Об'єктивна сторона злочину характеризується: а) діями, що супроводжуються посяганням на життя іншої людини; б) наслідками у вигляді заподіяння їй смерті; в) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками; г) певною обстановкою.

Обов'язково умовою кваліфікації умисного вбивства при перевищені меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця.

При цьому, перевищення меж необхідної оборони це умисне заподіяння тому, хто посягає тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Необхідна оборона це дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає шкоди, необхідної та достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж не обхідної оборони.

Уявна оборона це дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті потерпілого.

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і перебуває у стані необхідної, уявної оборони або право мірного затримання особи, що вчинила злочин.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

Потерпілими від даного злочину вважаються такі категорії осіб:

особа, яка вчинила суспільно небезпечне посягання і щодо якої винний застосовує заходи необхідної оборони (ст. 36);

особа, дії якої були неправильно оцінені винним (ст. 37);

особа, яка вчинила злочин і щодо якої винний вживає заходів із затримання (ст. 38).

При перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинців, домінуючим є певне спрямування дій винного він переслідує мету затримати особу, яка вчинила злочин і доста вити її відповідним органам влади.

Вбивство вчинене з перевищенням меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, коли при ньому наявними є обставини, що передбачені ч. 2 ст. 115 повинно кваліфікуватися не як умисне вбивство, а за ст. 118.

Покарання за злочин виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років [20; 17, с. 122-123].

1.2 Характеристика вбивства, скоєного через необережність

Кримінально караними визначаються вбивства, вчинені через необережність, передбачені ст. 119 КК, їх слід відмежовувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, яка заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій чи бездіяльності і не повинна була або не могла цього передбачити [17, с. 123].

Суб'єктивна сторона - необережність у формі злочинної самовпевненості або злочинної недбалості [25, с. 36].

Об'єктом злочину є життя особи.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: а) діянням посяганням на життя іншої особи; б) наслідками у вигляді смерті людини; в) причинним зв'язком між вказаними діяннями і наслідками.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла загального віку кримінальної відповідальності (16 років).

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті особи.

Покарання за злочин: ч. 1 ст. 119 обмеження волі на строк від трьох до п'яти років позбавлення волі на той самий строк; ч. 2 ст. 119 позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років [17, с. 123-124].

Від усіх інших видів вбивства відрізняється лише ознаками суб'єктивної сторони. Суспільна небезпека необережного вбивства не настільки висока, як вбивства умисного, оскільки суб'єкт, його здійснює, не тільки не бажає смерті потерпілого, але навіть не допускає можливості її настання в даній ситуації [5].

При цьому, як було зазначено вище, можливі дві форми необережності злочинна самовпевненість і злочинна недбалість [25, с. 36].

Вбивство через злочинну самовпевненість має місце тоді, коли винний передбачає абстрактну можливість настання смерті, але розраховує її усунути, відвернути, вважаючи, що в даному випадку вона не настане. Винний розраховує на якісь певні реальні обставини (на своє вміння, свою фізичну силу, на властивості машин, механізмів, на поведінку тварин тощо). Але, як виявляється, цей розрахунок негодящий, невдалий. Вина особи, яка діяла таким чином, полягає у тому, що вона не була більш уважною, що покладалася на ненадійне. Найчастіше таке трапляється при порушенні різних правил використання машин, зброї, вогню, вибухових речовин тощо.

Вбивство при злочинній недбалості вчиняється тоді, коли винний не передбачає, що від його дій може статися смерть, але за обставинами події він повинен був і міг передбачити такі наслідки своїх дій чи бездіяльності [14, с. 148].

Вид необережної провини на кваліфікації не впливає. Проте точне його встановлення в кожному конкретному випадку є обов'язковим, оскільки без цього не можна відмежувати необережне вбивство, з одного боку, від навмисного, а з іншого від випадкового заподіяння смерті, казусу. Крім того, точне визначення виду необережності при вбивстві дозволяє правильно індивідуалізувати покарання злочинцю. За загальним правилом вбивство, вчинене із злочинною самовпевненістю, кілька небезпечніше "недбалого" вбивства. Це пояснюється тим, що при самовпевненості позбавлення потерпілого життя відбувається шляхом свідомого порушення певних правил або застережних заходів, спрямованих на охорону людського життя [15 с. 65].

У теорії та практиці виділяють такі різновиди діянь, що порушують правила обережності і здатних призвести до смерті:

а) умисне злочинне діяння, наприклад, підпал будинку, в результаті чого загинули люди;

б) умисне порушення встановлених правил, не є самостійним злочинним діянням, наприклад, порушення правил користування електроенергією або газом у побуті, що спричинило смерть,

в) дії, що суперечать даним науки і професійним правилам, що призвели до смерті.

Необережне вбивство має такі суб'єктивні властивості, що для визнання особи винною досить довести, що вона могла передбачити такі наслідки своїх дій, бо згідно зі ст. 22 КК кожна особа, яка до вчинення злочину вже досягла 14 років, повинна була (зобов'язана) такі наслідки передбачити [14, с. 149].

