У процесі вдосконалення адміністративного права України необхідно враховувати, що це незалежна держава, а Конституція -- її Основний Закон. Конституційні норми закріплюють пріоритетні, першочергові завдання й принципи діяльності органів державної виконавчої влади, чим забезпечують внутрішню узгодженість і цілеспрямованість регулюючої дії всього адміністративного права.

Принцип верховенства адміністративно-правового закону в системі актів, які містять адміністративно-правові норми сприяє дійсному забезпеченню прав і свобод громадян, встановленню мінімально необхідних повноважень органів державної виконавчої влади, витісненню й обмеженню сфери дії відомчих нормативних актів. Верховенство закону виражається насамперед у врегулюванні його положеннями визначальних сторін виконавчої діяльності Української держави. В останні роки Верховна Рада України прийняла низку адміністративно-правових законів, якими визначено важливі питання виконавчої влади. Однак такий розвиток адміністративного права України поки що не став провідною тенденцією. Багато досить важливих сторін діяльності органів виконавчої влади ще й сьогодні закріплюють підзаконними нормативно-правовими актами, що не завжди відповідають вимогам часу, не повною мірою сприяють забезпеченню прав і свобод громадянина, принципу верховенства закону Адміністративне право України : [навчальний посібник] : [у 2-х томах] / [Галунько В.В., Олефір В.І., Пихтін М.П. та ін] ; за заг. ред. В.В. Галунька. -- Херсон : ПАТ «Херсонська міська друкарня» 2011. -- Т. 1 : Загальне адміністративне право. -- С. 64..

Верховенство адміністративно-правового закону виявляється в тому, що він прийнятий з дотриманням усіх необхідних процедур, має вищу юридичну силу й не може бути скасований чи призупинений жодним підзаконним актом. При розходженні останнього із законом повинен діяти закон, а підзаконний акт приводять відповідно до нього або скасовують. На превеликий жаль, цю одну з основоположних вимог повністю ще не виконують і не забезпечують. У чинному адміністративному законодавстві України діє чимало підзаконних актів, які не відповідають положенням законів, а часто навіть прямо їм суперечать.

Принцип наявності власного підґрунтя формування й розвитку. Розвиток адміністративного права України має здійснюватися на підставі Конституції та шляхом прийняття відповідного кодифікаційного законодавчого акта (актів). Його відсутність у системі чинного законодавства знижує ефективність діяльності виконавчої влади, не дозволяє створити струнку, логічно завершену систему адміністративного права. Сутність спеціалізації як одного з принципів формування й розвитку адміністративного права України полягає в тому, що в ньому ніби має відбуватися «поділ праці», в результаті якого закон усе більше буде диференціюватися й поділятися на певні види. Такий поділ, з одного боку, сприятиме економії законодавчого матеріалу, а з іншого -- забезпечуватиме необхідну якість регулювання тих чи інших сторін виконавчої влади в державі. Принцип відповідності адміністративного права України положенням міжнародно-правових актів. Реалізація цього виключно вагомого принципу дозволить створити соціально справедливе адміністративне право, позбутися ще наявних у ньому необгрунтованих заборон і обмежень. Характерно, що останнім часом уже зроблено певні кроки щодо перегляду й приведення норм адміністративного права України відповідно до положень загальної декларації прав людини, інших міжнародно-правових актів (наприклад, Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 35-36, N 37, ст.446). Однак цю роботу належить суттєво розширити, прийняти низку інших адміністративно-правових законів, які б відповідали певним положенням міжнародно-правових договорів, конвенцій, угод, учасницею яких є Україна. 2.2 Правове регулювання загальних принципів адміністративного права адміністративний право принцип україна

Загальні принципи українського адміністративного права закріплені в Конституції України, конкретизуються і розвиваються в законодавчих та інших нормативно-правових актах. До цих принципів можна віднести:

- принцип пріоритету прав та свобод людини і громадянина;

- принцип верховенства права;

- принцип законності;

- принцип рівності громадян перед законом;

- принцип демократизму правотворчості й реалізації права;

- принцип взаємної відповідальності держави і людини;

- принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою та людиною Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; за ред. Ю.П. Битяка . - К.: Юрінком Інтер, 2007. - С. 15.. Першим принципом адміністративного права є принцип пріоритету забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Це обґрунтовуються такими чинниками: 1) з погляду теорії природного права, право є справедливе та гуманне. Основним завданням права однозначно визнається забезпечення природних прав та свобод людини і громадянина - життя і здоров'я, честі, гідності, безпеки, права на опір насиллю тощо; 2) виходячи з цього будь-який адміністративно-правовий акт лише тоді може буде вважатись правовим, якщо він відповідає природному праву та узгоджується з ним; 3) основними глобальними напрямками діяльності суб'єктів публічної адміністрації, з погляду філософії природного праворозуміння, є пріоритет забезпечення охорони прав і свобод людини Адміністративне право України : [навчальний посібник] : [у 2-х томах] / [Галунько В.В., Олефір В.І., Пихтін М.П. та ін] ; за заг. ред. В.В. Галунька. -- Херсон : ПАТ «Херсонська міська друкарня» 2011. -- Т. 1 : Загальне адміністративне право. -- С. 64.. Позитивістське праворозуміння недоцільно використовувати для формування принципів адміністративного права, бо ця теорія за адміністративно-правовою нормою не бачить «Людину» як вищу цінність.

