Сьогодні результати земельної реформи здебільшого оцінюються з точки зору кількісних характеристик, при цьому якісні зміни або не розглядаються, або визначаються поверхово.

Основним підсумком земельної реформи прийнято вважати становлення приватної власності на землю. Презумпція приватної власності на землю в Україні сьогодні поширена лише на основний засіб сільськогосподарського виробництва - сільськогосподарські угіддя. Землі в населених пунктах, крім сільських, знаходяться переважно в державній та комунальній власності. [11,с.13]

На початок 2000 року роздержавлено землі у 90% сільськогосподарських підприємств, землі яких підлягають роздержавленню. У власність недержавних сільськогосподарських підприємств передано безоплатно 28,1 млн. га земель державної власності, що становить 46,5% земельного фонду країни, у тому числі 26 млн. га сільськогосподарських угідь або від загальної їх площі (41,8 млн. га). Із 60,3 га земель майже 70% припадає на сільськогосподарські, 10 млн. га займають лісові угіддя. Близько 4% території країни або 2,3 млн. га, забудовано. Лише в аграрній галузі вартість земельних угідь становить майже 300 млрд. грн.

Майже все площа сільгоспугідь 25,4 млн. га або 97,7%, що передана у власність підприємствам, розпайована. Понад 6 млн. селян, у тому числі 4 млн. пенсіонерів, одержали сертифікати на право земельну частку (пай). Середній розмір земельного паю становить 4,3 га, хоча він коливається від 1-1,5 га у західних областях до 7,7-9,3 га у південних. Громадянами України приватизовано понад 80% земельних ділянок, наданих їм у користування раніше. [12, с. 388-391].

З прийняттям нового Земельного кодексу України визначилася земельна політика держави, яка концентрується на остаточному розв'язані проблеми розвитку відносин власності на землю, формувані цивілізованого ринку земель, розвитку іпотечного кредитування, удосконаленні системи земельних платежів, підвищенні ефективності управління земельними ресурсами, поліпшенні організації державного контролю за використанням і охороною земель. Також починає відігравати важливу роль потреба пристосування земельного законодавствадо західноєвропейських стандартів, яка диктується рухом України, хоча й повільним, до Європейського Союзу та інтересами іноземних інвесторів, що вже діють на українському ринку.

В цілому чинний Земельний кодекс України створив широку законодавчу основу для вирішеня проблем, які виникають у процесі реформування земельних відносин. Верховною Радою України четвертого скликання відповідно до Земельного кодексу України прийнято ряд законів України, зокрема: «Про особисте селянське господарство», «Про землеустрій», «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про охорону земель», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про фермерське господарство», «Про оренду землі», «Про використання земель оборони», «Про оцінку земель», «Про розмежівання земель державної та комунальної власності», «Про державну експертизу землевпорядної документації», «Про захист конституційних прав громадян на землю».

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають достатнє законодавче забезпечення щодо здійсненння своїх повноважень у галузі земельних відносин, у тому числі й дієвого контролю за використанням та охороною земель усіх категорій в Україні.

Ситуація, яка склалася на місцях у процесі реформування земельних відносин, зумовлює ряд критичних зауважень, про що свідчать факти незаконного надання у власність та користування земельних ділянок, яке провадиться за безпосередньої участі відповідних органів виконавчої влади або за їх сприяння. Більшість власників і землекористувачів у населених пунктах не мають правовстановлюючих документів на землю. Однією з причин такої ситуації є недостатність, а в деяких областях України майже повна відсутність, бланків державних актів на право власності на землю, що призводить до неприпустимого затягування видачі документів та зловживань у цій сфері. Земельні ділянки надаються без проведення аукціонів та конкурсів, у тому числі практично не проводяться конкурси на право оренди земельних ділянок. Домінуючою в сфері земельних відносин є безкоштовна передача земель у власність, внаслідок цього значні кошти недоотримують місцеві бюджети.

Ще один суттєвий фактор, який сьогодні негативно діє в сфері земельних відносин - прийняття неправомірних судових рішень, якими органи виконавчої влади зобов'язуються змінити цільове призначення земельної ділянки. Внаслідок цього відбувається тіньовий оборот земель сільськогосподарського призначення, хоча сьогодні є відповідний мораторій на такі землі. Для прикладу, якщо в 2004 році площа земель сільгосппризначення в прилеглих до Києва районах (Бориспільський, Броварський, Васильківський, Вишгородський, Святошинський, Обухівський, Макарівський) становила 216 тис. га, то в 2007 вона становить вже 180 тис. га. Таким чином, 36 тис. гектарів земель сільськогосподарського призначення вилучені з обігу як землі для сільського господарства [13, с. 29].