цивільний процесуальний закон час Глава 2. Дія актів цивільного законодавства 2.1 Особливості дії актів цивільного законодавства у часі Дія нормативно-правового акта цивільного законодавства у часі - це офіційно встановлений проміжок його юридичного буття, котрий, як правило, не обмежений певним строком, а визначається моментом набрання ним чинності та моментом припинення його дії. Для досягнення цілей практичного застосування відповідного нормативно-правового акта завжди підлягають вирішенню наступні питання: по-перше, з якого моменту нормативно-правовий акт набрав чинності; по-друге, на які відносини він поширюється і чи підпадають під його регулювання відносини, що виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, котрий втратив чинність; по-третє, з якого саме моменту попередній нормативно-правовий акт втратив чинність. Враховуючи суспільну важливість законодавчого вирішення питання щодо дії закону та інших нормативно-правових актів у часі, Конституція (ст. 58) закріпила один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони розраховані тільки на майбутнє і не поширюються на відносини, які виникли до набрання цими актами чинності, за винятком передбачених ч. 1 ст. 58 Конституції України випадків, коли нормативно-правовим актом пом'якшується або скасовується відповідальність особи [1]. Закріплення принципу незворотності дії актів цивільного законодавства у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і людиною. Це породжує впевненість кожного, що його існуюче становище не буде погіршене законом або іншим нормативно-правовим актом, який буде виданий пізніше. Фактично відтворюючи закріплену на конституційному рівні ідею щодо неприпустимості зворотної дії нормативно-правових актів у часі, ЦК України переносить її у площину приватно-правової сфери. У відповідності зі ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо ж цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності [17, 81]. Закон діє до його скасування у встановленому порядку. Про скасування закону може бути прямо вказано в новому законі. Якщо новий закон прямо не передбачає скасування попереднього, який суперечить новому і регулює ті самі відносини, його слід вважати таким, що втратив чинність у відповідній частині чи в цілому, з моменту набрання чинності нового закону. Частина п'ята ст. 94 Конституції не допускає набрання законом чинності раніше дня його опублікування. Однак Конституція (ст. 58) встановлює зворотну силу законів та інших нормативно-правових актів, що пом'якшують або скасовують будь-яку юридичну відповідальність. При цьому Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що ст. 58 Конституції поширюється лише на фізичних осіб [9]. На розвиток конституційних положень про чинність законодавства в часі, ст. 5 ЦК встановлює, що акти цивільного законодавства зворотної сили не мають. Тому акти не мають зворотної дії в часі. Однак такі акти мають зворотну дію в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність. Це означає, що акти цивільного законодавства діють на майбутній час і не застосовуються до тих відносин, які виникли до набрання ними чинності [3]. При цьому, оскільки Конституційний Суд України дійшов висновку про поширення ст. 58 Конституції лише на фізичних осіб (Рішення КС України від 09.02.99 р., справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), ч. 2 ст. 5 ЦК України поширюється тільки на фізичних осіб в частині про надання зворотної дії в часі актам цивільного законодавства, що пом'якшують або скасовують відповідальність. До цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивільного законодавства застосовується до тих прав та обов'язків, які виникли з моменту набрання ним чинності. Для цього норма ч. 3 ст. 5 ЦК України вимагає дотримання трьох умов: а) відносини відносяться до сфери цивільно-правового регулювання; б) акт, що регулює їх, втратив чинність; в) права та обов'язки учасників цих відносин виникають і після набрання чинності нового акта цивільного законодавства [3]. Якщо акт цивільного законодавства, що регулював цивільні відносини, втратив чинність, новий нормативно-правовий акт з моменту набрання ним чинності застосовується до юридичних фактів цивільного права та породжуваних ними цивільних прав і обов'язків. Це загальне правило ЦК України доповнюється спеціальною нормою пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу про те, що Цивільний кодекс 2003 року застосовується до тих прав і обов'язків, що продовжують існувати після набрання ним чинності. У зв'язку з цим прийнятий 2003 року ЦК України підлягає застосуванню зразу після 1 січня 2004 року, якщо до цього рішення у відповідній справі прийнято не було. Якщо судове рішення було прийнято до 1 січня 2004 р., то апеляційна і касаційна інстанції повинні застосовувати ті нормативно-правові акти, які були чинними на день винесення рішення судом першої інстанції [12, 67]. ЦК України не виключає дії спеціальних правил, які не допускають застосування нових актів цивільного законодавства до зобов'язань, що виникли на підставі договорів, укладених до набрання чинності