Одним з перших наповнених глибоко стичним змістом докумеггтів. в якому вперше було звернено особливу увагу на жертв злочинів, була Конвенція про відшкодувати шкоди жертвам насильницьких злочинів (підписана членами Європейської Ради 24 листопада 1983 р.)7. Вступ України до Ради Європи і можлива перспектива приєднання до Конвенції передбачає звернення до цього докумеггта. Стаття 2 Конвенції закріпила необхідність відповідальності держави за шкоду, заподіяну особі в результаті вчинення щодо неї навмисних насштьницьких злочинів.

Дещо пізніше 29 листопада 1985 року Генеральною Асамблсгю ООН була прийнята Декларація основних принципів правосуддя для жертв починів і зловживання владою*. У ній, зокрема, підкрсслюггься. що до жертв злочину спід ставитися із співчуттям і поважати їх гідність, вони мають право на доступ до механізмів правосуддя та якнайшвидшу компенсацію за заподіяну їм шкоду відповідно до національного законодавства (п. 4). Декларація досить широко трактує поняття "жертви злочинів”. Під ними розуміють осіб, яким індивідуально або колективно була заподіяна шкода, включаючи тілесні ушкодження або моральну шкоду, емоційні страждання, матеріальну шкоду або істотні обмеження основних прав, у результаті дій чи бездіяльності, що порушують чинні національні кримінальні закони держав-членів, у тому числі закони, що забороняють злочинне зловживання владою (п. 1).

У Декларації узагальнені найбільш прогресивні досягнення в галузі захисту прав потерпілих. Державам пропонується створити і зміцнити судові і адміністративні механізми, щоб забезпечити жертвам можливість одержувати компенсацію з допомогою офіційних або неофіційних процедур, які малн б оперативний характер, були б справедливими, недорогими і доступними, сприяти тому, щоб судові і адміністративні процедури відповідали потребам жертв злочинів. Цс, зокрема, може буті досягнуто шляхом інформування потерпілих про їх права, обсяг і терміни проведення та хід судового розгляду кримінальних справ, а також шляхом забезпечення можливості висловлення і розгляду- думок, побажань жертви на відповідних етапах судового розгляду у випадках, що стосуються особистих інтересів потерпілого; вжиття заходів по охороні його життя і забезпеченню безпеки його сім'ї, свідків з його боку, а також захисту від залякування і помсти (п. 6). Капліна О.В. Міжнародно-правові стандарти захисту прав потерпілих в кримінальному процесі: інтерпретація і проблеми імплементації в національне законодавство України // «Вісник» Хмельницького інституту регіонального управління та права,- 2004р,- 223стр.

3.2 Регулювання національним законодавством принципу забезпечення права на захист

Одною із основних засад судочинства є забезпечення обвинуваченому права на захист (ст. 129). Конституція України:Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.:Україна,1996, - с. 40

Будучи соціально-правовою цінністю, право на захист від обвинувачення посідає визначальне місце в системі гарантій особи у кримінальному судочинстві. Одночасно воно є передумовою правосуддя, оскільки використання усього аспекту юридичних засобів протистояння обвинуваченню слугує вирішенню йогозавдань. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Конституція України. Науково-практичний коментар / редкол.: В. Я. Тацій (голова редкол.), О. В. Петришин (відп. секретар), Ю. Г. Барабаш та ін. ; Нац. акад. прав. наук України. - 2-ге вид., переробл. і допов. - Х. : Право, 2011. - 1128 с.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Про судоустрій і статус суддів//Верховна Рада України; Закон від 07.07.2010 № 2453-VI,- ст..7 [електронний ресурс] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2453-17/paran44#n44

Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом (ст. 20). Кримінальний процесуальний кодекс України.:Закон України від 13 квітня 2012 р.//Голос України. - 2012. - 19 травня (№90-91) [електронний ресурс] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/print1391024548983269

Право підозрюваного (обвинуваченого), виправданого, засудженого на захист - це сукупність наданих йому законом повноважень для спростування підозри або обвинувачення, пом'якшення покарання, а також захисту своїх особистих інтересів.

