М., закурюючи, кинув у зарослий травою кювет палаючий сірник, який потрапив у бочку з-під бензину, яка там лежала, внаслідок чого бензин, що залишився в бочці, запалав і стався вибух. Дном бочки, що вилетіло, К. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Сам же М. від вибуху не постраждав, бочки, що лежала в кюветі, не бачив. У цьому випадку М. не передбачав можливості заподіяння шкоди К. і не міг її передбачити. Таким чином, випадкове заподіяння шкоди не тягне за собою кримінальної відповідальності через відсутність суб'єктивної сторони (вини). У цих випадках відсутні водночас обидва критерії злочинної недбалості - об'єктивний (обов'язок передбачення особою суспільне небезпечних наслідків свого діяння) і суб'єктивний (реальна можливість такого передбачення) або хоча б один із них. Окремі норми Особливої частини КК викладені таким чином, що їх застосування потребує встановлення вини особи, яка вчинила злочин, окремо щодо самого діяння і окремо щодо настання його суспільне небезпечних наслідків. У зв'язку з цим теорія і практика використовують поняття змішаної форми вини Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.Л. Стрельцова.-- X.: ООО "Одиссей", 2002. - с. 129.. Змішана форма вини характеризується різним психічним ставленням (у формі умислу і необережності) особи до самого діяння і суспільне небезпечних наслідків такого діяння. Існують дві групи злочинів зі змішаною формою вини: 1) злочини, пов'язані з порушенням спеціальних правил, що спричинило певні суспільне небезпечні наслідки (наприклад, ст. 286); 2) злочини, в яких об'єктивна сторона характеризується настанням двох типів наслідків - безпосереднього і віддаленого (наприклад, ч. 2 ст. 121). У першому випадку для визначення форми вини вирішальне значення має психічне ставлення особи до настання наслідків свого діяння. У цілому такі злочини вважаються необережними. У другому - психічне ставлення особи щодо діяння та першого, безпосереднього наслідку дає змогу говорити про умисел, а стосовно віддаленого наслідку вина може бути тільки необережною. У цілому такі злочини з двома типами наслідків і двома формами вини визнаються умисними. Правильне вирішення питання про те, яка з двох передбачених у законі форм вини (умисна чи необережна) є визначальною для даного злочину в цілому, має практичне значення для: 1) правильної кваліфікації діяння; 2) визначення типу кримінально-виконавчої установи, де належить відбувати покарання особі, засудженій до позбавлення волі; 3) призначення покарання за сукупністю злочинів (ч. 2 ст. 70); застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (п. п. 1-3 ч.3 ст. 81, п. п. 1-3 ч. З ст. 107); 4) заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (п. п. 1 З Ч. 4 ст. 82); 5) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч. 1 ст. 83); 6) застосування закону про амністію тощо. Таким чином, з позицій об'єктивного критерію казус характеризується відсутністю обов'язку передбачення, а з позиції суб'єктивного критерію - можливості такого передбачення. Висновки Таким чином, злочин вважається вчиненим з необережності, "якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала па їх відвернення" - злочинна самовпевненість (lucsuria) ст. 25 ч. 2 КК, а також тоді, "коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити" - злочинна недбалість (ingligencia) ст. 25 ч. З КК. Необережність поряд з умислом - це основна форма вини у кримінальному праві. Згідно з ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільна небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Самовпевненість є там і тоді, де і коли розрахунок особи на недопущення суспільно небезпечних наслідків був легковажним, недостатньо обґрунтованим, базувався на неправильних оцінках якостей та характеристик. За ч. 3 ст. 25 необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільна небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити. Злочинна недбалість відрізняється від інших видів вини (прямого і непрямого умислу, злочинної самовпевненості) тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків. Для встановлення злочинної недбалості також необхідно проаналізувати її інтелектуальну і вольову ознаки. Злочинна недбалість - єдиний вид вини, при якому особа взагалі не усвідомлює суспільно небезпечні наслідки - ані в реальному, ані в абстрактному вигляді. Такий