Курсова робота

Тема даної курсової роботи дуже актуальна, адже сучасний стан та розвиток українських підприємств знаходиться у тяжкому становищі. Значний вплив дану ситуацію зумовила адаптація до ринкових відносин, а також наслідки світової економічної кризи. Для покращення ситуації необхідним є створення механізмів, які б стимулювали суб'єктів господарювання нарощувати обсяги та підвищувати ефективність виробництва, оновлювати виробничу матеріально-технічну базу. Але реальне становище підприємств в економіці свідчать, що процес розвитку вітчизняного виробництва натрапляє на ряд істотних перешкод. Відслідковуючи стан українських підприємств, можна побачити, що на їх діяльність певним чином впливає спадщина радянської системи господарювання.

Саме тому проблема кардинального поліпшення параметрів динаміки, структури та ефективності вітчизняного промислового виробництва відповідно до викликів і вимог як поточного, так і перспективного соціально-економічного розвитку країни залишається дуже актуальною.

Враховуючи все вищесказане, можна сформулювати основну мету даної курсової роботи, яка буде полягати у всебічному аналізі умов розвитку та вивченні сучасного стану підприємництва в Україні.

Об'єкт дослідження. Підприємницьке середовище та підприємництво в цілому.

Предмет дослідження. Розвиток та стан підприємництва в Україні.

Відповідно до об'єкту, предмету і мети дослідження були поставлені такі завдання:

- аналіз теорії планової системи економіки;

- опис переваг і недоліків командної систем;

- доказ неефективності планової економіки на практиці;

- характеристика економічних умов необхідних для формування та заохочення підприємництва;

- аналіз становлення підприємництва в Україні;

- показ основних факторів гальмування розвитку підприємств в Україні.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Діяльність підприємств регулюється Господарським та Цивільним кодексами України, Законами України «Про власність», «Про господарські товариства», Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» і ін.

Проблему розвитку підприємництва в Україні, досліджується в працях вчених: З. Варналія, Л. Воротіної, Я. Жаліла, В. Кредісова, Д. Ляпіна, І. Манцурова, В. Найдьонова, С. Соболя та інших. Визначення проблем економіки, розробка обґрунтованих рекомендацій щодо підвищення ефективності діяльності мають базуватися на загальних засадах теорії підприємництва та його ролі в економічній еволюції.

Методи дослідження. Зауважимо, що методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань.

Для розв'язання поставлених завдань використано такі методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, конкретизація.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

1. Основні економічні причини занепаду розвитку підприємництва в Україні за часів адміністративно-командної системи управління

1.1 Поняття та основні риси адміністративно-командної системи

Зазначимо, що адміністративно-командну систему характеризують суспільна власність практично на всі матеріальні ресурси і колективне прийняття економічних рішень, що здійснюється за допомогою централізованого планування. Усі вагомі рішення щодо обсягу ресурсів, їхнього використання, структури і розподілу продукції, організації виробництва приймаються центральним плановим органом. Підприємства - власність держави і здійснюють виробництво на основі державних директив. Співвідношення між капітальними благами і споживчими благами (засобами виробництва і предметами споживання) встановлюється централізовано. Таким самим способом здійснюється і розподіл засобів виробництва та предметів споживання. [11]

Таким чином, підкреслимо, що адміністративно-командна економіка є господарством, в якому панує державна форма власності і основні, а також менш значимі, економічні рішення приймаються на вищому рівні управління і адміністративно, у вигляді команд, обов'язкових для виконання, доводяться до кожної економічної одиниці. Методи та механізми товарного виробництва та ринкової економіки не застосовуються або застосовуються в обмеженому, а іноді й у спотвореному вигляді. Централізована бюрократична система управління використовує в основному неринкові важелі виконання директивних завдань та рішень. [14, с. 14]

Планова система економіки проголошує таку цільову функцію: економіка та виробництво, зокрема, орієнтовані на задоволення суспільних і особистих потреб. Виробництво в інтересах підвищення добробуту і розвитку всієї спільноти трудящих і кожного його члена є основним проголошуваним мотивом встановлення планової системи господарювання. [19, с. 381]

Забезпечувався порівняно однорідний рівень споживання серед членів суспільства, при порівняно однорідному рівні прибутків кожного. Так задовольнялися потреби як виробників, так і споживачів. [19, с. 409]

Досвід впровадження планової економіки показує, що для цього типу економічної системи, економічне зростання залишився лише кількісним показником. Характерною особливістю адміністративно-командної економіки на практиці був екстенсивний спосіб розширення виробництва, що не забезпечувало якісної сторони економічного зростання. Теоретично, проголошувалося так зване «нова якість економічного зростання», яке включало постійне оновлення виробничих потужностей, підвищення якості продукції і структурну перебудову економіки. [21]

