Для міжнародного захисту соціально-економічних прав людини і для виконання цілей і завдань Організації Об'єднаних Націй (серед який - сприяння підвищенню рівня життя, повній зайнятості населення, умовам економічного і соціального прогресу і розвитку, вирішенню міжнародних проблем в економічній, соціальній галузі, у сфері охорони здоров'я, загальній повазі і дотриманню прав людини) створений і діє Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) - головна контрольна інстанція в галузі захисту соціально-економічних прав і основного координатора економічної і соціальної діяльності ООН і її спеціалізованих установ. ЕКОСОР, відповідно до Статуту ООН (ст. 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72), уповноважена проводити дослідження і подавати доповіді з міжнародних питань у галузі економічного і соціального життя, культури, освіти, охорони здоров'я і т. п., готувати проекти конвенцій з відповідних питань, проводити міжнародні конференції з проблем, що входять у її компетенцію. