На друге місце треба поставити Кодекс законів про працю України. Глава 15 присвячена індивідуальним трудовим спорам. Хоча питанням даної роботи є колективні трудові спори, в даній главі містяться положення про: порядок вирішення колективних трудових спорів, органи, які розглядають трудові спори; організація комісій по трудовим спорам; строки звернення до комісії по трудових спорах та порядок прийняття заяв від працівника; порядок розгляду трудового спору в комісії; строк виконання рішення комісії; порядок виконання рішення комісії та інше. Основним нормативно-правовим актом, що здійснює регулювання вирішення колективних трудових спорів є Закон України « Про вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Даний закон прийнятий Верховною Радою України 3 березня 1998 року. Закон складається з п'яти розділів: Загальні положення, Вирішення колективних трудових спорів, Страйк, Відповідальність за порушення законодавства про колективні трудові спори, Прикінцеві положення, тридцяти чотирьох статей. «Цей Закон визначає правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними». Регулюють вирішення колективних трудових спорів також: 1) Закон України « Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»; 2)Закон України « Про колективні договори і угоди»; 3) Національною службою посередництва та примирення затверджено значна кількість положень, інструкцій, наказів щодо діяльності Національної служби посередництва та примирення та проведення примирних процедур і застосування законодавства у цій сфері, випускається спеціальне друковане видання Національної служби посередництва та примирення -- Бюлетень Національної служби посередництва та примирення, де публікуються акти цього органу. Необхідно згадати також Проект нового трудового кодексу України, прийнятий Верховною Радою України у І читанні, у якому також Глава 3 Книги 6 Колективні трудові спори присвячена вирішенню колективних трудових спорів. Положення зазначені у цій главі повністю дублюють положення Закону України « Про вирішення колективних спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 року, ніяких нововведень немає. 3. ОРГАНИ З РОЗГЛЯДУ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ Перш ніж визначити органи по вирішенню колективних трудових спорів в Україні, розглянемо світовий досвід розгляду та вирішення колективних трудових спорів. Світовий досвід показує, що є єдине загальне правило: колективні економічні спори звичайно розглядаються в рамках примирно-третейської процедури, оскільки такі спори пов'язані, як правило, зі створенням нових правових норм. Це виходить за межі діяльності судових і адміністративних органів, які зазвичай розглядають юридичні спори. Водночас, якщо у колективному трудовому спорі виникає спір юридичного характеру, він переважно розглядається у судовому порядку. Примирно-третейська процедура передбачає створення спеціальних примирно-третейських органів і будується на принципі досягнення взаємної згоди на основі переговорів сторін та їх примирення. Як правило, на першому етапі сторони самі утворюють примирний орган із представників сторін без втручання органів держави. Якщо ж у такий спосіб не вдається досягти згоди, залучаються інші суб'єкти, так би мовити, зовнішні, -- посередники, і треті сторони -- трудові арбітри, спеціалізовані державні установи. Особливе місце у примирно-третейській процедурі належить посередникам, які виступають індивідуально або у вигляді колегії посередників. Провідну роль у діяльності колегії посередників відіграє її голова, який зазвичай є урядовим чиновником -- працівником державної служби посередництва та примирення або інспектором праці. Однією з основних функцій трудового посередництва є його головний результат -- недопущення початку страйку, принаймні до завершення примирної процедури або призупинення страйку на період діяльності посередника. Посередництво може бути добровільним і примусовим. Однак у всіх випадках присутність посередника вимагає згоди сторін. Посередниками виступають державні чиновники, професори університетів, соціологи, економісти, юристи, міністри праці, приватні особи. Історично функція посередництва зародилася саме як практика приватних осіб. Сутність трудового арбітражу полягає в тому, що сторони передають спір на розгляд арбітра або їх колегії, які приймають відповідне рішення після всебічного розгляду справи. Трудовий арбітраж може бути добровільним або примусовим, а органи арбітражу можуть бути постійними або тимчасовими, тобто створюватися для розгляду конкретного трудового спору. У процесі заслуховуються пояснення сторін, викликаються свідки, експерти, досліджуються документи. При розв'язанні юридичного спору арбітри повинні спиратися на нормативні акти -- закони, колективні договори, а при вирішенні економічного спору -- на такі принципи, як справедливість, порядність, реалізм, сумлінність, а також на конкретні критерії соціально-економічного характеру, перелік яких зазвичай визначається законодавцем. Юридична сила арбітражного рішення тотожна колективному договору. Щоб реалізувати таке рішення, зацікавлена сторона має звернутися до суду. В усіх країнах світу створено спеціальні органи з трудового посередництва, наприклад, у США -- Федеральна служба посередництва і примирення, у Великобританії -- Консультативна служба примирення та арбітражу, у Швейцарії -- Державне бюро посередництва та арбітражу. Такі органи надають посередницькі послуги, а також можуть приймати рішення з конкретного трудового спору, якщо сторони погодилися передати спір на розгляд