Отже, на основі філософії природного права доречно формувати принципи адміністративного права, а позитивістське праворозуміння є незамінним для вироблення методів та форм забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Принцип верховенства права є конституційним за ст. 8, але в ній не розкрито його розуміння. На слушну думку вчених, у силу домінування в країнах континентального права позитивізму принцип верховенства права має здебільшого вираз верховенства закону Старилов Ю. Н. Курс общего административного права. В 3 т. Т. I: История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. -- М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-- ИНФРА М), 2002. -- С. 12.. Це було довгий час притаманно вітчизняному адміністративному праву. Прийняття КАС України дещо змінило це положення. У ньому проголошується, що суд у вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747-IV // Урядовий кур'єр. - 2005. - № 153, (№ 153-154)..

З урахуванням викладених вище положень принцип верховенства права означає, що органи виконавчої влади визначають право як найвищу цінність, яка забезпечує права і свободи людини і громадянина.

Принцип законності в праві є похідним від принципу верховенства права і не повинен йому суперечити. Ідея верховенства закону - фундаментальна складова принципу законності, підґрунтя існування правової держави, діяльності її органів. Це означає:

1) суб'єкти публічної адміністрації зобов'язані при здійсненні будь-яких дій суворо дотримуватись законодавства України, діяти виключно відповідно до другої формули правового регулювання «заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом», що знайшло своє відображення у ст. 6 Конституції України: «Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України» та ст. 19 : «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

2) забезпечення дотримання законодавства всіма невладними фізичними та юридичними особами, при цьому фізичні особи, які не мають спеціального публічного статусу, мають право діяти відповідно до першої формули правового регулювання «дозволене все, крім того, що прямо заборонено в законі», що є закріпленим зокрема у ст. 23 Конституції України: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості»;

3) суворе дотримання суб'єктами публічної адміністрації адміністративних процедур і правил юридичної техніки;

4) прийняття органами виконавчої влади та місцевого самоврядування всіх дозволених законодавством засобів щодо забезпечення попередження та припинення протиправних посягань на права, свободи та законні публічні інтереси фізичних і юридичних осіб, невідворотності притягнення винних у скоєнні правопорушення до юридичної відповідальності та відновлення порушених прав і свобод Адміністративне право України : [навчальний посібник] : [у 2-х томах] / [Галунько В.В., Олефір В.І., Пихтін М.П. та ін] ; за заг. ред. В.В. Галунька. -- Херсон : ПАТ «Херсонська міська друкарня» 2011. -- Т. 1 : Загальне адміністративне право. -- С. 65-66.. Здійснюючи порівняльний аналіз принципів «верховенства права» і «законності» можна дійти таких висновків:

по-перше, фізичні особи, які не мають владного чи спеціального статусу, можуть користуватись в адміністративно-правових відносинах принципом верховенства права, відповідно до якого мають право виходити за межі дозволів формально діючого законодавства. Головне щоб при цьому не порушувались заборонні норми права та права й свободи інших фізичних та юридичних осіб;

по-друге, суб'єкти публічної адміністрації мають чітко діяти у межах законодавства України. Іншими словами, суворо дотримуватись принципу «законності» без права виходу за межі формально встановленої компетенції, за винятком безпосереднього та невідкладного захисту життя і здоров'я людини. Принцип рівності громадян перед законом виявляється в тому, що не може бути жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних переконань, соціального походження та іншими ознаками. Всі громадяни мають рівні права й обов'язки у сфері адміністративно-правових відносин: право на державну службу, на освіту, обов'язок відповідати за адміністративні правопорушення. Цей принцип має забезпечувати однакові «стартові» умови кожному громадянину для самореалізації в суспільстві.

Але при цьому треба пам'ятати, що право передусім встановлює формальну рівність серед однорідних суб'єктів. Наприклад, не існує формальної правової рівності між народним депутатом України і пересічним громадянином у сфері правотворчості, між викладачем і студентом у сфері начального процесу тощо. Відповідно, щоб з погляду адміністративного права говорити про рівність осіб перед законом, треба визначитись з їх адміністративно-правовим статусом. Тим самим адміністративне право встановлює формальну рівність однорідних суб'єктів (наприклад, усіх студентів).