Це потрібно з огляду на те, що саме через подібну конкретизацію процесу реалізації регулятивної функції ми отримуємо можливість висвітлити як її безпосередній зміст, так і продемонструвати ті способи, завдяки яким Конституція здійснює регулятивний вплив на суспільні відносини.

Важливою складовою ефективного правового забезпечення реалізації регулятивної функції Конституції є гарантуванні відповідного статусу Конституції як Основного Закону, тобто як такого специфічного правового акта, що має найвищу юридичну силу в загальній системі нормативно- правових актів і чиї норми є нормами прямої дії. Лише в цьому випадку Конституція може стати надійним та головне - реальним регулятором як конкретних суспільних відносин, так і загальних процесів суспільного (правового, політичного, економічного, соціального) розвитку, спрямованих на втілення конституційних цінностей та принципів[10].

Аналіз змісту установчої функції Конституції дозволяє виділити в ній два основні компоненти. По-перше, це встановлення нормативних основ формування найважливіших правових інститутів, які зумовлюють тип держави, її правову систему та спосіб взаємодії держави із суспільством. По-друге, це континуальне або динамічне, тлумачення установчої функції, яке розглядає її й з позиції постійного впливу на дію встановлених нею інститутів завдяки визначенню загальних принципів, контурів і стратегії розвитку правової системи. Коректність подібного тлумачення установчої функції обґрунтовується тим, що воно дозволяє уникнути ставлення до установчої функції як до своєрідного одноразового акта, вивчення якого має лише історико-правову чи історико-конституційну цінність. Справді, процеси розвитку правової системи та правових відносин постійно відчувають на собі вплив встановлених Конституцією норм і принципів, що дозволяє розглядати установчу функцію як одну з універсальних та одночасно постійно діючих юридичних функцій Конституції.

До соціальних функцій Основного Закону відносять напрями і види впливу Конституції України на основні сфери суспільного та державного життя в Україні. Відповідно до цього критерію, слід виділяти насамперед економічні, політичні та соціально-правові функції Конституції України. На відміну від юридичних функцій, соціальні функції розглядають як такі, що пов'язані з реалізацією конкретних завдань у сфері формування та розвитку суспільства. Це не означає, що між цими двома групами функцій Конституції виникає або може виникати будь-яке протистояння. Якраз навпаки, всі без винятку соціальні функції завжди реалізуються завдяки встановленню певної сукупності конституційних норм і принципів, які врегульовують найважливіші сфери суспільних відносин [11].

Сутність конституції в її функціях, які зумовлені її змістом, роллю щодо регулювання спільних відносин, задоволення соціальних потреб. Складність суспільних відносин зумовлює багатоплановість функції та її спрямованість. Одна група таких функцій "обслуговує" потреби конституції, інша - виходить далеко за межі конституції як політико-правового феномену. Конституція виступає як невід'ємний елемент всієї соціальної організації, як соціальне благо, ефективний регулятор і перетворювач суспільних відносин. Функції конституції відображають її вплив на суспільні відносини, зокрема напрями або способи цього впливу.

Головне призначення конституції - закріплення й гарантування фундаментальних прав людини і громадянина, впорядкування й організація державної влади, утвердження загальнолюдських цінностей, на яких ґрунтується будь-яке суспільство. Її визначальні риси та принципи, як і вся конституційна матерія, що побудована на них, визначаються підвищеною стабільністю. Саме це визначає тривалість життя конституцій.

2.3 Структура Конституції України

Питання структури конституції як документа очевидно найкраще і найпростіше розглядати у випадках, коли йде мова про писану одноактну (тобто таку, яка являє собою один єдиний логічно побудований і завершений документ) конституцію. При наявності конституцій з іншими формами виразу (писаної некодифікованої чи змішаної конституцій), розгляд питання про їхню будову як таку певним чином ускладнюється.

Структура Конституції України відображає її зміст, дає уявлення про основні питання, що підлягають конституційно-правовому регулюванню. Категорія "структура конституції" є складовим елементом такого явища, як форма конституції, під якою прийнято розуміти спосіб організації та упорядкування нормативного матеріалу, який містить кожна окремо взята конституція.

Під структурою Конституції України слід розуміти внутрішню взаємоузгоджену побудову Основного Закону як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили.

Конституція України 1996 р. належить до кодифікованих конституційних актів. Вона існує у вигляді єдиного нормативно-правового акта, що складається із трьох основних частин; преамбули, основної частини, прикінцевих і перехідних положень. У свою чергу, основна частина та прикінцеві і перехідні положення Конституції України складаються Із 15 самостійних розділів, позначених латинськими цифрами, що включають 161 статтю (розділи I-XIV) і 14 пунктів (розділ XV), позначених арабськими цифрами. Окремі статті Конституції України складаються з декількох абзаців, що не нумеруються. а при посиланні на них позначаються як частини (ч.) відповідної статті.

