Дослідженням проблеми захисту прав інтелектуальної власності в різні періоди займалися такі видатні вчені, як: Б. Антимонов, Г.О. Андрощук, В.С. Дроб'язко, Р. О. Денисова, В.О. Жаров, О.С. Йоффе, О.А. Підопригора, А.П. Сергєєв, О. Д. Святоцький, Р. О. Стефанчук, Р. Б. Шишка ,Т.В. Аверьянової , Г.К. Авдеєвої, Р.С. Бєлкіна, А.І. Винберга, В.М. Галкіна, В.Г. Гончаренка, А.Г. Давтяна, А.А. Ейсмана, Ю.К. Орлова, Г.В. Прохорова-Лукіна, І.В.Решетнікової, Т.С. Демченко та інші.

В дипломній роботі використані, зокрема, роботи В.О. Жарова, І.Ю. Кожарської, Г.О. Андрощука, О.В. Лєвічевої, О.А. Підопригори, О.О. Дорошенко, І.А.Кириченко, Т.С. Демченко, В.М. Мельникова, А.А. Шестимирова та інших.

При виконанні роботи використовувались такі наукові методи, як спеціально-юридичний, логічний, історико-правовий, порівняльно-правовий та метод системно-структурного аналізу.

Історико-правовий - сприяв виявленню історичних закономірностей розвитку торговельної марки. За допомогою спеціально-юридичного методу досліджувалися зміст та сутність господарських правовідносин у сфері судового захисту прав і охоронюваних законом інтересів учасників цих правовідносин, визначалась роль і ступінь спеціалізації учасників цих судових процесів.

Застосування порівняльно-правового методу надало можливість виявити та проаналізувати особливості практики розгляду спорів щодо прав інтелектуальної власності на торговельну марку, напрацьованої господарськими судами України у порівнянні з іншими видами спорів.

Логічний метод обумовив послідовність викладення матеріалу дослідження, понять та висновків.

Основним результатом дослідження є будівництво цілісної системи вирішення господарським судом спорів щодо об'єктів права інтелектуальної власності, визначення можливостей подальшого удосконалення діяльності господарського суду в цьому напрямку.

Структурно робота складається з 3-х розділів, присвячених дослідженню сутності торговельних марок, особливостей господарської юрисдикції, специфіці вирішення господарськими судами відповідних спорів та використання спеціальних знань при розгляді справ щодо захисту прав на торговельну марку в Україні.

1. Правова охорона торговельних марок в Україні

1.1 Джерела права інтелектуальної власності стосовно торговельних марок

Кожна людина в сучасному світі стикається з торговельними марками безліч разів на добу: купуючи товари в магазині чи спостерігаючи їх рекламу на вулиці, в транспорті чи по телебаченню. Орієнтуючись саме на торговельні марки, споживач обирає для себе той товар, серед інших йому подібних товарів, який найбільше влаштовує його за своїми якісними характеристиками та ціною. На сьогодні торговельна марка є важливим інструментом, за допомогою якого товар впроваджується та поширюється на ринку. Але торговельні марки не є здобутком нашого часу.

Точно зафіксувати дату появи перших торговельних марок не видається можливим. Однак, відомо, що торговельні марки,використовувались виробниками цегли, шкіри, зброї та інших речей ще в стародавні часи у вигляді літер чи інших символів, які зображувались на товарах, щоб вказати на виробника. Таким чином, на той час торговельні марки не виконували своєї сучасної функції - сприяти розповсюдженню товарів на складно організованому ринку, вони лише фіксували взаємозв'язок між товаром та його виробником.

Більш широкого розповсюдження отримали торговельні марки в епоху середньовіччя, коли виникли перші гільдії ремісників та купців. Кожен ремісник відповідав за якість товару, який він виробляв і який повинен був позначати своїм клеймом (торговельною маркою). Така практика дозволяла з одного боку захистити суспільство від можливості придбати позбавлені маркування товари, якість яких нічим не підтверджена, а з іншого боку надавала можливість гільдіям контролювати якість продукції, яка вироблялась ремісниками-членами даної гільдії.

Таким чином, подібні позначення виконували вже не лише роль вказівки на джерело походження товару, але й виступали гарантією якості виробленої продукції. Така ситуація існувала протягом тривалого часу аж до минулого століття.

З розвитком масового виробництва та розширенням торгівлі у виробників товарів та торговців виникла необхідність виділити власні товари із загальної маси однорідних товарів, зробити їх такими, які можна було б легко впізнати як продукцію певної якості. Саме в цей період торговельні марки набули сучасного змісту та значення і стали розглядатись як засіб індивідуалізації та реклами товарів. Але, не зважаючи на широке використання торговельних марок, вони, як і раніше, не користувались правовим захистом. Це фактично позбавляло особу, яка використовувала торговельну марку для своїх виробів, можливості захистити його від підробки. Існуюча проблема потребувала вирішення на законодавчому рівні.

Однією з перших європейських країн, яка прийняла закон про торговельні марки, була Франція. Закон Франції про торговельні марки датується 1867 роком. Пізніше юридичний захист торговельним маркам було надано також в США (1870 рік) та Німеччині (1874 рік). З часом закони цих та інших країн в сфері охорони торговельних марок неодноразово змінювались, враховуючи нові світові тенденції щодо захисту прав на торговельні марки.

Окремо хотілося б прослідкувати еволюцію охорони торговельних марок в російське законодавство, що поширювалось і на територію України, оскільки українські землі на той час перебували у складі Російської імперії.

