1. Поняття "іноземця" та "особи без громадянства", конституційно-правове регулювання їх статусу Питання правового статусу іноземців останнім часом все частіше розглядаються в науковій і навчальній літературі, що пов'язано з великою значущістю даної проблеми. До складу населення України як сукупності людей, що проживають у межах території України і підлягають її юрисдикції, крім громадян України входять також іноземці та особи без громадянства, тому Правовий статус іноземців та осіб без громадянства - це частина загального правового становища в суспільстві. Правовий статус іноземців, як і правовий статус апатридів, встановлює держава, на території якої вони перебувають, але з урахуванням відповідних загальновизнаних норм міжнародного права, зокрема що стосується можливості захисту державою їх прав і національної належності. [18, c.179] Відповідно до чинного законодавства України, "Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав". В свою чергу, "Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином". [9] Основою регулювання правового статусу іноземців та осіб без громадянства є Конституція України. Вона закріплює загальні принципи громадянства, встановлює, що всі люди мають рівні права, свободи та обов'язки. Не може бути розходжень у правах і свободах за расою, кольором шкіри, за політичними, релігійними переконаннями, соціальним походженням, місцем проживання та іншими ознаками. Крім того стаття 26 Основного Закону зазначає, що "Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути наданий притулок у порядку, встановленому законом". [17] Законодавче регулювання статусу іноземців та осіб без громадянства в Україні окрім Конституції здійснюється безліччю нормативно-правових актів. Основними серед них є: Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року, Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8.07.2011 року, Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 року, Закон України "Про громадянство" від 18.01.2001 року, Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 року, Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 року, Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року, Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року тощо. Також до цієї системи належить велика низка підзаконних актів: Постанов Кабінету Міністрів України, положень, інструкцій, наказів. Серед інших нормативно-правових актів, що регулюють дане питання, визначальним є Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року. У статті 3 даного закону визначено основні засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства: 1. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Тобто дія національного режиму щодо іноземців та осіб без громадянства має певні межі: вони повністю не прирівнюються у правах та обов'язках до громадян України. 2. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. [9] 3. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. Розвиток міжнародних зв'язків України, її успішне входження у світову спільноту має суттєве значення для гуманітарного співробітництва з іншими країнами і, насамперед у сфері забезпечення прав і свобод громадянина. Статус іноземців та осіб без громадянства в Україні визначається та конкретизується не тільки національним законодавством, а і правовими засадами, визначеними у міжнародних договорах. Результатом активної співпраці сучасних держав з питань захисту прав людини є цілий ряд документів: Міжнародні пакти про права людини, Конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, Конвенція про статус апатридів, Конвенція про статус біженців, Декларація про права людини у відношенні до осіб, що не є громадянами держави та багато інших. [4, c.286] В Україні також визнаються міжнародні принципи правового становища іноземців, багато з них знайшли своє втілення у національному законодавстві. 2. Принципи правового статусу іноземців та осіб без громадянства Україна прагне будувати відносини з іншими країнами на основі пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей. В бурхливо змінюваному світі все більш інтенсивно розвиваються взаємні політичні, економічні, науково-технічні і культурні зв'язки України з зарубіжними країнами, які в сфері забезпечення прав людини базуються на дотриманні певних принципів, які є першоосновою конституційно-правового статусу іноземців. Насамперед, слід відзначити, що сучасні науковці та юристи дають різні визначення даному поняттю. Найбільш вдалим, на мою думку, є твердження, що принципи - це найбільш загальні вимоги до суспільних відносин і їх учасників, а також як вихідні керівні засади, відправні установлення, що виражають сутність права і випливають з ідей справедливості й свободи, а також визначають загальну спрямованість і найістотніші риси чинної правової системи [6, с. 197]. Проблема правового статусу іноземців