• Становлення радянської влади в Україні у 20-ті роки
• Радянська модернізація України у 30-ті роки
• Організація влади та державне управління в умовах незалежної України
• Висновки

Становлення радянської влади в Україні у 20-ті роки Радянські республіки, які утворилися на території колишньої Російської імперії на початку 20-х років, були формально самостійними, але фактично були частинами однієї держави без назви, але з пануючими у кожній з них єдиної більшовицької партії. Радянська Україна мала територію 452 тис. кв. км, її населення становило 25,5 млн. чоловік. В цей період особливо поліпшилася ситуація в сільському господарстві України, яке у 1925-1926 рр. за обсягами виробництва зерна вийшло на довоєнний рівень. Водночас не слід ідеалізувати і перебільшувати значення непу. Він не означав повного повернення до ринкової економіки, а був лише тимчасовим тактичним відступом партії більшовиків від своїх принципів державного будівництва. Система управління економікою за своєю суттю залишалася командно-адміністративною. Неп в Україні мав свої особливості, адаптовані до місцевих умов. Це позначилося на збереженні окремих ознак автономності, насамперед, у зовнішній політиці: аж до 1923 р. радянський уряд України підтримував закордонні зносини, уклавши 48 міждержавних угод; а також у державному будівництві; політиці так званої українізації; зовнішній торгівлі й навіть існуванні окремої української радянської армії. Проте межі компетенції загальнодержавних і республіканських органів не мали чіткого юридичного розмежування, все більше центр проводив політику втручання у поточні справи республік. Не сприяла автономізації й організаційна побудова більшовицької партії, коли КП (б) У розглядалась як звичайна обласна організація. Домінування РКП (б) у країні привело до підміни представницьких та виконавчих органів республік партійними органами, в яких більшість становили комуністи - провідники політики ЦК РКП (б). Договір між РСФРР і УСРР прискорив подальшу уніфікацію державних органів двох республік.28 грудня 1920 р. Голова раднаркому РСФРР В. Ленін і нарком закордонних справ Г. Чичерін підписали у Москві з X. Раковським договір про воєнний і господарський союз, який отримав назву "Договірної федерації. У 1920 р. був здійснений перерозподіл України на 12 губерній, замість 9, які існували за часів Російської імперії: Волинську, Донецьку, Катеринославську, Київську, Кременчуцьку, Миколаївську, Одеську, Олександрійську (з 1921 р - Запорізьку), Подільську, Полтавську, Харківську, Чернігівську. Для координації діяльності економічних наркоматів було створено Раду Праці та Оборони, при якій діяв єдиний плановий центр - Державна планова комісія. З метою посилення партійного чинника у керівництві народним господарством в апарат ЦК набрано цілий ряд спеціалістів-господарників, введено інститут відповідальних працівників для виїздів у регіони. Були посилені партійні осередки на підприємствах - на "партійно-господарську роботу" партія направила тисячі комуністів з Червоної Армії. І з'їзд Рад 30 грудня 1922 р., прийняв пропозицію про затвердження Декларації про утворення Союзу РСР і Союзний договір. Так було утворено Союз Радянських Соціалістичних Республік, до якого ввійшли Російська Федерація, Українська СРР, Білоруська СРР, Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). Цей договір проголошував, що незалежні радянські республіки добровільно і на рівноправних засадах вступають у державний союз і передають низку своїх повноважень органам центральної влади. У виключному віданні союзного уряду перебували: зовнішня торгівля; армія і флот; іноземні справи; транспорт; поштово-телеграфний зв'язок. Для виконання цих функцій створювалися загальносоюзні наркомати. Фінанси, промисловість, робочі ресурси, виробництво продуктів харчування були у компетенції союзно-республіканських наркоматів, хоча їхню політику визначав центр. До сфери державного управління республіканських урядів було віднесено: внутрішні справи; освіту; юстицію; землеробство; соціальне забезпечення; охорону здоров'я. Завершенням юридичного оформлення нового державного утворення стало прийняття Конституції СРСР на 11 з'їзді Рад у січні 1924 року. Вона складалася з двох частин: Декларації і Договору про утворення СРСР. Конституція передбачала декларативне право виходу республік із спільного державного утворення та встановила, що територія республік не може бути змінена без їхньої згоди. На основі цього IX Всеукраїнський з'їзд Рад у травні 1925 р. прийняв новий текст Конституції УСРР, яка законодавче закріпила входження України до складу СРСР. Республіка остаточно втратила всі ознаки незалежності. Українська СРР була другою за чисельністю населення та територією республікою Радянського Союзу. В 1925 р. вона займала територію 450 тис. кв. км і мала населення 28 млн. чоловік. Столицею України став Харків. Згідно з урядовою постановою від 1922 року "Про адміністративно-територіальний поділ УСРР і про спрощення радянського апарату" замість існуючої чотириступеневої системи територіальної організації влади (губернія-повіт-волость-село) запроваджувалася нова трирівнева система врядування: округ-район-село з ліквідацією губерній. Ці зміни були започатковані у 1923 р. і станом на 01.08.1925 р. територія республіки складалася з 41 округу, 680 районів, 10314 сільрад, 70 міських і 155 селищних рад. Входження Української СРР до складу СРСР, псевдофедеративної єдиної багатонаціональної держави з сильними централізаторськими тенденціями, ще більше звузило суверенні права України, на багато десятиліть поставило долю українського народу в залежність від політики центру, який уособлювався з ЦК ВКП (б", союзним урядом, союзними відомствами. Отже, входження України до СРСР та прийняття конституцій СРСР і УСРР юридичне оформили обмежений суверенітет республіки з подальшим її перетворенням в звичайну адміністративну одиницю радянської унітарної держави з декларативним федералізмом. Проте сам факт існування Української