- локальні (нормативні акти органів місцевого самоврядування і місцевої виконавчої влади, сфера дії яких обмежена відповідною територією, і нормативні акти підприємств, установ, організацій, які діють тільки в межах цих організацій);

- за зовнішньою формою акта - укази, постанови, накази, разпорядження, рішення, статути, правила і т. ін.;

- за часом дії-- постійні і тимчасові;

- за характером правотворчої компетенції (наприклад, нормативні акти глави держави) і прийняті в порядку реалізації делегованих повноважень (наприклад, нормативні акти органів місцевого самоврядування);

- за порядком прийняття - видані особисто (наприклад, керівником відомства або главою місцевої державної адміністрації) і прийняті колегіально (наприклад, Кабінетом Міністрів на його засіданні, місцевою Радою на її сесії).

Дію нормативного акта у часі характеризують чотири показники:

момент набуття актом чинності, тобто початку його дії;

напрям темпоральної дії нормативного акта;

момент зупинення дії нормативного акта;

момент припинення (скасування) дії нормативного акта.

Отже, чинність закону (нормативного акта) у часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.

Відомо, що порядок і терміни набрання законами чинності встановлюються в кожній державі особливими актами. В Україні ці правила сформульовані насамперед у ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України, згідно з якими "Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними".

Як бачимо, в Конституції порядок набрання чинності нормативними актами викладено лише в загальних рисах. Більше того, в Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття з цього питання спеціального закону. На жаль, на сьогоднішній день в Україні такого закону все ще немає. Зараз з цього питання діє Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 "Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності" (далі -- Указ № 503).

Стаття 1 Указу № 503 визнає офіційними друкованими виданнями "Офіційний вісник України", "Відомості Верховної Ради України", "Урядовий кур'єр". Регламент Верховної Ради України додатково визнає офіційним виданням щодо актів Верховної Ради газету "Голос України".

Розглянемо порядок набуття чинності різними нормативними актами. Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції та Указом № 503 нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачений у самих актах.

Порядок набуття чинності нормативними актами міністерств і відомств встановлено в Указі Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади".

Згідно зі ст. 1 Указу з 1 січня 1993 року нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Такі нормативні акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативний акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в "Офіційному віснику України".

Рішення органів місцевого самоврядування згідно з п. 5 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень у дію.

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. У той же час акти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Другою найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

Певний внесок у вирішення питань про напрями дії законів у часі зроблено Конституційним Судом України в рішенні у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99. У цьому рішенні зазначається, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Нормативні акти в правовій державі в основному діють лише "вперед" і не мають зворотної дії, тобто приводять до виникнення юридичних наслідків тільки у зв'язку з тими фактами, що виникли після набрання ними чинності. Традиційно відзначається, що, виходячи з практики, загальний принцип, який визначає напрям дії нормативних актів, може бути визначений як принцип негайної дії. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих відносин новими, старої норми новою нормою.

Третій параметр, яким визначається дія нормативного акта в часі, -- момент припинення його дії. Припинення чинності закону означає і остаточну втрату ним юридичної сили. Проте, при оцінці правомірності фактів і ситуацій, що відбувалися в минулому, суду, іншому юрисдикційному органу необхідно керуватися законом, що діяв у той час, коли відбувалися відповідні події. А в ситуації з законом, що має переживаючу силу, скасованим законом слід керуватися і при оцінці сьогоднішніх подій.

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів:

- закінчення терміну, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу в 0 годин 1 січня наступного року);

- зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду Великої вітчизняної війни після її закінчення);

- при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок).

Остання підстава може бути класифікована на:

а) пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом;

б) фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

Останній момент, що підлягає з'ясуванню при розгляді питання про дію закону в часі, -- це зупинення (призупинення) дії нормативного акта. Під ним звичайно розуміють тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Наприклад, згідно зі ст. 137 Конституції України "з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного чСуду України щодо їх конституційності".

Дія нормативних правових актів в просторі визначається територіальними межами його обов'язковості. Територія держави -- це обмежений кордонами держави простір суші, її надра, континентальний шельф, повітряний простір над землею і водною територією, національні і територіальні води. До державної території дорівнюються території посольств, морські, річні, повітряні і космічні кораблі під прапором чи знаком держави, воєнні кораблі, кабелі та трубопроводи, прокладені у відкритому морі, що з'єднують території держав, технічні споруди на континентальному шельфі або в надрах відкритого моря.

Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

Територіальний принцип -- це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:

а) на всю територію України (закони України, нормативні Укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

Екстериторіальний принціп -- це дія нормативних актів поза межами держави. Так, згідно з ч. 2 ст. 568 Цивільного кодексу України 1963 р. форма і порядок підписання зовнішньоторговельних угод, які укладаються українськими організаціями, визначаються тільки законодавством України, незалежно від того, де вони укладаються -- в Україні чи за кордоном. А згідно зі ст. 7 Кримінального кодексу України "громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України". Якщо вони "за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини".

На території України застосовується законодавство іноземних держав, якщо це регламентується Конституцією і законами України, міжнародними угодами з іншими державами. Наприклад, у Цивільному кодексі України є спеціальний розділ про застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Згідно зі ст. 9 Конституції України, Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і безпосередньо діють на її території.

Дія нормативних правових актів за колом осіб визначається їх поширенням на певних суб'єктів права. Розрізняють: