Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Шкода, заподіяна довкіллю у зв'язку з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягає відшкодуванню відповідно до вимог статті 29 Закону України "Про угоди про розподіл продукції". [2, ст. 69]

При обчисленні розміру відшкодування шкоди, заподіяної знищенням або пошкодженням природних ресурсів, потрібно також додержувати вимог тих нормативних актів, якими встановлено відповідні правила. Зокрема, з'ясовувати ті кількісні та якісні критерії (кількість, вага, розмір тощо), які відповідно до існуючих такс при цьому враховуються. [3, п. 15.2]

Також науковці виділяють міжнародно-правову відповідальність у сфері охорони довкілля. Міжнародна юридична відповідальність у сфері охорони навколишнього середовища в науковій літературі розглядається як частина системи відповідальності за міжнародним публічним правом і визначається як "покладання на суб'єкта міжнародного права, який порушив міжнародні екологічні вимоги, певних стягнень і обмежень, а також зобов'язань щодо компенсації завданої екологічної шкоди".

Міжнародна юридична відповідальність, таким чином, виникає у випадку здійснення суб'єктом міжнародного права екологічного правопорушення. Міжнародним екологічним правопорушенням вважаються дії суб'єкта, які супроводжуються порушенням норм міжнародного права і своїх міжнародних зобов'язань, наслідком яких є нанесення матеріальної і нематеріальної шкоди іншому суб'єкту чи групі суб'єктів чи усій міжнародній спільноті в цілому. Крім того, міжнародним екологічним правопорушенням вважаються дії суб'єкта, які проявляються у завданні матеріальної шкоди джерелом підвищеної небезпеки, використання якого не заборонено міжнародним правом. Міжнародні екологічні правопорушення поділяються на ординарні правопорушення і міжнародні злочини. Суть міжнародної відповідальності за екологічне правопорушення полягає у виникненні у суб'єкта міжнародного права навколишнього середовища, який порушив передбачені вимоги, несприятливих наслідків.

За наслідками економічного правопорушення можуть застосовуватися два види відповідальності:

- матеріальна - у формі грошової компенсації завданої шкоди чи відновлення порушеного стану навколишнього середовища;

- нематеріальна - у формі сатисфакції, економічних чи інших санкцій, включаючи застосування військової сили.

За іншою класифікацією міжнародна еколого-правова відповідальність поділяється на політичну, яка здійснюється у формі санкцій і ресторацій, і матеріальну, що здійснюється у формі репарацій і реституцій. Санкції представляють собою примусовий захід військового чи невійськового характеру, який застосовується по відношенню до агресора у випадках загрози миру чи міжнародній безпеці. Ресторація представляється як зобов'язання держави порушника відновити попередній стан навколишнього середовища. Репарацією вважається відшкодування завданої матеріальної шкоди у грошовій формі, цінними паперами чи послугами. Під реституцією слід розуміти повернення, відновлення чи заміну в натуральному вигляді неправомірно вилучених, пошкоджених або знищених матеріальних цінностей. Основним видом відповідальності при здійсненні міжнародного екологічного правопорушення є відшкодування (компенсація) майнової шкоди.

Такі види відповідальності як дисциплінарна, адміністративна, кримінальна в міжнародному екологічному праві не застосовуються. [11, с. 31-32]

Екологічно-правова відповідальність є порівняно новим видом юридичної відповідальності. Вона наступає на підставі норм екологічного законодавства за екологічні правопорушення. Еколого-правовій відповідальності притаманні такі ж риси, як і іншим видам юридичної відповідальності. Проте вона має і свої особливості. Вони визначаються специфікою екологічних суспільних відносин. Механізм еколого-правової відповідальності визначений у законах України: "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року №1264-ХІІ, "Про тваринний світ" від 13 грудня 2001 року №2894-ІІ, "Про охорону атмосферного повітря" від 21 червня 2001 року №2556-ІІІ, "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 року №2456-ХІІ, Земельному, Водному, Лісовому кодексах і Кодексі України про надра.

У цих нормативних актах дається перелік порушень водного, лісового законодавства, законодавства про охорону атмосферного повітря, тваринного світу, інших об'єктів природи, за які може наступати юридична й зокрема еколого-правова відповідальність.

Визначення у законодавчому порядку видів екологічних правопорушень складає основу організації боротьби з ними. В еколого-правових актах передбачено специфічні санкції за екологічні правопорушення, які притаманні тільки нормам екологічного права. Наприклад згідно ст. 143 Земельного Кодексу України (прийнятий 25.10.2001 року). Підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку є не усунення допущених порушень законодавства(забруднення земель радіоактивними й хімічними речовинами, відходами, пошкодження та знищення родючого шару ґрунту). Специфічні види еколого-правової відповідальності характерні й для інших еколого-правових актів Це свідчить про те, що екологічне законодавство не тільки вказує на можливість застосування за певних умов кримінальної, адміністративно-правової, цивільно-правової, дисциплінарної відповідальності, але й передбачає різні види еколого-правової відповідальності [4, с. 31-32]

Висновок

Юридична відповідальність за екологічні правопорушення -- це специфічна форма суспільних відносин, в яких за допомогою правових норм та ін. юридичних засобів забезпечується добровільне чи примусове виконання винними особами вимог екологічної безпеки, ефективне використання природних ресурсів, охорона навколишнього природного середовища або покладається обов'язкове виконання ін. обов'язків за допущене екологічне правопорушення.

Нехтування або ігнорування вказаної закономірності призводить не тільки до кризи існування природи, а й до кризи буття самої людини як природної субстанції, суспільної кризи існування національних спільнот і кризи людства у планетарному масштабі. Тому необхідно дотримуватися законодавства про охорону навколишнього природного середовища, адже саме воно регулює відносини у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.