До органів державної влади загальної компетенції, що організаційно забезпечують реалізацію прав людини, відповідно до конституції України належать: Верховна Рада як представницький та єдиний орган законодавчої влади (ст.75, 85 КУ); Президент України, який є гарантом додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина (ст.102 КУ); Кабінет Міністрів України, що вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (п.2 ст.116 КУ); суди загальної юрисдикції (Розділ VІІІ), які мають бути надійним гарантом праві і свобод особи, у тому числі у конфліктних ситуаціях, що виникають між громадянином і державою; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ч.3 ст.55, ст.101 КУ), сферою діяльності якого є відносини між громадянином і державою; прокуратура України здійснює представництво інтересів громадян у суді у випадках, визначених законом (п.2 ст.21 КУ); місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують додержання прав і свобод громадян (п.2 ст.119 КУ); особливу роль у процесі гарантування прав і свобод Конституційний Суд України (ст.147 КУ), міжнародні судові установи (ч.4 ст.55 КУ). - Основи правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина закріплені насамперед в Конституції України, крім того воно включає в себе законодавчі акти України, які закріплюють права і свободи людини і громадянина, та міжнародно-правові акти в галузі прав людини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Крім того цей вид гарантій поділяється також на матеріальні (закріплення основних принципів правового статусу особи, окремих прав та свобод людини і громадянина, конституційних гарантій їх здійснення і Основному Законі) та процесуальні (включають особливий нормативно-правовий засіб забезпечення прав особи - юридичну відповідальність). [16, С. 204] - Ресурсне забезпечення прав і свобод людини та громадянина складається з таких елементів як матеріально-технічне, фінансово-економічне, кадрове, наукове та інформаційне забезпечення. Гарантії прав і свобод людини і громадянина являють собою сукупність різних факторів в економічній, політико-правовій, культурній та інших сферах життя суспільства, що створюють максимум можливих на даному етапі розвитку суспільства і держави умов та передумов для реальної реалізації прав і свобод людини та громадянина. Вони тісно взаємодіють між собою і взаємодоповнюють один одного, саме тому забезпечення прав і свобод людини та громадянина доцільно розглядати через систему, яка спрямована на досягнення забезпечення прав і свобод людини і громадянина. 5. Відповідальність іноземців та осіб без громадянства. Правові підстави їх видворення з України Відповідальність іноземців та осіб без громадянства в України є невід'ємною частиною їх правового статусу, адже незважаючи на всі зусилля держави для забезпечення благополуччя її населення (включаючи і негромадян) неможливо зовсім уникнути такого негативного суспільного явища як правопорушення. Законотворчі органи держави постійно, протягом тривалого часу фіксують у законах, інших нормативно-правових актах ознаки різних видів правопорушень. Це вказує на певну закономірність у динаміці, інтенсивності поширення шкідливих (небезпечних) для суспільства вчинків, що негативно позначаються на його розвиткові. Тому законодавець має вчасно реагувати на це, змінювати "межу", яка відділяє за формальними ознаками правомірну і протиправну поведінку, керуючись інтересами і правами суспільства та людини. Будь-які правопорушення є закономірним наслідком розвитку суспільства. Суперечності та конфлікти між людьми та соціальними групами, які є нескінченними у будь-якому суспільстві, завжди здатні зумовлювати різні посягання на громадський та державний порядок. Правопорушення серед іноземців та осіб без громадянства, які навіть на законних підставах перебувають в Україні також є досить розповсюдженим явищем, але цих осіб не можна притягувати до відповідальності на загальних підставах, зважаючи на особливості їх правового статусу. Юридична відповідальність - це передбачені нормами права і здійснювані в правових відносинах у процесуальному порядку уповноваженими державою суб'єктами засоби державного примусу до особи, яка вчинила правопорушення, що тягне для неї обов'язок зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового або організаційного характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм. Основою регулювання питання про юридичну відповідальність іноземців і осіб без громадянства закладає Конституція. Так відповідно до ст.26 Конституції України: "Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України". З цієї статті можна зробити висновок, що іноземці є рівними перед законом і на загальних підставах притягуються до юридичної відповідальності. За своєю сутністю юридична відповідальність - це обов'язок правопорушника зазнати негативних наслідків особистого, майнового, організаційного характеру, вид і міра яких передбачені законом. Її головна мета - охорона правопорядку, правове виховання і покарання винних за скоєне. Але основним принциповим положенням є те, що примус як засіб охорони права не повинен порушувати саме право, а здійснюватися лише на підставі і в межах права. Одним з відображень цього стала відома формула - без закону немає ні злочину, ні покарання. Це означає, що правопорушенням визначається лише таке діяння, яке до його звернення було заборонено законом, що набрав чинності і був доведений до відома населення в порядку, встановленого законом. (ч.2 ст 57 КУ) У законі мають бути визначені межа покарання, яке застосовується до конкретного виду правопорушення. [12, С.41] Слід також відзначити, що основні положення, принципи юридичної відповідальності поширюються як на громадян України так і на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Так, стаття 58 Конституції встановлює, що ніхто не може відповідати за свої діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №1-рп від 9 лютого 1999 року положення ч.1 ст.58 Конституції України треба розуміти так, що воно стосується також іноземця та особи без громадянства. Згідно з ч.2 ст.68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Цей припис також поширюється на іноземців та осіб без громадянства. Зазначені особи також повинні орієнтуватися на здобуття юридичних знань, підвищення своєї правової культури задля визначення меж допустимої поведінки, що існують у нашій державі. Підставою притягнення до юридичної відповідальності є вчинення особою правопорушення, склад якого закріплено у нормативно-правовому акті. Проте кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку. До іноземців та осіб без громадянства так як і до громадян України застосовується презумпція невинуватості. Відповідно до статті 61 Конституції України громадянин України, іноземець, особа без громадянства не можуть бути двічі притягнені до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер. Відповідно до п.22 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. У разі порушення іноземцями, особами без громадянства норм національного законодавства України вони також притягуються до юридичної відповідальності, але лише у певному порядку встановленому процесуальним законодавством. Основні приписи юридичної відповідальності зазначених осіб повною мірою визначені в Розділі ІІІ Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Відповідно до цього закону відповідальність, яку несуть іноземці та апатриди, поділяється на два види: загальну та спеціальну. Стаття 23 зазначеного закону регламентує сутність загальної відповідальності: "Нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону. " Стосовно спеціальних видів відповідальності, то їх визначає і вичерпно регламентує закон: 1. Скорочення строку перебування. Згідно ст.24 Закону якщо в іноземця або особи без громадянства немає підстав для тимчасового проживання, або для тимчасового перебування на території України, строк їх перебування скорочується. Рішення про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, або органами Служби безпеки України. Порядок прийняття рішення та процедура скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначаються Кабінетом Міністрів України. Положення цієї статті не застосовуються до осіб, які мають статус біженця. 2. Примусове повернення. Згідно ст.26 ЗУ іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону, з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. У разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні. Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". 3. Видача іноземців та осіб без громадянства. Особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні і вчинила злочин поза межами України, не може бути видана іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності чи для виконання вироку суду. Питання стосовно видачі іноземців, які перебувають в Україні і вчинили злочин поза межами України, регулюється законодавчими актами України та міжнародними договорами України. (ст.27 ЗУ) 4. Передача іноземців та осіб без громадянства для відбування покарання. Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них відповідно до законодавчих актів України, можуть бути передані для відбування покарання тим державам, громадянами яких вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.