Злочинами проти здоров'я називаються суспільно небезпечні умисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи [18, с. 45].

Спрямованими на заподіяння шкоди здоров'ю визнаються лише ті злочини, головним безпосереднім об'єктом яких є здоров'я іншої особи (потерпілого) [14, с. 154].

До злочинів проти здоров'я особи відносяться: різні види тілесних ушкоджень (статті 121--125, 128), побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133) [20].

Злочинами проти здоров'я не вважаються злочини, при яких заподіяння шкоди здоров'ю є додатковим наслідком і здоров'я для них є додатковим об'єктом. Це, зокрема, злочини, передбачені статтями 187, 189, 239, 240, 271, 274, 286, 314, 326, 327, 346, 350 КК.

Об'єктом усіх злочинів проти здоров'я є здоров'я іншої особи незалежно від його стану та наявних аномалій.

Кримінально-правова охорона здоров'я має універсальний характер. Вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (віку, громадянства, посадового стану). Кримінальний закон однаковою мірою охороняє здоров'я як юнака, так і безнадійно хворої людини похилого віку, як героя, так і завзятого негідника.

Заподіяння шкоди своєму власному здоров'ю утворює склад злочину лише в тих випадках, коли такі дії є способом учинення іншого злочину. Наприклад ухилення від військової служби способом самокалічення - ст. 409 КК.

Кримінально-правова охорона здоров'я починається з дня народження людини і забезпечується до самої смерті.

Заподіяння шкоди здоров'ю виключає кримінальну відповідальність, якщо шкоду було заподіяно:

у стані необхідної оборони, крайньої необхідності чи під час затримання злочинця (статті 36 і 38, 39 КК);

при лікуванні за згодою потерпілого (ампутація ноги, резекція шлунка, пересадка нирки та ін.) [14, с. 154-155; 9].

Найбільш поширеними злочинами проти здоров'я є тілесні ушкодження.

Тілесне ушкодження - це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин тіла людини [18, с. 45].

Особливість тілесних ушкоджень полягає в тому, що вони мають зовнішні прояви заподіяної здоров'ю шкоди (рани, переломи кісток, розриви шкіри і тканин, кровотечу) і ця шкода може бути певно визначена [14, с. 155].

Характер і тяжкість тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Згідно з Правилами характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень визначають за трьома критеріями:

1) патологічний (головний) - визначає небезпечність тілесних ушкоджень для життя в момент їх заподіяння, а також характер і ступінь порушень цілісності і функцій тканин чи органів та тривалість впливу цих порушень на стан здоров'я;

2) економічний (додатковий) - визначає ступінь втрати працездатності;

3) естетичний (додатковий) - визначає знівечення обличчя потерпілого [14, с. 155-156; 25, с. 39].

До інших злочинів, що становлять небезпеку для здоров'я людини, відносяться: незаконне проведення аборту (ст. 134), залишення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137) [20].

Можна описати більш детально деякі з них.

Незаконне проведення аборту (ст. 134) становить небезпеку для життя і здоров'я вагітної жінки, а в ряді випадків спричиняє тяжкі наслідки (наприклад, смерть, безплідність, важкі захворювання нирок, черевної порожнини тощо). Проведення законного аборту чинним законодавством не забороняється, але він має проводитися лише в стаціонарних лікувальних установах, спеціально пристосованих для подібного роду операцій і при відсутності медичних протипоказань. Протиправність аборту усувається станом крайньої необхідності. Згода вагітної жінки на проведення аборту не виключає відповідальності за ст. 134 особи, яка проводить такий аборт.

Залишення в небезпеці (ст. 135). Частина 1 цієї статті встановлює відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

У частині 2 ст. 135 встановлена відповідальність за залишення в небезпеці, вчинене матір'ю стосовно новонародженої дитини, за умови, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані. Якщо ця умова відсутня, дії винної охоплюються ч. 1, а при настанні наслідків, вказаних у ч. З ст. 135, за цією частиною ст. 135.

У частині 3 ст. 135 передбачена відповідальність за залишення в небезпеці, якщо воно спричинило смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (тяжке тілесне ушкодження, важку хворобу тощо). Між залишенням в небезпеці та вказаними наслідками має бути причинний зв'язок.

Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136). Кримінальна відповідальність встановлена за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, за можливості надати таку допомогу або за неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження або смерть.

Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в невиконанні або неналежному виконанні шляхом дії або бездіяльності професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого (наприклад нервовий стрес), або смерть, або важке захворювання.