в країні перебування виникла майже три тисячі років тому назад, у той час, коли з'явилися перші країни, коли населення розділилося по територіальному принципу і з'явилися іноземці. Відповідно і принципи правового регулювання статусу іноземців також формувалися протягом тривалого часу з початку виникнення цієї проблеми і є наслідком раціонального осмислення закономірностей розбудови правової системи. Важливо зазначити, що принципи, які склалися на сьогоднішній день, діють у стійкому взаємозв'язку. Принципи правового статусу іноземців та осіб без громадянства, що діють в Україні, склалися на основі синтезу міжнародного і національного законодавства. Основними серед них є такі: 1. Принцип пошани прав і основних свобод людини, обов'язкової для всіх держав. Даний принцип зазначений в ст.3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", де в ч.2 визначено, що "іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини". [9] Згідно з цим положенням, на іноземців та апатридів поширюється юрисдикція держави перебування, обов'язок дотримуватися законодавства даної держави, яка в свою чергу має обов'язок захищати права цих осіб. 2. Принцип єдності прав і обов'язків іноземців. Важливим є положення про те, що іноземці в Україні мають не тільки велике коло прав і свобод, але одночасно і несуть обов'язки. Принцип єдності прав, свобод і обов'язків, який характеризує правовий статус особи в сучасному суспільстві, розповсюджується в Україні в рівній мірі як на громадян, так і на іноземців. Причому він послідовно проводиться через увесь текст Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Встановлення такого принципу в Законі і необхідність його дотримання усіма - як громадянами, так і іноземцями, особами без громадянства - природно і справедливо. [28, С.769] В першу чергу, ці обов'язки стосуються поваги до порядку держави, на території якої вони перебувають. Конституція України, закон "Про статус іноземців та осіб без громадянства" та інші нормативно-правові акти України визначають, що здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинні завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян і інших осіб, які проживають в Україні. Закон України "Про статус іноземців та осіб без громадянства" у ч.3 ст.3 зазначає, що " Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави". [9] 3. Принцип реалізації юридичних гарантій їх прав і свобод Згідно з цим принципом, іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їхніх особистих, майнових та інших прав. Зокрема, за статтями 147, 150 Конституції України, статтями 42,43, Закону України "Про Конституційний Суд України" вони, як і громадяни України, можуть звертатися з письмовими клопотаннями до Конституційного Суду України за необхідності тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту своїх конституційних прав і свобод. Цей принцип також передбачає вільний доступ іноземця до дипломатичного представництва і консульських установ держави його громадянства. Ст.10 Резолюції 40/144 Генеральної Асамблеї ООН від 13.12.1985 року "Декларація про права людини щодо осіб, які не є громадянами країни, в якій вони проживають" зазначає, що кожному іноземцю повинна надаватися можливість в будь-який час зв'язатися з консульством або дипломатичним представництвом держави, громадянином якої він є, або, за при відсутності таких, з консульством чи дипломатичним представництвом будь-якої іншої держави, якій надано право захищати інтереси держави, громадянином якої є іноземець, в державі, якій він проживає [30]. 4. Принцип їх рівності перед законом. Цей принцип у прямому зв'язку зі статусом іноземців та осіб без громадянства відображений в Ст.26 Конституції України: "Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України" [17]. Цей принцип є один із основоположних принципів конституційного ладу України і світового конституціоналізму: всі особи незалежно від громадянства мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Задля забезпечення загальнодоступності цього принципу на державу також покладається обов'язок гарантувати іноземцям право знати свої права і обов'язки та можливість їх використовувати в межах закону. З аналізу даної статті Конституції України також випливає можливість доповнення, конкретизації даного принципу як в законодавчому порядку, так і за допомогою міжнародних договорів. Зокрема, Загальна декларація прав людини 1948 року у статті 2 (1) визначає, що "кожна людина повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті". З аналізу цієї статті стає зрозуміло, що ні в якому разі права і свободи іноземців та апатридів не можуть потерпати від дискримінації, так як положення цієї статті застосовуються до "кожного", а тому включають також іноземців та осіб без громадянства. Крім цього, забороняється будь-яке незаконне незаконного обмеження прав та свобод іноземців.