Перший Закон "Про товарні клейма" було прийнято в Росії ще в 1830 році. Закон не містив чіткого визначення товарного клейма, не передбачав умов виникнення прав на нього, не були визначені також права володільця такого позначення.

Більш досконалий Закон "Про торговельні марки (фабричні та торгові марки та клейма)" вступив в дію в 1896 році. Ст.1 вищезгаданого Закону в якості торговельної марки визнавала "будь-які позначення, які виставляються промисловцями та торговцями на товарах або упаковці чи посуді, в яких вони зберігаються, для відмежування їх від товарів інших промисловців або торговців”.

Використання торговельної марки було обов'язковим для маркування виробів із золота та срібла, тютюнових та горілчаних виробів тощо.

У всіх інших випадках особа сама вирішувала використовувати їй в своїй діяльності торговельну марку чи ні. Право на торговельну марку виникало на основі його реєстрації в Міністерстві торгівлі та промисловості або без такої реєстрації, якщо торговельна марка складалась виключно із позначення прізвища власника підприємства або найменування фірми.

Після утворення Радянського Союзу відносини в сфері використання торгівельних марок регулювались Постановою ЦВК та РНК СРСР "Про торгівельні марки" від 12 лютого 1926 року. Відповідно до цієї Постанови, використання торговельної марки було правом, а не обов'язком підприємства. Право на торговельну марку виникало з моменту його державної реєстрації в Комітеті у справах винаходів.

Постановою ЦВК та РНК СРСР «Про виробничі марки та торговельні марки» 1936 року поряд з торговельними марками було введено таке поняття як торгова марка. Торговою маркою могли користуватись торговельні підприємства, які займаються реалізацією виробів, виготовлених на їх спеціальне замовлення. Свідоцтво на право виключного використання торговельної марки видавалось на строк, вказаний заявником, без будь-якого обмеження певним періодом часу.

Існуючі положення були суттєво змінені в 1962 році Положенням про торговельні марки, затвердженим Комітетом у справах винаходів та відкриттів.

Цим Положенням було закріплено обов'язок підприємств мати та користуватись зареєстрованими в установленому порядку торговельними марками. Строк дії свідоцтва на торговельну марку обмежувався 10 роками з правом його продовження. Вперше правову охорону отримали знаки обслуговування, які за своїм правовим статусом прирівнювалися до торговельних марок.

В 1974 році Державним комітетом СРСР у справах винаходів та відкриттів було розроблено нове Положення про торговельні марки.Положення Про товарні знаки від 8 січня 1974 р., затверджене Державним комітетом Ради Міністрів СРСР у справах винаходів і відкриттів / Збірник нормативних актів з винахідництва та раціоналізації. - М., 1983. - с. 232

Суттєвих змін до вже існуючих норм цим Положенням внесено не було. Дія вищезгаданого нормативного акту поширювалась на територію України до затвердження в 1992 році Указом Президента Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні. Президент України; Указ, Положення від 18.09.1992 № 479/92 «Про Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні» /Збірник указів Президента від 30.09.1992 р., № 3

Слід зазначити, що в цілому в радянський період торговельні марки не отримали належного визнання. Основна увага як в правовій регламентації, так і серед науковців приділялась об'єктам патентного права, тобто винаходам, промисловим зразкам та раціоналізаторським пропозиціям. Ймовірно, така ситуація була цілком закономірною. За відсутності конкурентної боротьби між підприємствами за ринки збуту продукції торговельні марки не відігравали великої ролі ні для самих виробників, ні для споживачів і тому дослідження в даній сфері майже не проводились. З переходом до ринкових відносин ситуація кардинально змінилась.

В Україні на сучасному етапі законодавча база по охороні торговельних марок знаходиться в стадії становлення, але можна стверджувати, що загалом права правовласників торговельних марок в Україні охороняються відповідно до міжнародного законодавства. Конституція України (ст.ст. 41, 54) надає громадянам право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; гарантує громадянам захист інтелектуальної власності. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України (далі ВВР).- 1996. - N2 ЗО. - Ст. 141.

Відповідно до статті 420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг). Стаття 155 Господарського кодексу України також відносить торговельні марки (знаки для товарів і послуг) до об'єктів права інтелектуальної власності у сфері господарювання.. Господарський кодекс Українивід 16 січня 2003 року N2436-IV

Крім зазначених загальних норм юридичний захист торговельних марок в Україні забезпечується спеціальним Законом України "Про охорону прав на для товарів і послуг" від 15.12.1993, а також рядом відомчих нормативних актів, затвердженим Державним патентним відомством України та Міністерством освіти і науки України згідно з їх компетенцією.

В Україні діють також інші законодавчі акти, які певною мірою торкаються регулювання відносин, пов'язаних з використанням торговельних марок. Мова йде, зокрема, про Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993Закон України від 21 грудня 1993 р . .N2 3759-ХП "Про телебачення і радіомовлення" //ВВР. -1994. -.N2 10. - Ст.43. , Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7.06.1996. Закон України від 7 червня 1996 р . .N2 236/96-ВР "Про захист від недобросовісної конкуренції" // ВВР. - 1996. -.N2 36. - Ст. 164. , Закон України "Про захист прав споживачів" від 15.12.1. Закон України від 15 грудня 1993 р . .N2 3682-ХІІ "Про захист прав споживачів" //ВВР. - 1994. - N2 1. - Ст. 171. , Закон України "Про режим іноземного інвестування"від19.03.1996 . Збірник нормативних актів з питань промислової власності / За ред. В.Л.Летрова, В.О.Жарова. - К.: Вища школа, 1998. - С.269-273. Ариевич Б.А., Асламова В.Ф., Григорьев А.Н., Трифонов Б.В. тощо.