Значні труднощі виникають часом при відмежуванні вбивства, скоєного зі злочинною недбалістю, від навмисного. При вбивстві зі злочинною недбалістю суб'єкт не передбачає смерті потерпілого, але повинен був і міг її передбачити. Таким чином, психічне ставлення до вчиненого концентрується тут на суспільно небезпечні наслідки, а саме на смерті потерпілого. Саме ж діяння, що призвело до смерті може відбуватися як умисно, так і необережно.

злочин життя здоров'я медичний

1.3 Інші злочини проти життя особи

Можна назвати й інші злочини проти життя людини, а саме доведення до самогубства та погроза вбивством. Розглянемо детальніше кожне з них.

Доведення до самогубства

Об'єкт злочину - життя людини.

Склад злочину ст. 120 КК, утворює сукупність ознак:

– перебування потерпілого в матеріальній або іншій залежності від винного (був на утриманні, в шлюбі, підлеглим за службою, притягнутим до кримінальної відповідальності і т. д.);

– доведення винним потерпілого до самогубства жорстким з ним поводженням чи систематичним приниженням його людської гідності (побоями, голодом, холодом, ганьбою, образами, цькуванням чи наклепами).

Об'єктивна сторона злочину - доведення особи до самогубства або замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження людської гідності.

Розглянемо кожне з цих понять:

Жорстоке поводження - грубі дії, що спричиняють потерпілому фізичні та (або) психічні страждання.

Шантаж - загроза розголосити про потерпілого відомості, які той хотів би зберегти в таємниці.

Примус до протиправних дій - загроза, залякування тощо, щоб примусити потерпілого вчинити злочин.

Систематичне приниження людської гідності - це образи, наклеп, знущання та інше різного роду тривале принизливе ставлення до потерпілого. Частина 2 ст. 120 КК передбачає відповідальність за доведення до самогубства, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного, або щодо двох або більше осіб.

Під матеріальною залежністю розуміють випадки, коли потерпілий знаходиться на утриманні суб'єкту злочину або отримує від нього істотну матеріальну допомогу.

Інша залежність - це залежність дитини від батьків, студента від викладача, підлеглого від начальника.

Суб'єкт злочину - осудна особа, яка досягла віку 16 років.

Суб'єктивна сторона - може характеризуватися як умислом, так і необережністю.

Не визнаються в судовій практиці як жорстоке поводження, що може довести до самогубства, - припинення статевих зв'язків, розірвання шлюбу, одинокі випадки побоїв та інші подібні дії.

Злочин визнається вчиненим за обтяжуючих обставин, коли потерпілим була неповнолітня особа [25, с. 36-37; 18, с. 42-44].

Погроза вбивством

Погроза вчинити вбивство є психічним насильство над особою. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він позбавляє потерпілого спокою, небезпека. Його вчинення постійно переслідує потерпілого, не дає йому можливості нормально жити. Відповідальність за цей злочин передбачена статтею 129 КК.

Погроза вбити може бути доведена до потерпілого будь-яким чином: усно (віч-на-віч), письмово (листом, телеграмою), різними діями, які переконливо вказують на намір винного, або передана через третіх осіб.

Обов'язковою ознакою складу злочину ст. 129 КК є реальність погрози, якою вона буває у всіх випадках, коли потерпілий має підстави боятися її виконання. Якщо сам потерпілий не вірить у реальність погрози, то вона складу злочину не становить.

Погроза визнається реальною, якщо винний:

– вчинив такі дії, які давали потерпілому підстави вважати, що ця погроза буде здійснена;

– своєю поведінкою, взаємовідносинами з потерпілим переконував - погроза не марна, вона буде здійснена.

Відповідальність за погрозу настає незалежно від її мотивів. Закінченою погроза визнається з моменту доведення її до потерпілого.

Погроза вбивством за деякими ознаками нагадує замах на вбивство. Різниця між цими злочинами полягає в наступному:

– при погрозі вбивством винний не має на меті негайно заподіяти смерть. Він прагне налякати потерпілого, позбавити спокою, змусити його весь час нервувати, страждати від страху за своє життя;

– при замахові на вбивство винний має на меті зараз же, негайно заподіяти смерть потерпілому і робить усе залежне від нього, щоб досягти цього наслідку.

При вчиненні багатьох злочинів погроза вбивством буває складовою частиною такого злочину, зокрема у статтях 187, 152, 153, 189, 280, 345 КК. Оскільки в цих статтях передбачені спеціальні випадки погрози, то тут застосовуються лише норми цих спеціальних статей. Кваліфікувати такі дії додатково за ст. 129 КК непотрібно [14, с. 152-154; 18, с. 44].

Розділ 2. Загальна характеристика злочинів проти здоров'я особи

Одним з найважливіших особистих благ є здоров'я людини. Здоров'я - стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів [9].