Преамбула є носієм, так званої, дескриптивної (описової) інформації, що дає відповідь на запитання: які цілі та завдання конституції, історичні шляхи її становлення й розвитку, проголошення конституційних ідеалів?

Преамбула Конституції України декларує: «Верховна Рада України від імені Українського народу -- громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймаємо цю Конституцію -- Основний Закон України».

Преамбула Конституції України 1996 р. визначає основні цілі, задля досягнення яких було прийнято цю Конституцію, а саме: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя; зміцнення громадянської злагоди; розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави[12].

Основна (нормативна) частина конституції містить інститути та норми, що розкривають її зміст.

Нормативну частину Конституції України 1996 р. складає переважно її основна частина, що складається з 13 розділів та 159 статей. Основну частину Конституції України 1996 р. складають групи норм Конституції, що визначають загальні засади суспільного і державного ладу; права, свободи та обов'язки людини І громадянина; конституційні основи виборів і референдумів; правовий статус вищих органів державної влади - Верховної Ради України. Президента України, Кабінету Міністрів України;' правовий статус прокуратури; систему та функції судів загальної юрисдикції; особливості адміністративно-територіального устрою України: правовий статус АРК; основи місцевого самоврядування; порядок внесення змін до Конституції України.

Розділ І "Загальні засади" Конституції України містить норми, що визначають основи суспільного і державного ладу України. Норми цього розділу Конституції України визначають основні напрямки розвитку громадянського суспільства, основні принципи суспільного життя, пріоритети національного правотворення і державотворення, принцип народного суверенітету, права Українського народу, закріплюють форму держави, пріоритет людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканості і безпеки як найвищої соціальної цінності, основні напрямки зовнішньополітичної діяльності держави, встановлюють державні символи України тощо.

У Розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" - визначаються основні принципи прав і свобод людини і громадянина, їх загальні та спеціальні (юридичні) гарантії, а також встановлюються громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні, ідеологічні), екологічні та інші права і свободи людини і громадянина в Україні. Цей Розділ також включає норми, що встановлюють основні конституційні обов'язки людини і громадянина та гарантії їх виконання.

Чільне місце в структурі Конституції України займає розділ, присвячений виборам і референдумам (Розділ ІІІ "Вибори. Референдуми). Цей Розділ, порівняно з іншими, містить незначну кількість норм конституційного права, але їх положення визначають механізм безпосередньої реалізації народного суверенітету. Зокрема, йдеться про норми, що визначають вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії та їх основні принципи, а також деталізують суб'єктивне право громадян України брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, закріплене у попередньому Розділі Конституції України. Розділ III Конституції України також визначає юридичний механізм ініціювання всеукраїнського референдуму на вимогу громадян України (ч. 2 (ст. 72), питання обов'язкового всеукраїнського референдуму (ст. 73) та питання, що не можуть виноситися на всеукраїнський референдум (ст. 74).

Розділ IV "Верховна Рада України" Конституції України нормативно визначає поняття національного парламенту, порядок його формування та діяльності, конституційно-правовий статус народного депутата України, структуру та повноваження Верховної Ради України, суб'єктів законодавчої ініціативи, конституційно-правові основи бюджетного процесу, парламентського контролю тощо. Цей Розділ також встановлює національну грошову одиницю - гривню (ст. 99) та основні завдання Національного банку України (ст. 100).

У Розділі V Конституції України об'єднані конституційно-правові норми, що визначають правовий статус Президента України, який є главою держави і виступає від її імені. Зокрема, у цьому Розділі закріплено вимоги до кандидата у Президенти України, порядок обрання Президента України та підстави для дострокового припинення його повноважень, у тому числі й у порядку імпічменту, визначено повноваження Президента України. Важливою є і ст. 107 Розділу V, яка визначає конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України.

Наступний, шостий розділ Конституції України "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади" - включає норми конституційного права, що визначають структуру та порядок формування Кабінету Міністрів України, його повноваження, юридичну силу актів Кабінету Міністрів України, а також визначає конституційно-правові основи здійснення виконавчої влади на місцях, зокрема визначає правовий статус місцевих державних адміністрацій.

Розділ VII "Прокуратура" закріплює конституційно-правовий статус Прокуратури України, що становить єдину систему. Конституція визначає лише основні конституційні положення щодо завдань Прокуратури України та порядку призначення та звільнення з посади Генерального Прокурора. Організацію і порядок діяльності органів прокуратури, відповідно до ст. 123 Конституції України, визначає спеціальний закон.