Іноземним громадянам та особам без громадянства надається можливість набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Право власності на земельні ділянки вони можуть набувати у разі придбання їх за договором купівлі-продажу, дарування, іншими цивільно-правовими угодами, шляхом викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їх на праві власності, у разі прийняття спадщини. Проте землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

1.3 Законодавче та нормативне забезпечення земельної реформи

Здійснення земельної реформи в Україні неминуче пов'язано з удосконаленням правового регулювання земельних відносин, що останнім часом набувають особливої актуальності. На сучасному етапі у складі земельного законодавства налічується приблизно 80 нормативно - правових актів. Земельне законодавство ґрунтується на таких принципах: пріоритетність права приватної власності на землю, реформуванні колгоспно-радгоспної системи, створення ринку землі, рівності усіх суб'єктів права власності та господарювання, конкуренції у виробництві продукції.

Правовими засадами (підставами) здійснення земельної реформи є нормативні акти, прийняті з метою запровадження земельної реформи та спрямовані на її здійснення.

Правові норми таких нормативно-правових актів виступають як юридичні підстави виникнення земельних правовідносин у цій сфері, їх зміни та припинення.

До них, зокрема, доцільно віднести такі:

1) Норми Конституції України (ст. 13, 14), які передбачають особливості виникнення прав на землю та їх гарантованість;

2) Норми Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р., з наступними змінами та доповненнями, які визначили законодавчі засади приватизації як процесу безоплатної передачі ділянок громадянам та їх об'єднанням їз землями держави; норми Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року;

3) Узагальнені положення також містяться у Прикінцевих відповідно, Перехідних положеннях Земельного кодексу України, які за змістом, а не за формою можна віднести до таких, що регулюють певний період земельних правовідносин у сфері здійснення земельної реформи;

4) Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року „Про земельну реформу” (зі змінами та доповненнями) - разовий нормативно - правовий акт, який визначив вихідні організаційно - правові та інституційні заходи здійснення земельної реформи в Україні;

5) Постанова Верховної Ради України „Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі” від 13 березня 1992 року, яка передбачила додаткові заходи щодо ефективного реформування земельних правовідносин;

6) Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду, схвалена Верховної Радою України в 1991 році, що визначила основні принципи і напрямки реформування земельних правовідносин шляхом приватизації та відчуження земель у держави в комплексі демонополізації майна державних підприємств та об'єктів житлового фонду;

7) Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року „Про приватизацію земельних ділянок”, який передбачив форми безоплатної передачі земельних ділянок у приватну власність громадян;

8) Закон України „Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва” від 14 вересня 2000 року;

9) Закон України „Про землеустрій” від 22 травня 2005 року;

10) Закон України „Про оцінку земель” від 11 грудня 2003 року.

11) Наказ, Інструкція Державного Комітету України по земельних ресурсах “Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі” від 04.05.1999 р. №43, який передбачає порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею,договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі (додається) і зареєструвати її в Мін'юсті України у встановленому порядку.

12) Вагомий внесок у розвиток земельної реформи в Україні забезпечили Укази Президента України:

а) „Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада 1992 року;

б) „Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям„ від 8 серпня 1995 р.;

в) „Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності” від 12 липня 1995 р.;

г) „Про захист прав власників земельних часток (паїв)” від 21 квітня 1998 р.;

д) „Про основні напрямки розвитку агропромислового комплексу України „ від 29 квітня 1998 р.;

е) „Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення” від 19 січня 1999 р.;

д) „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” від 3 грудня 1999 р.;

е) „Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення” від 19 січня 1999 р.;

є) „Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення” від 4 лютого 2000 року;

ж) „Про Основні напрямки земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки” та інші.

10) Інші підзаконні акти, спрямовані на реформування земельних правовідносин:

а) Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2005 року, „Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)”;

б) Порядок передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затверджений наказом Держкомзему України від 15 лютого 1993 року №10;

в) Тимчасовий порядок проведення робіт по видачі державний актів колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам у тому числі створеним на основі радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств на право колективної власності на землю, затверджений наказом Держкомзему від 15 березня 1995 року;

г) Порядок відмічення в паспорті громадян України факту передачі у приватну власність земельних ділянок, затверджений наказом МВС України та Держкомзему України 12 липня 1993 року;

д) Положення про порядок встановлення та закріплення меж існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будівель, затверджене наказом Держкомзему, Держкоммістобудування, Держкомжитлокомунгоспу, ФДМУ від 5 квітня 1996 року [10, с. 230-233]

Чинне законодавство визначило коло суб'єктів щодо організації здійснення земельної реформи та її забезпечення є:

а) Кабінет Міністрів України;

б) уряд Автономної Республіки Крим;

в) місцеві ради (обласні, районні, селищні, сільські).

