У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк. Стосовно деяких категорій осіб у законодавстві встановлено особливий порядок їх арешту. Так, судді не можуть бути заарештовані без дозволу Верховної Ради. Згідно зі ст. 37 Закону України "Про рахункову палату" кримінальну справу щодо Голови Рахункової палати, Першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати може бути порушено лише Генеральним Прокурором України. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини користується статусом недоторканності на весь період своїх повноважень. Кримінальну справу стосовно нього може порушити лише Генеральний Прокурор України. Стосовно деяких категорій суб'єктів передбачається імунітет від кримінальної відповідальності і встановлюється статус недоторканності. Недоторканністю володіють Президент України і кандидати на цю посаду в період виборів, Голова Верховної Ради України і Прем'єр-міністр України [30, 518]. Імунітетом від кримінальної відповідальності наділені дипломатичні агенти. Особистість дипломатичного агента недоторканна. Він не підлягає арешту або затриманню. Члени сім'ї дипломатичного агента, що живуть разом із ним, а також співробітники адміністративно-технічного персоналу представництв і члени їхніх сімей, якщо вони не є громадянами держави перебування, користуються привілеями й імунітетами дипломатичних агентів. Консульські посадові особи не підлягають арешту або затриманню інакше як на підставі рішень суду й у випадку вчинення тяжких злочинів. 2.2 Реалізація принципу недоторканості особи при особистому обшуку, освідування та проведенні експертизи Обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи. Обшук проводиться також і в тому випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, а також трупи чи тварини (частини 1,2 ст. 177 КПК). Таким чином, обшук - це слідча дія, що являє собою процесуальний примусовий пошук з метою виявлення, вилучення та фіксації предметів та документів, які мають значення для розкриття справи, а також розшукуваних осіб або трупів. Залежно від об'єкта обшук поділяється на три види: 1) обшук приміщень (а) житла чи іншого володіння особи; (б) службових і виробничих приміщень підприємств, установ, організацій); 2) обшук місцевості (саду, городу, подвір'я, ділянок лісу, поля тощо); 3) обшук особи [15, 307]. Юридичними підставами провадження обшуку (за винятком житла чи іншого володіння особи) є постанова слідчого, в якій він обґрунтовує необхідність проведення цієї слідчої дії, санкціонована прокурором чи його заступником. У невідкладних випадках такий обшук може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати. Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, а також особи (за винятком випадків, коли обшук може бути проведений без постанови) проводиться лише за вмотивованою постановою судді. Це положення законодавства відображає відомий міжнародно-правовий стандарт, якій міститься в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 8), ст. 30 Конституції України. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження досудового слідства. Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову про відмову в його проведенні. Постанова судді про проведення обшуку оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб з дня її винесення прокурором може бути подана апеляція до апеляційного суду. Обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді лише у двох невідкладних випадках: 1) пов'язаних із врятуванням життя та майна; 2) пов'язаних з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину [15, 307]. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві (частини 5,6 ст. 177 КПК). В інших невідкладних випадках слідчий повинен вжити всіх можливих заходів для збереження в незмінному стані слідів злочину, об'єктів, що підлягають обшуку, тощо і якнайшвидше отримати судове рішення про його провадження. Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 2008 року № 2 "Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства" дав таке тлумачення поняття "житло", яке не знайшло свого закріплення в законодавстві, що породжувало неуніфікованість підходів на практиці. Під житлом слід розуміти: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо); 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо) [4]. Як "інше володіння" слід розуміти такі об'єкти (природного походження та штучно створені), які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути і зберегти або приховати певні предмети (речі, цінності). Ними можуть бути, зокрема, земельна ділянка, сарай, гараж, інші господарські будівлі та інші будівлі побутового, виробничого та іншого призначення, камера сховища вокзалу (аеропорту), індивідуальний банківський сейф, автомобіль тощо. Пленум Верховного Суду також звернув увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття "житло" у п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення [4]. Обшук особи