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, засудженому, виправданому права на захист є однією з основних засад судочинства в Україні (див. п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України). Кримінально процесуальний кодекс України: наук.-практ. коментар/за ред. Тацій В.Я.. - Харків:Право,2012

Зміст принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому та засудженому, виправданому права на захист складають такі положення:

закон наділяє підозрюваного, обвинуваченого, засудженому, виправданому такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дає їм можливість особисто захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину, відстоювати свої законні інтереси (особистий захист);

закон надає підозрюваному, обвинуваченому право скористатися допомогою захисника, а в окремих випадках визнає обов'язковим призначення захисника за рахунок держави (професійний захист);

слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника (офіційний захист). Кримінально-процесуальний кодекс України: наук.-практ. коментар/за заг. ред. С.В. Ківалова, С.М. Міщенкка, В.Ю. Захарченка; НУ «ОЮА», передм. С.В. Ківалова. - Х.:Одісей,2013,- с. 65

Право на захист мають особи не тільки в кримінальному судочинстві, так цей принцип можна прослідити в таких законодавчих актах як: Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс про адміністративні проступки та ін..

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарський процесуальний кодекс України //Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 06.11.1991 № 1798-XII,- ст. 1 [електронний ресурс] http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1798-12

Коментована стаття закріплює право на звернення до суду як специфічне процесуальне право. Це право може бути розглянуте у двох аспектах: 1) як абстрактне право, тобто як потенційна можливість відповідних суб'єктів на звернення до господарського суду за захистом порушеного права або законного інтересу; 2) як персоніфіковане право, тобто як право конкретної юридичної чи фізичної особи, яка вважає, що її права та охоронювані законом інтереси порушено, на необхідне втручання органу судової влади для їх визнання та належної реалізації.

Крім цього, статтею закріплене право зазначених осіб на звернення до господарського суду не лише за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України / за ред. О. І. Харитонова. - 2-ге вид., переробл. та допов. - К. : Істина, 2010. - 344 с.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Цивільний процесуальний кодекс України //Верховна Рада України; Кодекс України, Кодекс, Закон від 18.03.2004 № 1618-IV,- ст. 3 [електронний ресурс] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1618-15

Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Законі України "Про судоустрій і статус суддів" (ст. 7) і, на перший погляд, закріплення аналогічної норми в ЦПК є зайвим.

Право на звернення до суду є невід'ємним особистим правом. Від цього права особа не може відмовитися. Це право не може бути обмежене правочином. В силу ч. 3 ст. 3 ЦПК така відмова є недійсною.

Особа має право звернути до суду за захистом саме своїх прав. Право на позов має особа, права, свободи або інтереси якої порушені. Іншими словами, особа не має права звернутися до суду у разі, якщо права, за захистом яких вона звернулася, їй не належать. Така особа є неналежним позивачем і у позові їй слід відмовити. Тому при зверненні до суду позивач повинен доводити свою юридичну заінтересованість у справі. Завдяки такому підходу реалізується принцип диспозитивності цивільного процесу, відповідно до якого кожна особа самостійно вирішує: звертатися їй до суду чи ні. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / Володимир Миколайович Кравчук, О.І. Угриновська . - Київ : Істина, 2006 . - 944 с.

Порушення права на захист є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і тягне скасування судового рішення з призначенням судом апеляційної інстанції нового розгляду у суді першої інстанції. Виявлення порушення щодо захисту прав підозрюваного, обвинуваченого під час проведен ня слідчих дій або інших процесуальних дій, або під час прийняття рішень тягне за собою їх скасування відповідними органами. Кримінальний процес:підручник/Ю.М. Грошевий, Я.В. Тацій, В.П. Пшонка та ін.; за заг. ред. Я.В. Тація, В.П. Пшонки. - Х.:Право, 2013

Висновок

На сьогоднішній день в галузі українського кримінального судочинства ще недостатньо дослідженими залишаються питання визначення ролі принципів кримінального провадження у механізмі прав забезпечення всіх його учасників як основи правозастосовної практики, особливостей застосування як кожного принципу окремо, так і системи принципів в цілому.

У найбільш загальному вигляді систему принципів здійснення судочинства визначає ст. 129 Конституції України. Основними засадами судочинства в Україні за Конституцією є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень суду.