Вповноваженими органами щодо здійснення контролю за проведенням земельної реформи є:

а) Верховна Рада України та її профільні комітети, зокрема, з питань агропромислового комплексу земельної реформи,

б) з питань відродження і соціального розвитку села та з питань економічної реформи.

Суб'єктами, які забезпечують періодичне звітування про здійснення земельної реформи є:

а) Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

б) обласні ради;

в) Київська та Севастопольська міські ради.

аграрний земельний екологічний правовий україна

2. Проблеми здійснення земельної реформи та шляхи її вдосконалення

2.1 Соціально-економічні та еколого-правові проблеми земельної реформи в Україні

Перехід до цивільних форм ринкових відносин потребує реформування багатьох напрямків соціально-економічного розвитку держави і суспільства, включаючи перетворення характеру земельної власності та її правового забезпечення. Стало очевидним, що багато надій, які покладалися на попередні реформи, не виправдалися, а надмірна централізація і монополізація землі державою завадила здійсненню багатьох соціально-економічних програм, що намічалися.

Після проголошення Декларації про державний суверенітет України і прийняття Нової Конституції України, в яких закріплені права і свободи людини, є можливість активно реалізувати ці демократичні завоювання на практиці. Найбільша складність - їх реалізація у сфері земельних відносин. Особливо складним є питання паювання землі, створення акціонерних товариств, введення землі в господарський обіг, створення правових та економіко-фінансових механізмів раціонального використання землі та її охорони.

Загальновідомо, що Україна володіє 25% чорнозему світу, де ґрунти становлять їх основу але цього об'єктивного стану не врахувало земельне законодавство. У діючому законодавстві також немає повної конкретизації землі, яка йде у використання або знаходиться в державному фонді.

Результати земельної реформи оцінюються шляхом ідентифікації соціальних, економічних та екологічних наслідків, які розглядаються у фізичному і якісному вимірі. Наслідки земельної реформи проявляються у реальній економіці та мають довготривалий вплив не лише на неї, а й на життєдіяльність всього суспільства. ЇЇ складна природа та гостре соціальне значення потребують особливої уваги до місця міського та сільського самоврядування, державних органів в регулюванні ринку землі та земельних відносин в країні.

Аналіз земельного ринку і насамперед відносини, що складаються в ньому показує наявність серйозних проблем. Причин цьому можна назвати багато, проте найбільш актуальними та реальними на сьогоднішній день можна назвати наступні:

- по-перше, недосконалість земельного законодавства стала однією з найбільших перешкод на шляху до залучення іноземних інвестицій в Україну. Наразі земельне питання є одним з най гостріших у Верховній Раді України й досі бракує порозуміння щодо нього;

- по-друге, недостатня кваліфікація підприємств, установ, організацій, що призводить до неграмотного застосування ними чинного законодавства, неправильну кваліфікацію дій тощо;

- по-третє, неефективна організація роботи законодавчих органів в напрямку співпраці суб'єктами правовідносин;

- по-четверте, проблемним питанням у сфері земельних відносин, є порядок отримання в оренду вільних земельних ділянок для розміщення об'єктів. Підготовчий процес у цьому разі може тривати від восьми місяців до двох років. Це, своєю чергою, тільки сприяє поширенню хабарництва і бюрократичної тяганини;

- по-п'яте, проблемою є зміна цільового призначення в процесі обороту земельних ділянок;

- по-шосте, окремої уваги, як на мій погляд, потребує питання ціноутворення на первинному ринку земель несільськогосподарського призначення, оскільки адміністративне втручання у процесі ціноутворення, на жаль, стало звичним явищем, а це призводить до повного цінового хаосу;

- по-сьоме, болючішим питанням є недосконалість системи реєстрації прав на землю і нерухомість, що призводить до черг на місцях, зловживань із боку посадовців і значних непорозумінь, пов'язаних із чинністю документів, що не були перереєстровані.