Після того як Верховна Рада відхилила кандидатуру В. Пустовойтенка на посаду Прем'єр-міністра України, 22 грудня 1999 р. новим Прем'єром став Віктор Ющенко. У грудні цього ж року були прийняті важливі рішення, спрямовані на запровадження нової концепції державного управління, створення більш ефективної системи виконавчої влади, підвищення керованості суспільне важливих процесів, реформування державної служби, зменшення чисельності управлінського апарату.16 квітня 2000 року відбувся референдум. Прагнучи до рішучих і глибоких змін у суспільстві та сподіваючись на посилення дієздатності державної влади, більшість громадян України підтримала запропоновані референдумом питання. За його результатами Верховній Раді необхідно було внести зміни до Конституції щодо запровадження двопалатного парламенту. Передбачається, що він складатиметься з двох палат - Палати регіонів і Державних зборів, формуватиметься за європейською моделлю: в нижній палаті має бути 300 народних депутатів, обраних на пропорційній основі; у верхній - по три представники від адміністративно-територіальних одиниць (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя). Президент матиме право дострокового припинення повноважень Державних зборів у разі, якщо протягом місяця не сформовано постійно діючу парламентську більшість, до 1 грудня не затверджено підготовлений і поданий Кабінетом Міністрів у встановлені строки Державний бюджет на наступний календарний рік, протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад нового КМУ.

Імплементація питань, винесених на референдум, стала, по суті, епіцентром нового політичного протистояння у Верховній Раді, лінія якого вже не проходила відповідно до недавно сформованої парламентської більшості та меншості, а визначалася народними депутатами, лідерами політичних партій з точки зору політичних перспектив нової системи стримувань і противаг та дієздатності гілок державної влади. Побоюючись звуження повноважень парламенту та посилення президентської влади, Верховна Рада так і не вирішила питання щодо втілення в життя результатів референдуму.

Узагальнюючи одинадцятилітній період становлення, розвитку, трансформації та функціонування інститутів публічної влади України, можна зробити такі висновки. Здобуття Незалежності радикально змінило їх функції, методи та форми діяльності. В минуле відійшла система радянської влади з домінуванням і всевладдям компартійного апарату. Натомість перед молодою державою постала необхідність; заново формувати переважну більшість державних інститутів, які були просто відсутніми в УРСР як частині тоталітарного імперського утворення; реформувати адміністративно-командну, жорстко планову економіку, керовану з єдиного центру, в багатоукладну ринкову, зорієнтовану на потреби людей. Отримавши статус незалежно держави, Україна взялася за творення ефективно діючих законодавчої, виконавчої та судової влади. Перешкодами на цьому шляху були: відсутність владної верхівки політичної волі до проведення радикальних політичних економічних та соціальних реформ; несконсолідованість української нації гострі політичні конфронтації, що стали, на жаль, неодмінним атрибутом політичного життя країни; зволікання консервативною більшістю парламент прийняття Конституції та інших базових для державотворчих процесів законів. Зрозуміло, що ці фактори вкрай негативно позначилися на соціальне економічному розвитку держави, особливо в роки економічної кризи.

Прийняття Конституції України стало важливою віхою української історії. Її прийняття остаточно оформило Україну як суверенну державу - не від'ємну складову європейської спільноти, закріпило демократичний вен тор її розвитку. На засадах конституційних положень було сформовані механізм державної влади на основі її поділу на три гілки, закріплено інститут місцевого самоврядування як невід'ємну складову публічної влад і громадянського суспільства, розпочато адміністративну реформу.

Поступово, зберігаючи громадянський мир, уникаючи відкритих соціально-політичних конфліктів, активізується здійснення економічних ре форм. Як результат, у 2000 році, вперше у новітній історії України, відбулося реальне зростання валового внутрішнього продукту, а в наступному році Україна за темпами економічного розвитку випередила не тільки всі країни СНД, а й Європи.

Все сказане дає підстави для висновку про те, що найважчий період історії в умовах незалежної Української держави залишився позаду. В найближчі роки за умов консолідованих дій всіх члені суспільства наша Вітчизна має передумови для стрімкого поступ в напрямі побудови міцної, заможної, демократичної держави, д гарантуватиметься незалежність країни, а на її основі гармонійно поєднуватимуться права і суспільні інтереси всіх громадян. Сам про таку державу мріяли українці протягом усієї трагічної історії України.