- міжгалузеві - діють у кількох галузях права (наприклад, засада змагальності) і також по-особливому - в кримінально-процесуальному праві;

- галузеві - діють лише в межах кримінального процесу (наприклад, засада розумності строків).

Залежно від організаційної побудови кримінального процесу засади поділяють на:

- суто організаційні (наприклад, призначення слідчих і прокурорів, централізація та єдиноначальність у системі органів прокуратури, виборність і призначення суддів тощо)

- організаційно-функціональні (наприклад, засада одноособовості і колегіальності, нагляду вищестоящих суддів за судовою діяльністю нижчестоящих)

- функціональні, суто кримінально-процесуальні (наприклад, засада презумпції невинуватості, змагальності тощо).

Засади кримінального процесу, як зазначав М. С. Строгович, це кримінально-процесуальні норми загального та визначального характеру, вони конкретизуються та деталізуються в нормах права, що стосуються тільки кримінального процесу.

Тільки реалізація всіх засад у їх сукупності, в системі, у взаємозв'язку і взаємодії сприятиме виконанню завдань кримінального судочинства. Можливість застосування кожної засади має бути так урегульовано в законі, щоб жодна засада не заперечувала інший. Необхідно забезпечити розумний компроміс між окремими засадами, і цим шляхом завжди йшов і йтиме законодавець. Все це зумовлює необхідність передбачити в законі розумні винятки майже з кожної засади кримінального процесу (крім засад законності та презумпції невинуватості). Але це мають бути саме винятки, які не перекреслюють саму засаду, інакше вони перетворяться на загальне правило, на протилежну конкуруючу засаду. Курс лекцій з кримінального процесу за новим КПК України (особлива частина)/за заг. ред. Є.Д. Лукянчиков, М.А. Погоренький. - Київ:МВС України. Національна академія внутрішніх справ,2012

Значення загальних засад кримінального провадження як норм вищого ступеня нормативності полягає у тому, що вони:

служать гарантією правосуддя;

є гарантією прав, свобод та законних та інтересів учасників кримінального провадження;

є підґрунтям для тлумачення норм кримінального процесуального права та подолання прогалин у правовому регулюванні кримінальних процесуальних правовідносин (ч. 6 ст. 9 КПК);

є гарантією постановлення законних та обґрунтованих рішень;

синхронізують усю систему норм кримінального процесуального права та забезпечують узгодженість кримінальних процесуальних інститутів та єдність процесуальної форми;

служать основою й вихідними положеннями для вдосконалення окремих кримінальних процесуальних інститутів та норм права, розвитку процесуальної форми, подальшого вдосконалення кримінального процесуального законодавства.Кримінальний процес:підручник/Ю.М. Грошевий, Я.В. Тацій, В.П. Пшонка та ін.; за заг. ред. Я.В. Тація, В.П. Пшонки. - Х.:Право, 2013.

Значення принципів як норм вищого ступеня нормативності полягає перш за все у тому, що кожне рішення правозастосувальника, яке приймається з порушенням їх вимог, підлягає скасуванню, а одержана інформація не має доказового значення. Знання принципів сприяє правильному розумінню змісту звичайних правових норм. Нерідко доцільність і порядок їх практичного застосування визначається через норму - принцип. У подібних випадках принцип виступає як оціночний критерій правильності реалізації правових норм і засіб для застереження від механічного застосування того чи іншого правового положення.Кримінальний процес України (новий):Навч. посіб. А.В. Молдован, С.М. Мельник. - К.:Центр учбової літератури, 2013.

Найбільш доцільною є така диференціація засад кримінального провадження: 1) конституційні; 2) спеціальні.

Конституційними засадами є: 1) законність; 2) недоторканність особи; 3) недоторканність житла; 4) охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків; 5) здійснення правосуддя у кримінальних справах тільки судом; 6) колегіальний і одноособовий розгляд кримінальних справ; 7) незалежність суддів і підкорення їх лише законові; 8) здійснення правосуддя у кримінальних справах на засадах рівності громадян перед законом і судом; 9) гласність судового розгляду; 10) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права па захист; 11) державна мова судочинства; 12) презумпція невинуватості.

Спеціальні засади: 1) установлення обґєктивної істини; 2) публічність; 3) вільна оцінка доказів; 4) забезпечення всім особам, які беруть участь у справі, права на захист їх законних інтересів; 5) безпосередність дослідження доказів; 6) усність процесу; 7) змагальність судового розгляду і диспозитивність.

Всі засади тісно повґязані між собою, постійно взаємодіють, і тому ми цілком обґрунтовано говоримо не просто про сукупність, а про систему засад кримінального провадження.

Лише реалізація всіх засад в їх сукупності, у системі, у взаємозвґязку і взаємодії може сприяти виконанню завдань кримінального судочинства.Кримінальний процес України:Навч. посібник/за ред. Назарова В.В., Омельченко Г.М. - К.:Атіка,2008.