може бути проведений також лише на підставі судового рішення, за винятком випадків, передбачених ч. 3 ст. 184 КПК: 1) при фізичному захопленні підозрюваного уповноваженими на те особами, якщо є достатні підстави вважати, що затриманий має при собі зброю або інші предмети, які становлять загрозу для оточуючих, чи намагається звільнитися від доказів, які викривають його чи інших осіб у вчиненні злочину; 2) при затриманні підозрюваного; 3) при взятті підозрюваного, обвинуваченого під варту; 4) за наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка перебуває в приміщенні, де проводиться обшук чи примусова виїмка, приховує при собі предмети або документи, які мають значення для встановлення істини в справі [15, 312]. Освідування - слідча дія, яка полягає в огляді підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого чи свідка з метою виявлення або засвідчення наявності у них слідів злочину, особливих прикмет або інших властивостей і зовнішніх ознак, що мають значення для кримінальної справи (ст. 193 КПК). Мета, з якою проводиться дана слідча дія, - необхідність виявити або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи свідка особливих прикмет, слідів злочину та інших властивостей і ознак, що мають значення для кримінальної справи. Освідування як слідчу дію необхідно відрізняти від освідування судово-медичного. Для провадження слідчого освідування не вимагається спеціальних медичних пізнань. При провадженні ж судово-медичного освідування необхідні спеціальні знання в галузі медицини, оскільки вирішенню підлягають спеціальні питання: про причини і давність спричинення тілесних ушкоджень, ступінь їх тяжкості, ступінь сп'яніння, з'ясування природи анатомічних або фізіологічних аномалій та ін. Такий судово-медичний огляд обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка слідчий доручає керівнику медичної установи, судово-медичному експерту або лікарю. За його результатами складається акт або видається довідка. У свою чергу, судово-медичне освідування не слід ототожнювати із судово-медичною експертизою, яка призначається і проводиться у порядку статей 75, 76, 196, 200 КПК, результати якої оформляються висновком експерта [15, 313]. При необхідності проведення освідування слідчий виносить про це постанову, у якій повинні бути вказані підстави для проведення цієї слідчої дії, її мета і особа, яка має бути піддана освідуванню. Підставою для прийняття рішення про освідування є наявність зафіксованих у матеріалах справи даних про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети чи сліди злочину, виявлення чи засвідчення наявності яких має значення для правильного вирішення кримінальної справи, передусім для встановлення осіб, які вчинили злочин. Ці фактичні дані можуть бути одержані від учасників процесу (свідків, потерпілих та ін.), міститися в протоколах слідчих дій (обшуку, огляду тощо), матеріалах оперативно-розшукової діяльності, повідомлені медичними установами тощо. Шляхом слідчого освідування може бути з'ясовано, чи є на тілі даної особи: а) особливі прикмети, які саме і їх локалізація (шрами, татуювання, дефекти статури, родимі плями, рубці, бородавки, відсутність певних частин тіла, сліди колишніх хвороб); б) які-небудь пошкодження, сліди злочину та їх локалізація (подряпини, синці, укуси, інші тілесні ушкодження); в) частинки тих або інших речовин (крові, хімічних речовин, слини тощо); г) ознаки професійної приналежності. Коло осіб, які можуть бути піддані освідування, визначені в ст. 193 КПК. Це - підозрюваний, обвинувачений, свідок або потерпілий. Постанова про провадження освідування, винесена відповідно до закону, є обов'язковою для виконання особами, відносно яких вона винесена (ч. 5 ст. 114 КПК). Проте в юридичній літературі вже давно йде суперечка про можливість примусового освідування у разі відмови особи від його проведення. У зв'язку з цим слід зазначити, що домінуючою є точка зору про те, що освідування потерпілого і свідка доцільно проводити тільки з їх згоди. Щодо підозрюваних і обвинувачених освідування може бути проведено, зокрема, і в примусовому порядку. Це пояснюється тим, що оскільки ці учасники процесу вчинили суспільно небезпечне діяння, то щодо них можна застосовувати певні заходи примусу, у тому числі й примусове освідування. Це не означає, проте, що при щонайменшому запереченні підозрюваного або обвинуваченого слід застосовувати примусові заходи. Методами переконання слідчому, як правило, вдається одержати згоду на освідування [15, 314]. Закон передбачає цілий ряд гарантій, які спрямовані на захист честі і гідності осіб, що піддаються освідуванню. Зокрема, слідчому забороняється бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, якщо це пов'язано з необхідністю оголення останньої. У такому разі за дорученням слідчого освідування може проводитися лікарем (який може бути будь-якої статі), а його результати заносяться до протоколу зі слів лікаря.