Засуджений втрачає можливість влаштуватися на роботу в правоохоронні органи або працювати на певних посадах по певній професії. Він (злочинець) може бути позбавлений пільг або соціального забезпечення у випадку застосування до нього покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, на нього може бути накладено обов'язок відшкодувати матеріальну або моральну шкоду, що істотно обмежує матеріальні можливості винного. Також наслідки впливу охоронної функції кримінального права розповсюджуються не тільки на особу, яка вчинила злочин, але і на інших осіб, які пов'язані з винним в силу закону, споріднення, інших обставин.

Розділ 3. Регулятивна функція кримінального права

3.1 Забороняюча

Визначальне місце в системі функцій права належить регулятивній функції. Чи знаходить свій вираз право у формі нормативних або правозастосовчих актів, чи здійснюється у загальних або конкретних правовідносинах, встановлює правовий статус, правосуб'єктність громадян, чи визначає компетенцію державних органів і юридичних осіб -- в усіх названих формах знаходить прояв його основне соціальне призначення -- регулювання суспільних відносин. Особливості цієї функції полягають перш за все в установленні позитивних правил поведінки, в організації суспільних відносин, координації соціальних взаємозв'язків.

В рамках регулятивної функції виділяють дві під функції: регулятивну статичну і регулятивну динамічну.

Регулятивна статична функція виражається у впливі права на суспільні відносини шляхом їх закріплення у тих чи інших правових інститутах, у чому і полягає одне із завдань (призначень) правового регулювання. Право, перш за все, юридично закріплює, чітко урегульовує суспільні відносини, що є основою нормального і стабільного існування суспільства, відповідно інтересам його більшості чи силам, які стоять при владі.

Вирішальне значення у виконанні статичної функції належить інститутам права власності, юридична суть яких у тому і полягає, щоб закріпити економічні основи суспільного строю. Статична функція чітко виражена також у інших інститутах (у тому числі у виборчому, авторському праві тощо).

Регулятивна динамічна функція знаходить вираз у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки) і втілена, наприклад, в інститутах цивільного, адміністративного, трудового права, що опосередковують процеси в економіці й інших сферах суспільного життя.

Характеристика регулятивної функції права передбачає виявлення найважливіших шляхів її здійснення.

Найбільш характерними шляхами (елементами) здійснення регулятивної функції права є:

— визначення засобами норм права праводієздатності (правосуб'єктності) громадян;

-- закріплення і зміна правового статусу громадян;

— визначення компетенції державних органів, у тому числі й компетенції (повноважень) посадових осіб;

-- встановлення правового статусу юридичних осіб;

-- визначення юридичних факторів, спрямованих на виникнення, зміну і припинення правовідносин;

-- встановлення конкретного правового зв'язку між суб'єктами права (регулятивні правовідносини);

-- визначення оптимального типу правового регулювання стосовно до конкретних суспільних відносин.

Отже, регулятивну функцію можна визнати як обумовлений її соціальним призначенням напрям правового впливу, що виражається у встановленні позитивних правил поведінки, наданні прав і покладенні юридичних обов'язків на суб'єктів права. Кримінальному праву також властива функція регулятивна, яка проявляється: норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільне небезпечні дії (бездіяльність), у той же час вимагають певної правомірної поведінки. Кримінальний закон, який набрав чинності, вже самим фактом свого існування впливає на поведінку людей. Для більшості громадян вимоги кримінального закону цілком відповідають їх уявленням про належну, правомірну поведінку. Частина громадян виконує заборони кримінального закону, боячись відповідальності і покарання. Тим самим здійснюється регулятивна функція кримінально-правових норм, попередження злочинів.

Оскільки кримінальне право під страхом покарання забороняє злочинну поведінку, його норми переважно є нормами-заборонами. Вони, як і інші норми кримінального права, встановлюються тільки через прийняття Верховною Радою України відповідних законів. Жодні інші інстанції в державі зробити це не вправі. Отже, єдиним джерелом кримінального права є закон, тобто нормативний акт вищої категорії.

3.2 Уповноважуюча

Кримінальному праву властива регулятивна функція, яка полягає в тому, що спеціальні норми кримінального права дозволяють державним органам не притягати особу до відповідальності або до виконання покарання, забороняючи їй вчинювати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), у той самий час вимагають правомірної поведінки після вчинення злочину. Норми кримінального права зокрема регулюють поведінку людини у ризикованих ситуація (необхідна оборона) що виключає відповідальність при правомірному захисті від злочинного посягання, звільнення від кримінальної відповідальності, погашення і зняття судимості.