Кримінальний кодекс також містить ряд статей, щодо злочинів пов'язаних з зараженням вірусом імунодефіциту людини [20; 10]. Це - зараження вірусом імунодефіциту людини, чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - ст. 130; неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - ст. 131; розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - ст. 132. В останні десятиліття у світі набуло поширення захворювання вірусом імунодефіциту людини. Багато в чому масштаби поширення вірусу обумовлені відсутністю ефективних засобів лікування від цього захворювання. Встановлено, що воно передається при попаданні крові зараженого в кров здорової людини [5].

Всі ці злочини проти здоров'я людини є досить актуальними і потребують детального вивчення.

ВИСНОВКИ

Як підсумок із проведеного дослідження можна сказати, що ми всебічно розглянули і дослідили злочини проти життя та здоров'я людини.

Кримінально-правова охорона невід'ємних прав людини від злочинних посягань регулюється в спеціальній главі Особливої частини КК України - в главі III "Злочини проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи" [20].

В даній роботі, ми проаналізували два види злочинів спрямованих проти особи, це злочини проти життя і здоров'я. А також проаналізували, їх основні види, дослідили більшість питань пов'язаних з ними і дали їм кримінально-правову характеристику.

На основі вивчення та узагальнення досягнень правознавчої науки, а також літературних джерел потрібно зазначити про сучасний стан злочинності проти життя та здоров'я людини в Україні. Адже, успішність рішення завдань карного права пов'язана зі станом і рівнем злочинності, з ефективністю боротьби з нею.

Злочинність має стійку тенденцію до кількісного росту і якісним змінами.

Рівень злочинності на 10 тисяч населення в січні 2013 року становить 23,9%, тоді як у січні 2012-го - 9,3%.

Особливо тяжких злочинів зареєстровано 9 тисяч 934 проти 1 тисячі 55 за аналогічний період минулого року. Тяжких злочинів - 22 тисячі 280, порівняно з 14 тисячами 292 за січень 2012-го. Умисних вбивств - 5 тисяч 270 проти 240 за січень 2012 року.

Рівень злочинності в Україні зріс майже утричі, а в деяких територіальних одиницях - ще більше. Зокрема, у Севастополі, Києві, в Криму, на Херсонщині і Дніпропетровщині.

Також особливу небезпеку становлять злочини пов'язані з зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, зараженням венеричними хворобами, і ті, які вчинюються у сфері медичного обслуговування.

Для рішучого подолання та зменшення злочинності необхідні комплексні міри загальнодержавного масштабу, створення й реалізація єдиної програми, у якій були б задіяні державні органи всіх галузей влади, включаючи активну діяльність правоохоронних органів, а також силових відомств, і організацій здатних внести вклад у рішення цього завдання.

Тому Кримінальний Кодекс України містить достатню законодавчу базу для кримінально-правової боротьби зі злочинністю. Його правильне, неухильне застосування може й повинне зіграти величезну роль у рішенні завдань по скороченню злочинності. Для здійснення цих завдань КК установлює підстави й принципи кримінальної відповідальності, визначає, які небезпечні для особистості, суспільства й держави діяння визнаються злочинами, і встановлює види покарань або інші міри кримінально-правового характеру за здійснення злочинів [19, с. 10-11].

Але все ж, незважаючи на всі заходи правових органів країни, в законодавстві України ще залишаються складності у вирішенні питань пов'язаних з злочинами проти життя і здоров'я. Тому, це питання потребує подальшого вивчення і постійної розробки та удосконалення, що сприятиме кращій кваліфікації вбивств і зменшенню кількості даних злочинів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Сайт Державного комітету статистики України.

2. Авраменко О.В. Стан сильного душевного хвилювання: кримінально-правові та психологічні аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія» / О.В. Авраменко. - Львів, 2008. - 20 с.

3. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья. [Електронний ресурс] / В.И. Борисов, В.Н. Куц. - Х.: НПКФ "Консум", 1995. - 104 с.

4. Бородин С.В. Преступления против жизни / С.В. Бородин - СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. - 467 с.

5. Бородин С.В. Преступления против жизни. / С.В. Бородин - М.: Юристъ, 1999. - 356 с.

6. Вереша В.В. Кримінальне право України: Загальна частина: навч. посіб./В.В. Вереша. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 400 с.

7. Конституція України: за станом на 12.04.12 № 254к/96-ВР

8. Коржанський М.І. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. / М.І. Коржанський. - [2-ге вид.] - К.: Атіка, 2002, - 640с.

9. Корнеева А.В. Теоретические основы квалификации преступлений: учеб. Пособие под ред. А.И. Рарога. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект. 2007. - 176 с.

10. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / (М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.); за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - [2-е вид., перероб. і допов.]. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 480 с.

11. Кримінальне право України: Навч. посібник./(С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та інш.); за ред. О.М. Омельчука. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. - 297 с.

12. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / (М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.); за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - [2-ге вид., перероб. і допов.]. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.