[Введите текст]

План

Вступ

1. Поняття конституційних прав людини і громадянина

2. Поняття, ознаки та принципи правової допомоги

3. Форми надання правової допомоги

4. Види суб'єктів надання правової допомоги

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності, Україна стала на шлях розвитку та становлення дійсно суверенної та незалежної країни, неухильно орієнтуючись на визнанні світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні стандарти. В період становлення та розбудови власної державності, відбуваються значні зміни економічних, політичних та соціальних орієнтирів суспільства, здійснюється формування власних політичних інститутів, національного законодавства тощо. З прийняттям на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року Конституції Україна вступила у принципово новий етап розбудови дійсно суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Тому на сьогодні основним завданням суспільства і держави є впровадження прийнятих конституційних положень у життя. Конституція залишатиметься Основним законом тільки тоді, коли чинне законодавство як найповніше буде приведене у відповідність до її норм. Тоді можна із впевненістю сказати, що наша держава розвивається як демократична, соціальна, правова держава. Але виникає запитання, чи діють існуючі закони? Якщо вони не діють, то яка в тому причина, як видно із реалій життя, що не всі закони діють, що вони об'єктивно не забезпечують у повному обсязі і прав людини, зокрема права на правову допомогу.

Правова допомога на сьогоднішній день стала однією із найбільш помітних ознак реформування життя нашого суспільства. Наступне розширення правової допомоги є необхідною умовою прояву демократичності цивілізованого суспільства.

Отже, правова допомога виступає однією із ознак демократичної держави, є основою демократії, її підґрунтям.

В юридичній літературі питанням правової допомоги приділялось не мало уваги, але незважаючи на це суперечливими залишаються поняття та види правової допомоги.

У зв'язку з цим особливої актуальності на даному етапі розвитку нашого суспільства набуває дослідження поняття, ознак, підстав та форм надання правової допомоги.

Мета і завданням роботи полягає в тому, щоб чітко визначити поняття конституційних прав людини; встановити їх систему та класифікацію; дати визначення поняття правової допомоги, її ознаки та принципи; висвітлити в яких формах вона надається; окреслити коло суб'єктів надання такої допомоги.

Відштовхуючись від зазначеної мети в даній курсовій роботі були складені такі основні завдання:

висвітлити поняття конституційних прав громадян, їх систему та класифікувати дані права;

визначити поняття правової допомоги;

виділити її основні ознаки та принципи, на яких воно надається; встановити, які форми надання правової допомоги існують в нашій державі та їх характеристика;

охарактеризувати суб'єктів надання правової допомоги.

Практичне значення роботи. Ця робота має в основі передусім теоретичне значення. Вона має важливе і практичне значення, оскільки і повне визначення поняття конституційних прав громадян та поняття правової допомоги її основних ознак, принципів надання, форм та суб'єктів надання такої допомоги, визначить шлях подальшої належної реалізації цих конституційних положень у чинному законодавстві України.

1. Поняття конституційних прав людини і громадянина

У правових доктринах різних держав існували й існують різні концептуальні підходи до визначення поняття прав людини і громадянина. Так відповідно до ліберальної концепції, людина має природні невід'ємні права, обмеження яких здійснюється лише в інтересах суспільства, обов'язки ж людини і громадянина випливають тільки із необхідності забезпечення прав та свобод інших членів суспільства, а в окремих випадках й інтересів суспільства у цілому. За природним правом, джерелом права виступає сама людина, її потреби та інтереси, її спосіб існування і розвитку. Людина ж є і носієм права, і вона ж відображає його у „позитивному” праві. Останнє виходить від держави та суспільства і містяться в законах та інших нормативно-правових актах у вигляді об'єктивного юридичного права і суб'єктивного юридичного права. Природні права належать людині від народження, незалежно від того, чи закріплені вони юридично. Тому, „наділяючи громадян суб'єктивним юридичним правом, держава ніби відкриває доступ до здійснення основних, невідчужуваних прав людини, наданих їй від народження, від природи”. Концепція, яка була притаманна Радянському Союзу на його території, а також на території інших країн так званого соціалістичного табору, будувалась на колективістському підході. У конституційних законах проголошувалось обмежене коло прав та свобод людини та громадянина, їх додержання гарантувалось окремими розрізненими конституційними нормами, а більша увага приділялась, з одного боку, обов'язкам людини та громадянина, а з другого - правам колективних утворень. Соціалістична держава була далекою від ідеалів правової держави, оскільки концепція її побудови заперечувала політичний й ідеологічний плюралізм, фактичну можливість поділу влади, приватну власність, відповідність внутрішнього законодавства загальновизнаним міжнародним стандартам, проголошувала домінанту соціальних інтересів і перевагу соціалістичної доцільності над правом. Інтерпретація змісту прав людини і громадянина в сучасній науковій літературі досить розмаїта. Під правами людини розуміють певні її можливості, відокремлену її свободу; деякі основні її потреби чи інтереси; її вимогу про надання певних благ, адресовані суспільству, державі, законодавству, певний вид матеріалів.

