Основні риси Конституції України необхідно відрізняти від її формально-юридичних властивостей. Основні риси характеризують зв'язок Конституції як політико-юридичного документа з суспільним розвитком, специфіку впливу суспільних відносин на її характер і навпаки, роль Конституції в реальних процесах життя країни. Формально-юридичні властивості Конституції - це її ознаки як основного нормативно-правового акта держави, найбільш значущими серед яких є наступні: Конституція - Основний Закон України; Конституція - юридична база поточного законодавства; її найвища юридична сила; особливий порядок прийняття і внесення змін до неї; особливий зміст і структура Конституції; пряма дія її норм.

Конституція України є самостійним особливим нормативно-правовим актом, який посідає найвище місце в їх ієрархії і має свою особливу специфіку, у тому числі і в порівняні зі звичайними законами. Доводиться, що Конституції України притаманний ряд формально-юридичних властивостей, за яким вона відрізняється від інших законів, що класифікація законів в Україні офіційно не визначена і це ускладнює врахування специфіки окремих законів (і Конституції в тому числі) при їх прийнятті, внесенні до них змін і застосуванні.

Сутність верховенства Конституції обумовлюється не тільки її найвищою юридичною силою. Така властивість Конституції, разом з іншими, визначає її місце не лише у правовій системі, але і конституційну пріоритетність у суспільстві і державі, яка зорієнтована на повагу, визнання і дотримання положень Конституції всіма учасниками суспільних відносин. Що стосується найвищої юридичної сили, то вона показує місце Конституції у системі нормативно-правових актів. Зазначені поняття можна ототожнювати тільки у випадку, якщо розглядати „верховенство Конституції” у вузькому значенні. Тому для позначення місця Конституції в системі нормативно-правових актів доцільно використовувати термін „найвища юридична сила”.

Юридична властивість Конституції України як бази поточного законодавства України полягає у впливі Основного Закону на поточне законодавство, який здійснюється в таких основних напрямках:

а) визначає зміст нормативно-правових актів - поточне законодавство розвивається в рамках, визначених Конституцією;

б) визначає види нормативно-правових актів;

в) визначає ієрархію нормативно-правових актів.

Конституція України характеризується широким предметом правового регулювання суспільних відносин і має особливу, порівняно з іншими законами структуру.

Предметом правового регулювання Конституції України є особливе коло державно-політичних відносин владарювання. Усі суспільні відносини, що врегульовані конституційним правом, поділяються на кілька видів:

-- відносини політичного характеру (визначають державний суверенітет, форму держави, суб'єкти державної влади, загальні засади організації політичної системи та ін.);

-- найважливіші відносини, що складаються в економічній сфері суспільства (основи права власності, забезпечення соціальних потреб членів суспільства та ін.);

-- взаємовідносини людини і громадянина з державою, які знаходять своє відображення в основах правового статусу цих суб'єктів;

-- відносини, пов'язані з організацією і функціонуванням органів державної влади;

-- відносини, пов'язані з державним і територіальним устроєм країни;

-- відносини, що визначають засади місцевого самоврядування[6].

Слід приділити увагу також структурі Конституції України. Структура Конституції України являє системно - структурну цілісність що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від функціонального навантаження. Таким в цілому і є наш Основний Закон. У своїй структурі Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України, складається з преамбули, з 15 розділів, які об'єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів перехідних положень. Таким чином, структура Конституції - досить чітка, логічно зумовлена система взаємопов'язаних і взаємозумовлених структурних елементів [7].

Пряма дія Конституції України здійснюється у двох формах: безпосередній і опосередкованій. Віднесення опосередкованої дії Конституції України до різновиду прямої її дії дає змогу не ставити можливість застосування норм Конституції в залежність від того, деталізовані вони в чинному законодавстві чи ні; підвищує авторитет Конституції в правотворчій і правозастосовчій діяльності.

Процедура внесення змін до Конституції України є самостійною парламентською процедурою і характеризується такими рисами: особливим суб'єктом права ініціативи конституційного перегляду; наявністю застережень щодо можливості внесення змін до Конституції України (застереження, які стосуються змісту положень Конституції; застереження, які стосуються часу внесення змін; застереження у зв'язку з організацією роботи парламенту; застереження щодо неприйнятих змін); наявністю попереднього конституційного контролю законопроектів про внесення змін; ускладненим порядком прийняття законопроектів про внесення змін; необхідністю промульгації і офіційного оприлюднення законів про внесення змін[8].

Невід'ємною рисою Конституції України є її роль у розвитку й удосконаленні вітчизняної конституційно-правової науки та освіти, правового виховання. Наукові дослідження юридичних властивостей Конституції України є надійним теоретико-методологічним підґрунтям для пізнання інших важливих явищ конституційно-правової реальності, щодо яких Конституція виступає системо утворюючим чинником.

2.2 Функції Конституції України і їх види

Функції Конституції України є життєво необхідними для суспільства та держави, що підтверджує більш ніж двохстолітня історія існування конституцій у світі. Тобто, висвітлення функцій Основного Закону стосується не лише Конституції України, а й її призначення в державі й функціонування права у суспільстві загалом[9].

Функції Конституції України - це цілеспрямовані напрямки та види впливу Основного Закону на суспільні відносини, які є предметом конституційного права.

Конституція України, як і більшість конституцій світу, є багато функціональною. Вона здійснює, зокрема, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну) й інші галузеві та об'єктні функції, а також владні функції: установчу, правотворчу, контрольну, охоронну й інші функції.

Основними критеріями класифікації функцій Конституції України слід уважати:

об'єкт і предмет правового регулювання Конституції України;

способи й засоби впливу Конституції України на суспільні відносини;

умови впливу Конституції України на суспільні відносини тощо.

Передусім, функції Конституції України розрізняють за об'єктами впливу норм цього найважливішого нормативно-правового акта на суспільні відносини. Цілеспрямований вплив норм Конституції на об'єкт конституційних відносин сприяють установленню предмета конституційно-правового регулювання. Основними предметами правового регулювання Конституції України є найважливіші сфери суспільного та державного ладу, а саме: політична, економічна, соціальна, культурна (ідеологічна або духовна), інформаційна, екологічна, а також зовнішньополітична. Відповідно, слід розрізняти такі предмети, або ж об'єктні, функції Основного Закону, як політична функція, економічна функція, соціальна функція, ідеологічна функція, інформаційна функція, екологічна функція та зовнішньополітична функція.

Предметні функції Конституції України можна класифікувати і за основними інститутами конституційного права, що об'єктивовані в розділах Основного Закону, тобто за предметами конституційно-правового регулювання, що властиві певним групам норм Конституції України. Зокрема, слід розрізняти функції конституційно-правового регулювання основ суспільного і державного ладу; прав, свобод та обов'язків людини та громадянина; форм безпосередньої демократії; правового статусу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб; конституційного статусу АР Крим; адміністративно-територіального устрою України; правового захисту Конституції тощо.

І в першому, і в другому випадку об'єктні та предметні функції Конституції України є напрямками і видами впливу її норм на основні інститути конституційного права з метою реалізації мети й завдань Основного Закону та гарантування конституційного правопорядку.

Функції Конституції слід також розрізняти за способами й засобами її впливу на суспільні відносини, що є предметом конституційного права. Тобто, йдеться про методи здійснення Основним Законом конституційно-правового регулювання.

Як і для методів конституційно-правового регулювання в цілому, для Конституції України за способом та засобом властиві такі функції, як регулятивна, установча, охоронна, правозастосовча, інформаційна, аксіологічна та інші. Наприклад, інтегративна (системоутворююча) функція Конституції України полягає в тому, що цей нормативно-правовий акт є основою системи національного законодавства.

За умовами реалізації, насамперед за часом, функції Конституції України поділяються на постійні та тимчасові. Питома вага функцій Конституції України, як і більшості інших конституцій, має постійний характер, оскільки дія положень Основного Закону має безстроковий характер. Тимчасові функції Конституції України, визначені Перехідними положеннями (розділ XV Конституції України), існували на період, що не перевищував п'ять років з часу прийняття Конституції України. На сьогодні тимчасові функції Конституції України не властиві, що й обумовлює таку її ознаку, як стабільність.

У науці конституційного права України існують й інші підходи до класифікації функцій Конституції України. Так, на думку деяких науковців, функції Конституції України можна також класифікувати як юридичні та соціальні функції Основного Закону. Саме ці види функцій дають уявлення про призначення Конституції України в механізмі правового регулювання та її соціальну цінність у суспільстві та державі.

До юридичних функцій Конституції України слід віднести регулятивну, установчу та правоохоронну функції. Така послідовність указаних функцій обумовлюється рівнем їх поширення у системі функцій Конституції України. В системі юридичних функцій Конституції регулятивна функція відіграє одну з центральних ролей, оскільки вона не лише безпосередньо реалізує завдання врегулювання суспільних відносин, а й опосередковано служить засобом забезпечення установчої та правоохоронної функцій Конституції. З цього погляду можна стверджувати, що саме в регулятивній функції Конституції знаходять своє відображення загально-регулятивні властивості права як такого. Водночас рівень забезпеченості цієї функції дозволяє оцінити ступінь реальності Конституції, того, наскільки вона впливає як на правове середовище, так і на інші сфери суспільного життя. В результаті, крім своєї суто практичної значущості в забезпеченні розвитку суспільних відносин, регулятивна функція набуває й методологічного значення критерію оцінки в якості конституційно-правового життя суспільства.

Дослідження регулятивної функції Конституції та її забезпечення в Україні охоплює не лише висвітлення її співвідношення з іншими функціями Конституції, а й аналіз шляхів її реалізації, якими є:

позитивне закріплення правових норм, які визначають статус основних суб'єктів правовідносин;

визначення структури, функцій і компетенції органів державної влади та їх посадових осіб;

визначення конкретних правових зв'язків між суб'єктами конституційних правовідносин;

установлення норм, які регулюють конституційну відповідальність, а також загального типу правового регулювання щодо конкретних правовідносин.