Захист прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку здійснює також Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності, яка розглядає заперечення проти рішень Державного департаменту інтелектуальної власності щодо реєстрації прав інтелектуальної власності в Україні, заяви про визнання торговельної марки добре відомою в Україні, інші спірні питання. Заперечення, зокрема, може бути подано у зв'язку з відмовою Держдепартаменту у реєстрації прав інтелектуальної власності та видачі охоронного документа на об'єкт права інтелектуальної власності за результатами проведення експертизи поданої заявки. В Апеляційній палаті законодавчо закріплена колегіальна форма розгляду справ, віднесених до її компетенції. Заперечення розглядається колегією Апеляційної палати, яка приймає рішення щодо правомірності дій Держдепартаменту з відмови в реєстрації прав.

Будь-яка особа вирішує на власний розсуд питання потреби в оскарженні дій Держдепартаменту щодо відмови в реєстрації прав через подання заперечення де Апеляційної палати або звернення до суду. Однак, зважаючи на специфіку справ у сфері інтелектуальної власності, що розглядаються, заявники зазвичай звергаються до Апеляційної палати. Це пов'язано з тим, що Апеляційна палата оперативно вирішує спори, оскільки процедура звернення і розгляду є простою і дешевою, у розгляді справи беруть участь найдосвідченіші фахівці, які залучені до роботи в Апеляційній палаті. Крім того, спрацьовує і менталітет наших громадян: вони не поспішають звертатися до суду, якщо справу можна вирішити в адміністративному порядку.

Розділ 3. Недоліки та перспективи удосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності

3.1 Європейський досвід захисту прав інтелектуальної власності

Поряд із судами загальної юрисдикції, в багатьох країнах світу запроваджено підсистеми спеціалізованих судів, які можуть: становити систему лише місцевого рівня (суди у справах неповнолітніх); діяти при державних установах (фіскальні, податкові суди); діяти як самостійні установи (Федеральний патентний суд ФРН); існувати як суди при недержавних організаціях.

Спеціалізовані суди зазвичай називають квазісудами, найчастіше вони діють на засадах колегіальності. До складу такого суду, як правило, поряд із професійним юристом, входять або фахівці у певній галузі (економіки, торгівлі, митної справи, патентознавства, педагогіки тощо), або представники відповідних асоціацій (роботодавців, найманих працівників тощо).

Підсистема спеціалізованих судів може по-різному "приєднуватись" до системи судів загальної юрисдикції. Таке приєднання здійснюється через можливість перегляду рішень спеціалізованого суду у суді загальної юрисдикції, зокрема, це приєднання може бути виконане і на рівні місцевого суду, і на рівні апеляційного, і на рівні касаційної інстанції.

Класичним як для країн континентальної, так і англосаксонської правової сім'ї вважається окреме розуміння спеціалізації суддів та спеціалізації судів. Під спеціалізацією суддів розуміють спеціалізацію суддів окремого суду на розгляді певних категорій справ. Під спеціалізацією судів розуміють наявність у судовій системі, поряд із судами загальної юрисдикції, також спеціалізованих судів (тобто таких, котрі мають суттєві особливості і, відповідно, цим відрізняються від загальних).

Так, в Австрії діє Патентний суд, що складається із юристів та фахівців різних галузей знань, який розглядає спори, про визнання патентів недійсними; також, відповідно до Закону (1946 р.) діють спеціалізовані суди у трудових справах, що розглядають конфлікти між підприємцями та найманими працівниками, а крім них -- третейські суди з питань соціального страхування (Закон від 1955 р.).

До судових органів спеціальної юрисдикції в Німеччині належать суди адміністративної, фінансової, трудової, соціальної юстиції, Федеральний патентний суд та система дисциплінарних судів. Федеральний патентний суд в чотирьохярусній системи судової юрисдикції Німеччини умовно можна поставити на другий ярус - апеляційну інстанцію (Landesgericht).

До фукнкцій Федерального патентного суду Німеччини відносять: а) заслуховування апеляцій на рішення, ухвалені Німецьким відомством по патентам та торговим знакам щодо реєстрації або відмови в реєстрації патентів або товраних знаків; б) розгляд позовів, повязаних з функціонуванням патентів. В даному випадку має місце неординарна ситуація, коли на посади суддів часто призначають найкращих спеціалістів з резерву Федерального відомства по патентам та торговим знакам, правомірність чиїх рішень, зокрема, доведеться в майбутньому переглядати таким суддям. Даний факт свідчить про неупередженість та високу правову і громадянську свідомість осіб, що мають вплив на прийняття рішень в системі спеціалізовнаого судчинства в Німеччині.

Як і в апеляційній інстанції судової влади в Україні, в Федеральному патентному суді Німеччини судовий розгляд відбувається за участі колегії суддів, зокрема 3 або 5 суддів, що мають відповідну професійну кваліфікацію (розгляд справ щодо товарних знаків передбачає участь суддів виключно з юридичною освітою; розгляд справ, повязаних з патентами передбачає участь суддів з юридичною та науково-технічною освітою, відповідно до обєкта дослідження).

Для ефективності розв'язання справ з інтелектуальної власності у Фінляндії їх вирішення планується віднести до спеціалізованого суду. Для цього уряд розробив спеціальну Урядову Програму. Наразі справи з інтелектуальної власності розглядаються Хельсинським Районним Судом, який до створення спеціалізованого суду мав ексклюзивну юрисдикцію заслуховувати більшість справ, які відносяться до промислової власності. Цей суд накопичив багато практичного досвіду в сфері вирішення справ з інтелектуальної власності, до того ж всі справи розглядаються одним і тим самим Департаментом суду. Розгляд справ із захисту авторських прав віднесено до компетенції 56 районних судів Фінляндії. Апеляційна Рада Національної Ради з патентів та реєстрації розглядає апеляції на рішення про реєстрацію прав. Централізація судочинства та створення спеціалізовано суду з вирішення справ інтелектуальної власності планується з метою підвищення ефективності та накопичення практичних знань.

3.2 Недоліки та шляхи удосконалення національного законодавства в сфері захисту прав інтелектуальної власності

Забезпечення в Україні сприятливих умов для одержання, використання і захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності потребує подальшого удосконалення нормативно-правової бази. Норми, пов'язані із захистом прав на об'єкти названої власності, необхідно внести як у спеціальне законодавство з цих питань, включаючи митне, так і у загальне законодавство.

Названі норми повинні бути гармонізовані з нормами міжнародних угод і договорів, учасницею яких є або до яких збирається приєднатися Україна. Найбільш повно вони містяться в Угоді з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS), що є одним з договорів Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) Всесвітньої торгової організації (ВТО).

У контексті інтеграції України в світове співтовариство актуальності набуває захист права інтелектуальної власності.

Для збереження та збагачення науково-технічного потенціалу держави, розвитку зовнішньої торгівлі, міжнародного обміну сучасними технологіями, залучення в економіку країни іноземних інвестицій держава має надійно гарантувати охорону та захист інтелектуальної власності.

У зв'язку з цим в Україні було здійснено цілий ряд наступних заходів:

- створено законодавчу базу охорони інтелектуальної власності, яка в цілому забезпечує нагальні потреби з цих питань;

- проводиться постійна робота у напрямку розвитку міжнародного співробітництва у сфері промислової власності. Україна є членом ВОІВ та учасницею дев'яти важливих міжнародних угод і договорів у цій сфері;

- для підготовки та перепідготовки кадрів у сфері охорони інтелектуальної власності створені Міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації кадрів при Харківському політехнічному університеті (1993р.) та Інститут інтелектуальної власності і права (1997р.) у Києві;

- запроваджено нову для України інституцію - представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених).

Крім того, через посилення відповідальності за порушення прав особи, що володіє охоронним документом, здійснюються заходи що до імплементації Тимчасової угоди про торгівлю й питання, пов'язані з торгівлею між Україною та Європейським Союзом про взаємне забезпечення охорони інтелектуальної власності та відповідних положень Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) та його складової - Договору про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS).

Все вищезазначене дозволяє вважати Україну державою, яка займає гідне місце у світовій системі інтелектуальної власності.

Однак з метою фундаменталізації її становища й визнання на міжнародному рівні її авторитету, важливим є усунення тих негативів, які перешкоджають Україні вважатися взірцем правової держави.

Виходячи з того, що в Україні проблема реалізації права на засоби індивідуалізації суб'єктів цивільного обороту та товарів і послуг, які ними виробляються (надаються) з кожним днем набуває гостроти, в законодавчому регулюванні цих питань ще є багато недоліків: в Україні намітилася ситуація, коли багато різних підприємницьких структур з різними напрямами своєї діяльності мають однакові або співзвучні найменування. Цьому факту сприяє те, що жодної перевірки на новизну фірмової назви в Україні не проводиться, у зв'язку з чим використання однакових словосполучень у назвах знов створених фірм зустрічається доволі часто і не тільки в різних регіонах України, а навіть в одному. Це породжує плутанину в ідентифікації виробника і вводить в оману споживача. Використання однакових найменувань різними підприємствами, організаціями, установами та іншими підприємницькими структурами, крім таких негативних наслідків як омана споживача, може також завдати помітних матеріальних і моральних збитків окремим користувачам одного і того самого найменування.

Нормативно-правове регулювання питань, пов'язаних з вартісною оцінкою інтелектуальної власності, практично відсутнє. Відсутній також дієвий захист прав на об'єкти інтелектуальної власності з боку держави. Суди загальної юрисдикції, господарський чи третейський суди згідно із законодавством та відповідно до своєї компетенції розглядають спори про: авторство; встановлення власника охоронного документа і (або) порушення його майнових прав; встановлення факту використання об'єкту інтелектуальної власності; право попереднього користування; укладання та виконання ліцензійного договору; винагороду або компенсацію автору об'єкту інтелектуальної власності; визнання охоронного документу недійсним та інше, що стосується питань захисту інтелектуальної власності. Практика розгляду цієї категорії справ у судах загальної юрисдикції виявила певні труднощі, пов'язані з відсутністю відповідного рівня кваліфікації суддів та досвіду у вирішенні таких питань.

Належний захист інтелектуальної власності є передумовою успішного розвитку ринкової економіки. Вже сьогодні гостро постає питання про необхідність створення в Україні спеціалізованого (патентного) суду для вирішення спірних питань у сфері інтелектуальної власності, що повною мірою відповідало б положенням Конституції України.