ДО ПИТАННЯ СУТНОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ЖИТЛА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Вегера-Іжевська І.В.

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Досліджено теоретичні питання сутності забезпечення права на недоторканність житла в кримінальному провадженні. Проаналізовано літературу з конституційного права, теорії держави і права, кримінального процесуального права для з'ясування сутності наукових категорій «забезпечення суб'єктивного права», «механізм забезпечення суб'єктивного права». На основі вищевказаного аналізу висловлено думку щодо розуміння сутності забезпечення права на недоторканність житла в кримінальному провадженні. Сформульовано науково обґрунтовані пропозиції на підставі проведеного аналізу.

Ключові слова: забезпечення права на недоторканність житла, забезпечення суб'єктивного права, механізм забезпечення суб'єктивного права, механізм правового регулювання, реалізація прав і законних інтересів особи.

недоторканність житло право кримінальний

Постановка проблеми. Початок ХХІ століття довів, що важливим чинником, який забезпечує буття людини, є додержання норм, що визначають її правовий статус, формують у її свідомості стан захищеності, реально забезпечують її права, свободи та законні інтереси, а у разі їх порушення -- надають ефективного захисту. Попри те, що цивілізоване суспільство приділяє значну увагу забезпеченню та захисту прав людини (як на національному, так і міжнародному рівнях), непоодинокими є випадки їх порушення. В таких ситуаціях людина потребує реакції з боку держави, яка відповідає перед нею за свою діяльність і тому зобов'язана надати їй ефективного захисту. З огляду на це особливого значення набуває не тільки і не стільки декларування основних прав людини, у першу чергу, на рівні Конституції України, скільки створення дієвого правового механізму їх забезпечення і, перш за все, у сфері кримінального судочинства як такій, що за наявності відповідних підстав допускає істотне обмеження прав людини. Як зазначають В.С. Зеленецький та Л.М. Лобойко, фактичне забезпечення права людини досягається шляхом переводу правового положення із його статичного стану до стану динамічного. Досягнення такої мети можливо лише в результаті дії спеціального механізму фактичної реалізації правового положення особи в кримінальному процесі. Оскільки в кримінальному процесі реалізація громадянином належних йому прав здійснюється в результаті його взаємодії з особами і органами, які ведуть процес, то як здійснення цих прав, так і забезпечення їх реалізації слід розглядати в якості особливого виду колективно здійснюваного кримінально-виконавчого механізму [1, с. 329-330].

Декларування права на недоторканність житла в Конституції України, міжнародно-правових актах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також у національному галузевому законодавстві має значення, яке важко переоцінити, адже без нормативного закріплення цього права неможлива його фактична реалізація. Сьогодні право на недоторканність житла є європейським стандартом, який має забезпечуватися у будь-якій демократичній краї- ні У загальній теорії права під європейськими стандартами прав людини розуміють узгоджені і визнані європейським співтовариством (європейською спільнотою держав), зафіксовані в юридичних актах та інших документах європейських міжнародних організацій принципи і норми щодо прав людини, дотримуватись яких зобов'язана будь-яка держава - член цих організацій або ж яка має намір стати їх членом. Див.: Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.: Ваіте, 2015. - С. 63 (392 с.).. Утім одне лише його декларування жодним чином не задовольняє його меті; його реалізація потребує наявності ефективного механізму його забезпечення, що й, по суті, надає цьому праву реального змісту, тієї цінності, яка задовольняє законним інтересам людини.

