостасей право розуміння - природно - правового та позитивно правового. Вона дозволяє згладити гостроту багатьох наукових суперечок і ліквідувати ряд непорозумінь, зокрема у галузі прав особи, що виникають виключно на грунті відсутності такого розмежування.