Загальна характеристика принципу недоторканості в кримінальному процесі

  • Вступ
  • Розділ 1. Теоретичні засади дослідження принципу недоторканості особи та його реалізації у кримінальному процесі
    • 1.1 Поняття принципів кримінального процесу та їх система
    • 1.2 Сутність принципу недоторканості особи в кримінальному процесі
  • Розділ 2. Аналіз реалізації принципу недоторканості в кримінальному процесі
    • 2.1 Реалізація принципу недоторканості особи під час затримання та взяття під варту в кримінальному процесі
    • 2.2 Реалізація принципу недоторканості особи при особистому обшуку, освідування та проведенні експертизи
  • Розділ 3. Право на захист особистої недоторканості в кримінальному процесі
  • Висновки
  • Література
  • Вступ
  • Актуальність теми дослідження. Сьогодні розвинуті країни світу ставлять перед собою мету максимального забезпечення умов для здійснення прав і свобод людини, її життя, здоров'я, честі і гідності. Дійсність ввібрала в себе ідеї гуманізму, пріоритети загальнолюдських цінностей. Все це знаходить своє відображення у сучасних державах найбільш розвинутих країн - правових, демократичних, соціально-орієнтованих.
  • Забезпечення особистих прав і свобод, їх захист і ефективна реалізація - одне із головних завдань демократії.
  • В системі особистих конституційних прав і свобод людини і громадянина важливе місце належить суб'єктивним правам на недоторканість особи, житла і охорону їх особистого та сімейного життя, які являються невід'ємними елементами їх особистої свободи. Вони тісно між собою пов'язані, що дає змогу їх дослідити разом, виділивши з інших конституційних прав і свобод.
  • Особиста недоторканість - це суб'єктивне право людини і громадянина, яке гарантує їх свободу від протиправних посягань на життя, здоров'я, індивідуальну безпеку з боку кого б то не було, в тому числі воно не допускає незаконних і безпідставних дій посадових осіб державних органів і громадських організацій при виконанні ними своїх обов'язків, і яке надає можливість відновлення порушеного права.
  • В зміст права на особисту недоторканість доцільно включити такі елементи:
  • а) право на свободу людини і громадянина від протиправних посягань на їх життя, здоров'я, індивідуальну свободу і безпеку;
  • б) право на свободу від незаконних і безпідставних позбавлень волі, затримань, арештів, приводів в кримінально-процесуальному та адміністративному порядку;
  • в) право на свободу від незаконних і безпідставних особистих обшуків, освідувань, мір фізичного примусу, примусових мір медичного та виховного характеру в кримінально-процесуальному та в адміністративному порядку;
  • г) відновлення порушеного права шляхом відшкодування нанесеної моральної, матеріальної та фізичної шкоди. Суб'єктивні права на особисту недоторканість, недоторканість її житла і сімейного і особистого життя людини в Україні об'єднуються одним загальним терміном "недоторканість", що дає можливість розглядати в єдності і взаємозв'язку.
  • Під забезпеченням органами внутрішніх справ суб'єктивних прав недоторканості особистості, житла громадян і охорони їх особистого життя потрібно розуміти створення сприятливих умов для здійснення названих прав, запобігання їх порушення з боку кого б то не було, а також відшкодування втрат, що сталися в разі порушення прав громадян.
  • Забезпечуючи право на недоторканість, повинні діяти положення, згідно з якими:
  • а) ОВС покликані забезпечувати конституційне право на недоторканість житла громадян України;
  • б) компетенція і межі діяльності ОВС при правомірному обмеженні суб'єктивного права на недоторканість житла встановлені в Конституції України та в поточному законодавстві України.
  • Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
  • Об'єктом дослідження є кримінально-процесуальні правовідносини.
  • Предметом дослідження є принцип недоторканості особи та його реалізація у кримінальному процесі.
  • Метою курсової роботи є дослідження принципу недоторканості особи та його реалізації у кримінальному процесі.
  • Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:
  • визначити теоретичні засади дослідження принципу недоторканості особи та його реалізації у кримінальному процесі;
  • здійснити аналіз реалізації принципу недоторканості в кримінальному процесі;
  • дослідити проблему захисту особистої недоторканості в кримінальному процесі.
  • Теоретичну базу дослідження склали праці відомих українських та зарубіжних вчених, таких як Кобликов А.С., Коваленко Є.Г., Грошевий Ю.М., Лобойко Л.М., Мотовиловкер Я.О., Назаров В.В., Тертишник В.М. та ін.
  • Методологічну основу курсової роботи складають діалектико-матеріалістичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльний та інші методи наукового пізнання.
  • Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.