такого органу. Передбачено також створення комісій з розгляду трудового конфлікту, яка утворюється державною владою за надзвичайних обставин і у разі виникнення великих конфліктів. Примирно-третейська процедура розгляду трудових конфліктів високо оцінюється на Заході як дієвий захід узгодження суперечливих інтересів у сфері праці та трудових відносин, який є серйозним фактором пом'якшення соціальної напруженості. В Україні створено правову базу для регулювання відносин щодо розв'язання колективних трудових спорів. Утворено спеціальні органи, що мають відповідні повноваження у цій сфері. Передовсім до таких належить Національна служба посередництва та примирення, утворена відповідно до Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" Указом Президента України від 17 листопада 1998 р. Згідно з п. 1 Положення про Національну службу посередництва і примирення Національна служба посередництва і примирення є постійно діючим органом, створеним Президентом України для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів). НСПП відповідно до покладених на неї завдань: вивчає та узагальнює причини виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) і можливі їх наслідки на національному, територіальному і галузевому рівнях, виробляє пропозиції щодо запобігання виникненню колективних трудових спорів; здійснює реєстрацію висунутих працівниками вимог та колективних трудових спорів (конфліктів); аналізує висунуті працівниками вимоги та здійснює оцінку їх обґрунтування; сприяє встановленню контактів між сторонами колективного трудового спору (конфлікту); перевіряє в разі необхідності повноваження представників сторін колективного трудового спору (конфлікту); консультує сторони колективного трудового спору (конфлікту); за зверненням сторін (сторони) колективного трудового спору (конфлікту) розглядає матеріали щодо колективного трудового спору (конфлікту) з метою його вирішення; та ін. НСПП має право: брати участь у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) на всіх його стадіях; координувати роботу трудового арбітражу, направляти своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примирних органів; безоплатно отримувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, профспілок, роботодавців та їхніх об'єднань, сторін колективного трудового спору (конфлікту) інформацію, необхідну для використання під час проведення примирних процедур; попереджати сторони про порушення ними вимог чинного законодавства під час розгляду колективного трудового спору (конфлікту) та можливі наслідки таких порушень; та ін. НСПП у межах своїх повноважень приймає рішення, які мають рекомендаційний характер і повинні розглядатися сторонами колективного трудового спору (конфлікту), відповідними центральними або місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. НСПП видає нормативні накази, якими затверджує інструкції, положення та роз'яснення у сфері розв'язання колективних трудових спорів. До системи органів, які вирішують колективні трудові спори входять примирні комісії, які утворюються в кожному конкретному випадку сторонами колективного трудового спору. Повноваження примирних комісій та порядок їх утворення регламентуються зазначеним законом і Положенням про примирну комісію, затвердженим наказом НСПП від 4 травня 1999 р. № 36. Трудові арбітражі, які утворюються для вирішення конкретного колективного трудового спору в разі, якщо спір не було вирішено за допомогою примирної комісії, діють на підставі Закону та Положення про трудовий арбітраж, затвердженого наказом НСПП від 4 травня 1999 р. № 37. Повноваження арбітрів визначені Законом та Положенням про арбітра, затвердженим наказом НСПП від 11 листопада 1999 р. № 105. Діяльність незалежних посередників регламентується Законом та Положенням, затвердженим наказом НСПП від 11 листопада № 106. Окрім того, в розгляді колективних трудових спорів беруть участь позаштатні радники НСПП. 4. ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ Вся процедура спору регламентована законом. Зокрема, встановлено, що спочатку мають бути сформовані вимоги працівників, належно оформлені та подані роботодавцю. Вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше ніж половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їхні інтереси. Вимоги найманих працівників на галузевому, територіальному чи національному рівнях формуються і затверджуються: у випадках, коли інтереси найманих працівників представляє профспілка, об'єднання профспілок, -- рішенням виборного органу відповідної профспілки, об'єднання профспілок; у випадках, коли інтереси найманих працівників представляють інші уповноважені ними організації (органи), -- конференцією представників підприємств, установ, організацій, обраних зборами (конференцією) працівників підприємств, установ, організацій, які перебувають у стані трудового спору (конфлікту). Вимоги найманих працівників, профспілки чи об'єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються власнику або уповноваженому ним органу (представнику). Власник або уповноважений ним орган (представник) зобов'язаний розглянути вимоги найманих працівників, категорій найманих працівників, колективу працівників чи профспілки та повідомити їх представників про своє рішення у триденний строк з дня одержання вимог. Якщо задоволення вимог виходить за межі компетенції уповноваженого власником органу (представника), він зобов'язаний надіслати їх у триденний строк з дня одержання вимог власнику або до відповідного вищестоящого органу управління, який має право прийняти рішення.