Мета статті. З огляду на сказане, цілком логічним видається те, що дослідження проблеми забезпечення права на недоторканність житла в кримінальному провадженні, у першу чергу, передбачає з'ясування сутності наукової категорії «забезпечення суб'єктивного права», що потребує звернення до аналізу відповідних наукових підходів до її розуміння, які висловлено в сучасній юридичній науці, і, перш за все, - в теорії права і науці конституційного права, а також кримінальній процесуальній науці. З'ясування сутності цієї категорії надасть змогу визначитися щодо осіб та органів, які мають забезпечити право на недоторканність житла в кримінальному провадженні, гарантій його реалізації, засобів забезпечення та можливих наслідків порушення цього права у царині кримінального судочинства.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Принагідно необхідно зазначити, що більшість дослідників проблеми забезпечення прав і свобод людини в тій чи іншій сфері взагалі не вдаються до з'ясування змісту категорії «забезпечення права», апріорі вважаючи її сутність цілком зрозумілою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Утім, ознайомлення зі спеціальною літературою, присвяченою дослідженню цієї категорії, свідчить про плюралізм наукових підходів до її розуміння і відсутність єдності наукових думок із цього приводу. Одні вчені вважають, що сутність забезпечення права полягає у впливі держави на права і свободи громадян за допомогою певних юридичних засобів, насамперед, норм права [2, с. 160]; інші виходять з того, що воно являє собою створення необхідних умов для реалізації права [3, с. 393]; треті розглядають його як застосування гарантій, що переводять реалізацію прав людини у практичну площину; четверті -як способи сприяння у здійсненні прав і свобод людини, спеціальну діяльність з надання цим правам реального, невід'ємного та непорушного характеру, п'яті -- як систему гарантування прав і свобод людини з боку державних інститутів, яка функціонує у правовому режимі і до якої входять такі елементи, як компетенція, охорона, захист, а також створення необхідних умов для реальної реалізації людиною своїх прав і свобод [6, с. 178]. П.М. Рабінович під забезпеченням прав і свобод людини розуміє комплексну державну діяльність щодо створення умов для їх здійснення, що включає такі елементи (напрями): сприяння реалізації прав людини та основоположних свобод (шляхом позитивного впливу на формування їх загально соціальних гарантій); охорону прав та свобод (шляхом вжиття заходів, зокрема, юридичних, для запобігання, профілактики правопорушень) та захист прав людини та основоположних свобод (відновлення порушеного правомірного стану, притягнення винних осіб до юридичної відповідальності) [7, с. 23]. Остання наукова позиція розвивається іншими вченими, на думку яких забезпечення прав та свобод людини як різновид діяльності включає превентивно-охоронний (створення сприятливих умов для здійснення прав, ужиття заходів щодо запобігання правопорушенням) та безпосередньо «реставраційний», «відновлювальний» (відновлення порушеного права і забезпечення виконання юридичного обов'язку) блоки [8, с. 44]. Аналогічної точки зору дотримується й А.Ю. Олійник, який під забезпеченням конституційних свобод розуміє створення сприятливих умов для їх здійснення, охорону, захист суб'єктивних свобод від правопорушення, відновлення порушеного права компетентними державними органами чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими або службовими особами та об'єднаннями громадян шляхом здійснення матеріальних і процесуальних юридичних засобів [9, с. 153].

Виклад основного матеріалу. Тож, як свідчать наведені точки зору, однозначної (одноманітної) відповіді на це питання в юридичній науці важко відшукати. І тому є, як видається, логічне пояснення, адже за своєю суттю забезпечення суб'єктивного права, в тому числі й права на недоторканність житла, є системним явищем, яке безпосередньо пов'язане із право- застосуванням, правотлумаченням тощо. Тому в силу складного характеру цього явища досить важко досягти його однозначного розуміння дослідниками, кожен із яких надає перевагу тій чи іншій його складовій.

Між тим, зазначені доктринальні судження у своїй більшості мають схожі елементи, що стосуються створення певних умов для реалізації суб'єктивного права, сприяння його реалізації. І це є невипадковим, оскільки забезпечення права являє собою один із аспектів більш значного за змістом процесу -- реалізації цього права. Саме на таке співвідношення цих двох процесів обґрунтовано звертається увага в науковій літературі [1, с. 340]. За визначенням В.С. Зеленецького та Л.М. Лобойка, під реалізацією прав і законних інтересів особи слід розуміти механізм здійснення сукупності взаємопов'язаних дій, що забезпечують втілення у життя волі правомочного суб'єкта і досягнення мети, що відповідає його особистим інтересам [1, с. 340].

В науці кримінального процесу проблема забезпечення прав особи у сфері кримінального судочинства досліджувалася українськими науковцями Ю.М. Грошевим, Н.В. Глинською, І.В. Гловюк, Ю. Гурджі, О.В. Верхогляд-Герасименко, М.В. Джигою, В.С. Зеленецьким, О.В. Капліною, О.П. Кучинською, Л.М. Лобойком, О.Р. Михайленком, В.Т. Нором, В.А. Савченком, С.В. Сліньком, В.М. Трофименком, І.А. Тітком, Л.Д. Удаловою, О.Г. Шило та ін., а також російськими вченими В.А. Булатовою, Л.М. Володіною, О.А. Галустьяном, О.В. Гладишевою, Н.В. Григор'євою, А.А. Жидких, О.А. Зайцевою, О.М. Ларіним, О.Я. Мотовіловкером, Ю.І. Стецовським, В.С. Шадріним та ін.

Утім необхідно відзначити, що в наукових працях указаних учених, як правило, розглядалися окремі сегменти цієї комплексної проблеми стосовно забезпечення конкретного права або свободи людини при здійсненні кримінального провадження (чи іншого предмета забезпечення, як то -- принципів кримінального процесу, якості кримінальних процесуальних рішень, приватного інтересу тощо) або забезпечення прав та законних інтересів особи в окремій стадії кримінального провадження. Системного ж дослідження у вітчизняній науці кримінального процесу проблема забезпечення прав людини поки що не отримала, що й пояснює відсутність її комплексної доктринальної концепції.