У своїй сукупності принципи кримінального провадження утворюють злагоджену систему єдиних за своєю спрямованістю на забезпечення правосуддя та таких, що не суперечать одне одному основоположних начал визначального характеру, в якій кожен з принципів має свою самостійність, виступаючи першоджерелом окремих правових інститутів, органічно поєднуючись з іншими засадами, а усі вони разом узяті визначають особливість процесуальної форми й складають основу процесуальних гарантій істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості.Тертешник В.М.. Верховенство права та забезпечення встановлення істини в кримінальному процесі України:Монографія/Дніпропетровськ:Дніпрс, 2009.

ІІ. Захист у кримінальному процесі

2.1 Поняття , мета та функції захисту

Деякі науковці поділяють поняття “захисту” на “захист в матеріальному смислі” та “захист в формальному смислі”. Як поняттю позову в цивільному процесі відповідає поняття обвинувачення в процесі кримінальному, так поняттю відповіді в першому з них відповідає поняття захисту в другому. Захист в цьому смислі є відповідь на обвинувачення і утворює собою сукупність процесуальних прав та заходів направлених до огородження невинності обвинуваченого, підсудного та його прав та інтересів перед кримінальним судом. Це утворює зміст захисту, або “захист в матеріальному смислі”, на відміну від “захисту в формальному смислі, означаючого право обвинуваченого, підсудного мати представника перед кримінальним судом”.

На думку болгарського академіка С.Г. Павлова, “захист посилює законність, коли заперечує або послаблює позиції обвинувачення, коли відстоює правоту та законні інтереси обвинуваченого, підсудного коли застережує суд і органи попереднього слідства від порушень законності проти обвинуваченого”. А.Р. Михайленко Расследования преступлений: законность и обеспечение прав граждан. - К,- 1998 ст. 297

Відношення до інституту захисту в кримінальному судочинстві не завжди було однаковим. В літературі особливо наприкінці 20-х років, виголошувалися цілком негативні думки відносного цього кримінально-процесуального інституту. В ті роки рішуче проти участі захисника в попередньому розслідуванні висловлював А.Я. Вишинський, мотивуя це “недостаточно высокой и совершенной техникой нашего следственного аппарата, с одной стороны, и невозможно ожидать идеально-общественного подхода в исполнении принятого на себя дома защиты с другой” Вышинский А.Я. Курс уголовного процесса.­ М., 1927.-ст. 163.

Позитивне рішення питання про участь захисника в попередньому розслідуванні в СРСР знайшло своє законодавче підґрунтя лише в “Основах уголовного судопроизводства Союза ССР и Союзных республик 1958 г. (ст. 22,23)”. Ведомости Верховного Совета СССР.-1959,-№1,-ст.15

В час в Україні функція захисту проголошується на самому вищому рівні - в Конституції України (це підтверджує велике значення функції захисту) в ст. 63 закріплюється, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. В п.6 ч.3 ст. 129 говориться, що забезпечення обвинуваченому цього права є однією з основних засад судочинства. Ч. 2 ст. 59 визначає що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє Адвокатура. В Конституції України також закріплено принцип презумпції невинності, згідно з яким особа вважається невинною у вчинені злочину і не може бути піддано кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не можу ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 1,2,3 ст. 62). Конституційні принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому підсудному права на захист і презумпції не винуватості є важливою гарантією об'єктивного розслідуванню і судового розгляду справи та запобігання притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб.

Функція захисту - це основний напрям кримінальної процесуальної діяльності, зміст якого утворюють:

o заперечення по суті підозри і обвинувачення в цілому;

o заперечення окремих пунктів підозри і обвинувачення;

o заперечення кваліфікації кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку);

o давання іншого тлумачення дій підзахисного, не заперечуючи обвинувачення;

o звернення уваги органів досудового розслідування, прокуратури і суду на обставини, що пом'якшують вину;

o наполягання на недостатності доказів, якими обґрунтовується обвинувачення. Лобойко Л. М. Кримінальний процес : підручник / Л. М. Лобойко. - К. : Істина, 2014. - 432 с.

2.2 Сторона захисту

За новим КПК 2012 року до сторони захисту відносяться:

підозрюваний, обвинувачений

виправданий, засуджений

законний представник підозрюваного, обвинуваченого

захисник

Частиною 1 ст. 42 КПК передбачено дві підстави для визнання особи підозрюваним: 1) повідомлення про її підозру, яке здійснюється в порядку, встановленому статтями 276-279 КПК; 2) затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, порядок та підстави якого містяться у ст. 208 КПК. З інших обставин особа не може набути правового статусу підозрюваного, що має ваєливе значення для забезпечення правової визначеності у даному питанні.

Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК України.

Підозрюваний, обвинувачений має право:

знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують;

бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, а також отримати їх роз'яснення;

на першу вимогу: мати захисника і побачення з ним без обмеження їх кількості та тривалості; участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; відмову від захисника в будь-який кримінального провадження; отримати правову допомогу захисника за рахунок держави у випадках, передбачених КПК України, або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, у тому числі у зв'язку з відсутністю коштів на її оплату;

давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати;

вимагати обґрунтованості затримання;

збирати та подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази;

брати участь у проведенні процесуальних дій;