Соціалістичної Радянської Республіки з чітко визначеними територіальними межами, власним державним апаратом, із можливістю розвивати національну культуру, науку, мову, створювали певні можливості для збереження української самоідентичності. Радянська модернізація України у 30-ті роки Наприкінці 20-х років у партійно-державному керівництві СРСР перемогли сили, що перебували на позиціях посилення диктатури та адміністрування в політичній та економічній сферах та готових до посилення курсу радикальних перемін. Під керівництвом Йосипа Сталіна, який вийшов переможцем у запеклій боротьбі за владу, було скасовано неп і почато перехід до силових, адміністративно-командних методів управління економікою та суспільними процесами. Радянський Союз поставив завданням за якесь десятиліття "наздогнати й перегнати капіталістичний світ" в економічному відношенні та перетворити СРСР у сучасну велику державу. У 30-ті роки в СРСР формується і закріплюється жорстка централізована командна система управління з адміністративно-директивними методами управління, суворою регламентацією та посиленим зрощенням правлячої партії з державним апаратом. На відповідальні посади в органах державної влади у переважній більшості призначалися комуністи, які мали проводити політику партії в життя. Найвищим органом державної влади УРСР стала Верховна Рада, до компетенції якої належали: затвердження народногосподарських планів і державного бюджету, керівництво всіма галузями народного господарства і соціально-культурного розвитку, встановлення відповідності до законодавства СРСР місцевих податків, зборів і неподаткових доходів, законодавство про працю, організація суду, надання прав громадянства УРСР тощо. У період між сесіями - Президія Верховної Ради, яка видавала накази, тлумачила закони республіки, контролювала роботу уряду, скасовувала рішення обласних Рад у разі їх невідповідності законам, скликала сесії Верховної Ради, могла проводити референдуми та ін. Верховна Рада створювала уряд республіки - Раду Народних Комісарів (РНК) як вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади. РНК здійснювала керівництво комісарами республіки та іншими підпорядкованими їй інституціями, об'єднувала та спрямовувала діяльність уповноважених загальносоюзних наркоматів, вживала заходів щодо виконання народногосподарських планів, державних і місцевих бюджетів, контролювала дії РНК Молдавської АРСР та обласних виконкомів. На місцях функції державного управління повинні були виконувати обласні, міські, районні, сільські та селищні ради народних депутатів та їх виконкоми. У 1934 р. за рішенням XVII з'їзду КПРС функціональна система побудови всіх радянсько-господарських апаратів ліквідовувалася, перебудовуючись за виробничо-територіальною ознакою. Що ж до самого типу політичного режиму, то суть його залишалася незмінною - відносна єдність законодавчої, виконавчої та судової влади з формальною перевагою законодавчої у формі рад народних депутатів. Реальна ж влада була цілковито зосереджена в руках більшовицької партії в особі її диктатора. Конституція вперше визначала порядок утворення судових і прокурорських органів і головні принципи їхньої діяльності, що було ширмою в умовах безпрецедентного розгулу беззаконня та масових репресій. Це ж саме можна сказати і щодо статей, які проголошували найширші демократичні права і свободи людини. У Конституції 1937 р. вже з'явився натяк на монопольне становище більшовицької партії. Злиття державного апарату з партійним, яке відбулося в СРСР, призвело до підміни керівних функцій держави управлінськими, коли держава замість того, щоб керувати народногосподарськими тор, а тому мусить займатися не властивими їй функціями - управляти економікою, аж до дрібних галузей та підприємств. Лише за тоталітаризму держава-партія стає патерналістською державою, державою-общиною. У такому середовищі формується духовна, ідейна спільність суспільства, людина-колективіст. Для тоталітарного суспільства характерне безправ'я громадян, обвинувачувально-забороняючий характер законодавства, повний контроль влади над життям громадян. Сталінізм нівелював національні особливості народів, продовжуючи великодержавну русифікаторську політику царизму. В 1939 р. були ліквідовані національні райони, національні сільські та містечкові ради. Настав кінець українізації в республіці, а надалі цей процес почав розглядатись як буржуазно-націоналістичний, з яким слід вести непримиренну боротьбу. Особливістю СРСР того часу було те, що каральні органи підпорядковувались особисто Сталінові, перетворивши режим не на культ особи, а на тиранію особи.6 червня 1941 р. Й. Сталін став Головою Ради Народних Комісарів, що означало сумісництво посад Генерального секретаря ЦК ВК (б) П та керівника виконавчої влади. Всі номенклатурні працівники партії пройшли у 1940 р. атестацію на присвоєння їм військових звань. Усе це перетворило номенклатуру партії ще й у військову організацію, а партійного вождя - у верховного правителя країни. "Комуністична партія, - писав Сталін, - це своєрідний орден мечоносців усередині країни Рад, який спрямовує органи останньої, одухотворює їх діяльність". Такі ідеї вождя поставили партійні та силові державні структури над народом та органами державної влади. Радянський Союз став жорстко централізованою унітарною державою, а союзні республіки остаточно втратили залишки автономії. Союзний центр здійснював управління практично всіма сферами політичного, економічного й соціального життя України, а демократичні статті Конституції УРСР в умовах однопартійної диктатури залишалися лише пропагандистськими деклараціями. Організація влади та державне управління в умовах незалежної України Епоху 1991-1994 років дуже часто називають епохою політичного романтизму - час, коли закладалися основи державних і демократичних інститутів нової Української держави. Саме в цей період наша країна дістала визнання у світі, зробила перші кроки на шляху будівництва ринкової економіки та громадянського суспільства.