Основною ланкою всієї структури народного господарства держави з плановою економікою було виробниче підприємство (або кооператив). Воно було номінальним власником і реальним розпорядником засобів виробництва. Підприємство наділяється функціями первинної ланки поділу праці, основної ланки економіки, забезпечує доведення благ до споживача. [20]

В адміністративно-командної економіки, щоб уникнути відриву пропозиції від попиту, що випливають звідси підвищенням цін, відставанням в якості продукції та фінансову незбалансованість, використовувалися різні методи управління як попитом, так і пропозицією. В умовах командної економіки найважливішим важелем впливу і на попит і на пропозицію є ціни. При цьому держава володіє монополією на встановлення цін на всі види продукції. в залежності від різних обставин, що встановлюється державна ціна може відрізнятися від реальної ціни на продукції, що може негативно позначитися на її виробників. [19, с. 523]

Таким чином, егалітарно-колективістські цінності при унітарному політичному правлінні не можуть створити економічну систему іншою, ніж такою, яка характеризується державною або «колективною» власністю, максимізацією виробництва продукції, абсолютно заорганізованим ринком, вирішальною роллю уряду (чи як у колишньому СРСР - комуністичної партії) у розв'язанні економічних питань, що здійснюються через централізоване планування та адміністративний розподіл ресурсів. Економічна система з такими ознаками є «звичайною» адміністративно-командною системою.

1.2 Позитивні моменти командної системи економіки

Охарактеризувавши в загальних рисах адміністративно-командну систему, слід зупинитися на її перевагах. Відтак зазначимо, що незважаючи на те, що органи управління господарською діяльністю керуються переважно завданням задоволення мінімальних потреб, такі потреби задовольняються абсолютно для всіх. Це виключає проблему бідності, особливо характерну для ринкової економіки. Це слід вважати основним позитивним моментом цієї економічної системи, і саме воно свого часу призвело до встановлення її як чільної на теренах Східної та Центральної Європи, Азії та в деяких регіонах Африки та Центральної Америки.

Зазначимо ще, що порівняльна схожість рівнів доходів всього населення повністю виключає можливості класового розшарування суспільства. Це пояснюється ще і наявністю у держави з адміністративно-командною економічною системою функції розподілу. Вона полягає у розподілі та перерозподілі сукупного продукту, виробленого в державі з метою найбільш повного задоволення потреб суспільства і людини. Узагальнюючи, можна сказати, що все зроблене в такій економічній системі за певний період розподіляється по строго встановленим квотам між різними сферами, галузями, соціальними групами, колективами, окремими людьми, при цьому ніхто не отримує більше, але й ніхто не отримує менше.

Вкажемо, що існування централізованого планування формально значно полегшувало роботу виробничої сфери економіки: виробнику немає необхідності думати, що, як і для кого виробляти, відповіді на ці запитання дає директива з відповідного керуючого органу влади. Проголошення суспільної власності дає теоретичну можливість і створює реальне враження для кожного члена суспільства в причетності до управління ресурсами і засобами виробництва, на які вона поширюється. Це відіграє важливу роль у мотивації персоналу, що не завжди легко вдається при використанні ринкових механізмів.

Всі товари продаються і купуються за цінами, встановленими спеціальними державними органами. Це не дає можливості ринку диктувати свої умови в утворенні ціни на товар, що, у свою чергу, забезпечує деяку стабільність цін на значно більший період, ніж це можливо при ринковій економіці. Планова економіка теоретично спрямована на задоволення суспільних і особистих потреб.

Таким чином, в цілому, можна сказати, що планова економіка в теорії вирішує багато практичних проблем. У той же час, ця система сама собою породжує безліч негативних явищ, які не можуть з'явитися при ринку.

1.3 Недосконалість адміністративно-командної системи, що призвела до занепаду розвитку підприємництва

Незважаючи на всі ті позитивні елементи адміністративно-командної системи господарювання, описаних нами вище, варто вказати, що вона є досить недосконалою, через що, в кінці-кінців, і призвело до її розкладанню як панівної у багатьох державах світу, в тому числі і в Україні. Адже зрештою можна сказати, що адміністративно-командна система управління в Україні, протягом усієї історії свого існування ставила непереборні перепони підприємництву.

Відтак зазначимо, що господарський механізм адміністративно-командної системи передбачає безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру - вищих ешелонів державної влади, що зводить нанівець самостійність господарських суб'єктів. Держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, в результаті чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими підприємствами. Державний апарат керує господарською діяльністю за допомогою переважно директивних методів, що підриває матеріальну зацікавленість у результатах праці. Діють планові завдання, які детально визначають доводяться до кожного підприємства у вигляді докладної розпису натуральні і вартісні показники. Розподіл матеріально-технічних засобів (машин, обладнання, сировини і матеріалів) і реалізація готової продукції також строго регламентовані. Результатом цього є неможливість підприємству реагувати швидко на зміни на ринку. [17]