такими актами. Прикладом таких правил є норма ч. 3 ст. 10 Закону "Про оренду державного і комунального майна", якою умови договору оренди визнаються чинними на весь строк дії договору, хоч би після укладення договору законодавством були встановлені правила, що погіршують становище орендаря. Ця норма вирішує питання співвідношення умов (тексту) договорів і актів законодавства, прийнятих після укладення договору. Умови договору ЦК України (ч. 1 ст. 268 ЦК) розуміє широко як умови, викладені в договорі, так і як положення законодавства, що визначають зміст прав та обов'язків сторін. Цей підхід закріплено положеннями Закону України "Про оренду державного і комунального майна", згідно з яким (ч. 3 ст. 10 Закону) умови договору оренди визнаються чинними на весь строк дії договору, хоч би після укладення договору законодавством були встановлені правила, що погіршують становище орендаря. Наведені положення слід розглядати як можливість дії положень скасованого нормативно-правового акта до закінчення строку дії договору оренди і неможливість застосування (у відповідній частині) до зобов'язання, що ґрунтується на цьому договору, акта законодавства, який набув чинності після укладення договору оренди. При цьому ті права, які виникли до моменту набрання чинності новим актом цивільного законодавства на підставі акту, що діяв і втратив чинність, підлягають захисту на загальних засадах, зокрема передбачених главою 3 ЦК України "Захист цивільних прав та інтересів" (статті 15-23 ЦК) [13, 32]. Іншими словами, в цьому випадку фактично наявний ефект юридично обов'язкових норм скасованого нормативного акта з одночасним незастосуванням норм нового нормативно-правового акта до раніше виниклих і триваючих відносин. Правотворчій практиці відомі непоодинокі випадки прийняття нових актів цивільного законодавства з умовою, що прийняті раніше нормативні акти підлягатимуть застосуванню лише в частині, що не суперечить новому закону. У цьому випадку спеціальні норми законів, які увійшли в суперечність з більш загальними положеннями нового закону, також не підлягають застосуванню. За відсутності такого зазначення в новому законі, спеціальні правила прийнятих законів продовжують діяти. ЦК України нормою ч. 2 ст. 4 закріплює імперативне правило, згідно з яким інші закони України повинні прийматися відповідно ЦК з дотриманням процедури одночасного внесення відповідних змін до ЦК і нового закону, яким інакше регулюються цивільні відносини, ніж ЦК України. Цю норму ЦК України слід розглядати як положення про неприпустимість застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів, які увійшли в суперечність з ним. За таких умов не матиме значення можливість тлумачення норм нового закону як спеціальних щодо норм ЦК, оскільки правило про перевагу спеціальної норми перед загальною заперечується імперативним правилом про неприпустимість застосування законів, які суперечать ЦК. Такі спеціальні положення законів не повинні підлягати переважному застосуванню перед положеннями ЦК, що є більш загальними. У цьому зв'язку недостатньо логічною видається позиція авторів, які, обґрунтовуючи застосування правила про перевагу спеціальної норми перед загальною, фактично не враховують імперативну норму ч. 2 ст. 4 ЦК [13, 32]. Чинність закону не обмежена строком, якщо в самому законі не вказано інше або його сама сутність закону не передбачає його дію протягом певного періоду часу. Зазвичай, дія актів цивільного законодавства у часі не обмежується, якщо у самому акті не визначено інше або природа відповідного нормативно-правового акта не припускає його дію протягом певного часу. Зокрема, коли Фонд державного майна України (далі - ФДМУ) видає нормативно-правові акти, спрямовані на реалізацію програми приватизації об'єктів державної власності на поточний рік, вони діють протягом року. Як правило, акт цивільного законодавства діє до дня його відміни у встановленому законом порядку. Можлива також ситуація, коли з прийняттям нового закону ті, що були прийняті раніше, закони зберігають чинність у частині, яка не суперечить новому законові. Деколи встановлюються правила, відповідно до яких регулюються відносини, що виникли до набрання чинності новим законом і до яких може застосовуватися новий закон. Наприклад, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК передбачається можливість його застосування до цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності, але продовжують існувати після 1 січня 2004 р. Правила Книги шостої ЦК застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята жодним із спадкоємців до набрання чинності ЦК. До позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 p., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше. Правила про набувальну давність, передбачені ст. 344 ЦК, поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності ЦК. Що стосується договорів, укладених до 1 січня 2004 p., які і продовжують діяти після набрання чинності ЦК, то до них положення останнього застосовуються лише щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів і незалежно від дати їх укладення.