Права людини найбільш виразно виявляються в її суб'єктивних правах. Суб'єктивне право розуміється як міра можливої поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів і потреб і яка забезпечується відповідними юридичними обов'язками інших осіб. Традиційно суб'єктивне право характеризується через так звану „тріаду” можливостей. Згідно з цією характеристикою наявність суб'єктивного права означає для управомоченої особи:

можливість поводитися певним чином;

можливість вимагати певної поведінки від інших осіб: можливість отримати захист порушеного права за допомогою суду, державних органів тощо.

Наприклад, власник має змогу здійснювати своє право власності, не вдаючись до допомоги інших осіб.

Він також має право вимагати, щоб інші особи не перешкоджали йому в здійсненні повноважень володіння, користування, розпорядження його майном. Нарешті, у випадку порушення його права власності він може звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування річчю, про повернення її з чужого незаконного володіння тощо Суть будь-якого суб'єктивного права в тому, що воно завжди є правом на щось, на якусь цінність - матеріальну, або духовну, це і є право користуватися якимось благом у суспільстві, благом матеріальним або духовним, або і тим і іншим. Суб'єктивне право, з одного боку, є невід'ємною якістю суб'єкта правовідносин, а з іншого, поряд із суб'єктивним обов'язком, є структурою правовідносин, його правовим зв'язком, власне правовими відносинами.

Суб'єктивне право - не свобода в рамках закону, а законам гарантована свобода, тобто визнана правом, і тому можливість самостійно діяти і приймати вольові рішення підлягає обов'язковій охороні з боку держави. У будь-якої особи, у будь-якій ситуації, у тому числі й у правовідносинах, завжди є лише два можливі варіанти поведінки: або діяти, або не діяти. Третьої можливості в природі не існує.

Правомочна особа має лише одну можливість із моменту вступу в правовідносини - можливість задовольнити або не задовольнити свою потребу шляхом дії або бездіяльності. Ця можливість припускає будь-яку кількість варіантів поводження, що не суперечить законодавству. Суб'єктивне право включає як можливість самостійно здійснювати чи не здійснювати певні дії чи поведінку, так і можливість вимагати цього від іншої особи, оскільки така поведінка зумовлює реалізацію суб'єктивного права. Конституція України закріпила основні права, свободи й обов'язки особи, гарантії здійснення і процедуру їх правового захисту. Тим самим громадянин має можливість реалізувати свої суб'єктивні права. Конституційні права людини і громадянина _це встановлені Українською державою, закріплені в її Конституції та інших законах певні можливості, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними і соціально-політичними свободами та соціальними благами як в особистих, так і в суспільних інтересах.

Отже, сучасне законодавство України, побудовано на основі ліберальної концепції, оскільки в ньому права людини і громадянина розглядаються не як даровані державою своїм громадянам, а як такі, що належать людині від народження, існують не залежно від діяльності держави та є невідчужуваними й непорушними.

Система конституційних прав та їх класифікація.

Визначаючи людину найвищою соціальною цінністю, Конституція України закріплює широке коло прав, гарантує і забезпечує їх захист, в тому числі і від порушення з боку держави, її органів та посадових осіб. Незважаючи на те, що Конституція України прямо не визначає їх взаємозв'язок, усі зазначені у ній права людини і громадянина постійно взаємодіють, і тому можна цілком обґрунтовано говорити не просто про сукупність, а про їх систему (грецьке слово - означає ціле, складене з частин). Будь-яке право громадянина відіграє самостійну роль, але між ним та іншими правами в цілому існує зв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань конституційного законодавства, дія одного права обумовлює дію інших. А це не означає, що одні з них „підкоряються” іншим, що є права, які виступають лише гарантіями здійснення інших прав, а тим більше - такими, що випливають з інших прав. Те чи інше право громадянина не може існувати окремо від системи прав, а тільки у взаємодії з ними, зміст окремих прав розкривається з урахуванням змісту інших прав громадянина. Всі права надані людині є внутрішньо узгодженими між собою, оскільки майже всі вони викладені в одному розділі Конституції України, побудовані з урахуванням відповідних принципів, забезпечуються за допомогою аналогічних чи схожих правових, політичних, економічних, організаційних та інших гарантій, разам вони охоплюють усі найбільш важливі сфери життєдіяльності людини і є основою для регламентації взаємовідносин людини з державою та суспільством. Реалізація всіх прав у їх сукупності, в системі, у взаємозв'язку і взаємодії може привести до виконання завдань конституційного та всього національного законодавства України. Для виявлення специфічних властивостей конституційних прав громадян їх класифікують за різними критеріями.

Залежно від суб'єкта, якому вони надаються права можна поділити на права людини, права громадянина, права іноземців та осіб без громадянства, права окремих категорій людей, а також індивідуальні та колективні права. За часом, з якого права належать людині, прийнято поділяти на природні та інші. За сферами їх прояву - на приватні і публічні; за значенням їх для особи на основні - життєво необхідні і не основні, за способом здійснення - на активні і пасивні.