  • Структура роботи. Курсове дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження принципу недоторканості особи та його реалізації у кримінальному процесі 1.1 Поняття принципів кримінального процесу та їх система Стаття 3 Конституції України проголошує людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов'язком держави. Правова держава, таким чином, є формою обмеження влади правами і свободами людини, що виступають противагою всесиллю державної влади. Кримінально-процесуальне законодавство має розроблятися відповідно до конституційних засад судочинства, які обумовлюють регулювання кримінально-процесуальних відносин таким чином, щоб здійснення прав і законних інтересів особи не ставилося у залежність від діяльності органів досудового розслідування чи суду і мало надійний механізм для реалізації правозахисту. Для цього правова держава повинна мати систему процедур, механізмів, інститутів, що гарантують захист суб'єктивних прав людини. Одним з таких регуляторів є принципи кримінального процесу. Найбільш поширеним у науці кримінально-процесуального права є розуміння їх як закріплених у законі визначальних, фундаментальних положень щодо закономірностей і найбільш суттєвих властивостей кримінального процесу, які обумовлюють їх значення як засобу для захисту прав і свобод людини і громадянина, а також для врегулювання діяльності органів та посадових осіб, які ведуть кримінальний процес. Загальна теорія права визначає принципи як засади, що випливають із ідей справедливості та свободи, визначають загальну спрямованість і найістотніші риси чинної правової системи. Принципи кримінального судочинства мають наскрізний характер і діють у всіх стадіях кримінального процесу. Для кожної стадії характерне їх вираження певною мірою. Однак у стадії судового розгляду кримінальної справи всі принципи діють без обмежень [15, 51]. Значення принципів як норм вищого ступеня нормативності полягає перш за все у тому, що кожне рішення правозастосовника, яке приймається з порушенням їх вимог, повинно підлягати скасуванню, тобто дотримання принципів є гарантією винесення законних та обґрунтованих рішень, дотримання прав та законних інтересів особи у кримінальному судочинстві. Значну роль вони відіграють у ході подолання прогалин у законодавстві. Будучи ціннісними орієнтирами, принципи використовуються у разі правозастосування за аналогією; вносять упорядкованість при субсидіарному застосуванні норм права (цивільний позов у кримінальному процесі). Крім того, вони є вихідними положеннями для тлумачення окремих норм кримінально-процесуального права. Усі принципи кримінального процесу тісно пов'язані між собою, обумовлюють один одного, утворюють певну систему. Та чи інша множинність об'єктів може бути визнана системою лише за наявності системоутворюючих зв'язків, які забезпечують системі властивість цілісності [15, 52]. Системі права в цілому можуть бути притаманні зв'язки генетичні, структурні (зв'язки побудови), субординації, координації (взаємозв'язок), управління. Щодо системи принципів, то найбільш характерними для неї є зв'язки координації (взаємодії). Відносини доповнюваності принципів, притаманні цій сфері правового регулювання, забезпечують у цілому несуперечливість системи. Зв'язок між принципами настільки безпосередній, що порушення одного неминуче тягне за собою порушення іншого. Так, недотримання принципу національної мови судочинства порушує принцип публічності, всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, забезпечення обвинуваченому права на захист. Ігнорування принципу безпосередності створює перепони для дії принципів гласності, змагальності і, кінець кінцем, обмежує одне з найприродніших прав людини - право на захист. Таким чином, дія принципів кримінального судочинства надає стабільності системі права в цілому, забезпечує достовірність і справедливість остаточного рішення у справі. Для осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві, дотримання принципів є вимогою закону. У юридичній літературі відсутня єдність поглядів вчених на систему принципів кримінального процесу. Залежно від характеру нормативних актів, у яких закріплюються принципи, пропонується поділяти їх на конституційні (закріплені в Конституції України) та інші (закріплені в інші законах). Проте ця класифікація принципів здається формальною, оскільки такий їх поділ штучно виокремлює конституційні принципи як головні, основні, а інші-як другорядні. Принципи тому і є найбільш узагальненими нормами, що вони однаковою мірою важливі, незалежно від правового вираження та діапазону їх дії, тісно пов'язані між собою та мають однакову юридичну силу. Автори, що відстоюють іншу думку, зазначають наявність двоякого роду принципів у кримінальному процесі - судоустрою та судочинства. До принципів судоустрою відносять ті, що визначають компетенцію різних ланок судової системи та вимог до організації самого суду. До принципів судочинства відносять ті засади, які пов'язані із встановленням правового статусу осіб у кримінальному процесі. Але слід зазначити, що судоустрійні принципи у кримінальному процесі не мають самостійного відокремленого значення, не діють за рамками кримінального процесу, а функціонують як засади кримінального судочинства, тобто є в тому числі принципами кримінального судочинства [15, 53]. Найбільш доцільною є класифікація принципів залежно від їх поширюваності на галузі права на загальноправові, загальнопроцесуальні та кримінально-процесуальні. Загальноправові принципи закріплені в Конституції України та відображені в галузевому законодавстві. Їх дія поширюється на всі галузі права. До них відносять: принципи верховенства права, справедливості, рівності громадян та держави перед законом і судом, законності та ін. Загальнопроцесуальні принципи - це ті, що діють у всіх галузях процесуального права та закріплюють фундаментальні положення становища особи, забезпечують законність і ефективність відповідних процесуальних процедур. До них можна віднести принципи здійснення правосуддя тільки судом; незалежності суддів та підкорення їх тільки законові; всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи; змагальності сторін; гласності судового розгляду справи; безпосередності; національної мови судочинства [15, 53]. Кримінально-процесуальні принципи діють лише в межах кримінального процесу.