фактичний психологічний розрив між свідомістю особи та наслідками її діяльності викликав у теорії кримінального права думки щодо доцільності визнання недбалості видом вини. Однак цей підхід спростовується аналізом змісту інтелектуальної ознаки недбалості, яка характеризується як з негативної так і з позитивної сторони. З негативної сторони недбалість визначається тим, що в особи відсутнє усвідомлення суспільної небезпеки вчиненого діяння, а звідси відсутнє і передбачення злочинних наслідків. Позитивна сторона полягає в тому, що винний повинен був і міг передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки. "Повинен був" - складає повинність, об'єктивний критерій недбалості, а "міг передбачити" - суб'єктивний її критерій. На практиці нерідко виникають складнощі при відмежуванні злочинної самовпевненості від непрямого умислу. Це обумовлено тим, що за ознаками інтелектуального і вольового моментів вони подібні між собою. І злочинна самовпевненість, і непрямий умисел характеризуються передбаченням особою можливості настання суспільне небезпечних наслідків. Головна відмінність злочинної самовпевненості від умислу полягає у вольовому моменті. При злочинній самовпевненості суб'єкт не бажає настання шкідливих наслідків і не припускає їх настання. При злочинній самовпевненості суб'єкт сподівається запобігти настанню шкідливих наслідків, але його розрахунок виявляється неправильним, оскільки ґрунтується хоча й на реальних факторах, однак без достатніх для того підстав. Від злочинної недбалості слід відрізняти невинне спричинення шкоди (казус), який має місце у випадках, коли особа не усвідомлює суспільно небезпечного характеру власної поведінки, не передбачає можливості настання суспільно небезпечних п наслідків і при цьому не повинна була і не могла це ані усвідомлювати, ані передбачати. Використані джерела Нормативно-правові акти 1. Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30. 2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131. 3. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судової практики в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" від 7 лютого 2003 р. № 2 - Законодавство "ЛІГА". Спеціальна література 4. Александров Ю.В. Кримінальне право України: Загальна частина: підруч. / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. - К. : Правові джерела, 2002. - 451 с. 5. Багіров С.Р. Загальна характеристика необережних злочинів за Кримінальним кодексом України // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К.: КІВС, 2003. - № 8. - С. 115-120. 6. Багіров С.Р. Специфіка причинного зв'язку у злочинах, вчинених з необережності // Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства). - Львів: ЛІВС, 2003. - С. 60-62. 7. Горбуза А., Сухарев Е. О вменении при умышленной вине обстоятельств, допущенных по неосторожности. - М.: Советская юстиция, 1982. -№ 18. - С. 3-12. 8. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 352 9. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студ. вищ. навч.закладів / Нац.юрид.академія України; М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: ЮрІнком Інтер-Право, 2007.- 416 с. 10. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар/ Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я,. Тація. Видання друге, перероблене та доповнене. - Х.: ТОВ "Одіссей", 2004. - 1152 с. 11. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом 2002 р. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 624 с. 12. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 704 с. 13. Назаренко Г.В. Вина в уголовном праве. Орел: "Труд", 1996.- 96 c. 14. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины от 5 апреля 2001 года / Под ред. Мельника Н.И., Н.И. Хавронюка. - К.: Каннон; А.С. К., 2002. - 1216 с. 15. Нежурбіда С.І. Проблеми вдосконалення законодавчого визначення злочинної необережності // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 105. Правознавство. - Чернівці: "Рута", 2001. - С.96-98. 16. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.Л. Стрельцова.- X.: ООО "Одиссей", 2002. - 672 с. 17. Фріс Л.П. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів - К.: Атіка, 2004.- 488 с. 18. Харченко В.Б., Перекрестов Б.Ф. Уголовное право Украины. Особенная часть: новое законодательство в вопросах и ответах. Конспект лекций. - Харьков: Скорпион, 2001. - 272 с.