Тобто регулятивна функція в якійсь мірі є уповноважуючою тому що надає право певним органам на здійснення певних дій, які встановленні законами і нормативно-правовими актами і відхилятись від яких не дозволяється.

Також необхідно зазначити про норми, що створенні для захисту потерпілих і навіть самих злочинців, якщо злочин було вчинено з необережності, або через певні непередбаченні обставини. Ці норми містяться, наприклад в статті 36 Кримінального кодексу - необхідна оборона, яка говорить «Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони…», стаття 39 - «Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності…», також ст.38 про завдання шкоди злочинцю при його затриманні, що захищає права злочинця і в якійсь мірі уповноважує на певні дії правоохоронних органів - «Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи… Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 ККУ»

3.3 Загальна превенція та спеціальна превенція

У теорії кримінального права запобігання вчиненню злочину називають превенцією. Є два види превенції: загальна і спеціальна. Загальна полягає в тому, що вона впливає на все суспільство, загрожує його членам покаранням за вчинений злочин. Цей вплив ґрунтується не тільки на одній суворості кари за вчинений злочин, а, головне - на принципі невідворотності і неминучості покарання, тобто осуду судом від імені держави як самого злочину, так і кожного, хто його вчинив. Спеціальна превенція - це запобігання можливості вчинення засудженим нового злочину. Це досягається створенням для засуджених відповідних умов, які виключають або значно обмежують вчинення нових злочинів. Слід зазначити, що успіх запобіганню вчинення злочинів залежить, перш за все, від поваги громади до закону, їх правосвідомості, від умов їхнього соціального життя.

Загальна превенція Кримінального закону, тобто попередження злочинів громадянами шляхом впливу кримінально-правової заборони.

Приватно превенція Кримінального закону, тобто попередження скоєння нових злочинів особою, яка вже здійснила злочин, шляхом застосування до нього заходів кримінального покарання та інших примусових заходів, пов'язаних із посиленням спеціального.

У науковій правовій літературі неодноразово відзначалося, що мета спеціального попередження досягається не лише шляхом виконання покарання, коли особа поставлена в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчинити новий злочин, але й шляхом залякування покаранням. Такий вплив чинить як сам факт засудження і призначення покарання, так і загроза погіршення долі засудженого в разі вчинення ним нового злочину.

Загроза покаранням - це не тільки штучне створення ризику несприятливих наслідків, а й засіб вираження суспільного несхвалення. І такого роду офіційна догана певній поведінці може впливати на настанови людей незалежно від страху перед санкціями, тобто досягається мета загального попередження.

Т.А. Денисова відзначала, що мета спеціальної превенції досягається двома шляхами:

A. злочинець позбавляється фізичної можливості вчинити злочин;

B. злочинець остерігається повторного застосування до нього покарання за злочин. Мета спеціального попередження існує лише доти, поки не буде досягнуто мети виправлення засуджених.

Отже констатуємо, що загальне і спеціальне попередження вчинення злочинів є не лише цілями покарання, цілями кримінальної відповідальності, а й цілями кримінально-правового впливу.

Прояв вказаних цілей відбувається залежно від кримінально-правового інституту, або якщо бути більш точним, - то від конкретних заходів кримінально-правового впливу, які застосовує суд до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Ці цілі при реалізації відповідних заходів кримінально-правового характеру можуть не лише не збігатися, а різнитися між собою, оскільки заходи кримінально-правового впливу можуть застосовуватися не лише до суб'єкта вчинення злочину, а й до неосудної чи малолітньої особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом. Цілі застосування конкретних заходів кримінально-правового впливу, виходячи із співвідношення загального й окремого, мають власні цілі, оскільки окреме набуває своїх особливих ознак, які не властиві цілому.

Вважаємо, що такий підхід дозволить доктрині права в подальшому виробити струнку концепцію у визначенні теоретичних засад встановлення кримінально-правових санкцій. Зокрема, цілі кримінально-правового впливу при встановленні кримінально-правових санкцій повинні враховуватися як щодо їх змісту, так і щодо їх форми.

Розділ 4. Виховна функція кримінального права

4.1 Попереджувальна функція кримінального права

Визначення злочинності як соціально негативного явища передбачає відповідну стратегію боротьби з нею, основним напрямом якої є вплив на причини злочинності.

Проблеми попередження злочинності багато років становлять інтерес для урядів усіх держав незалежно від їх устрою й широкого кола громадськості.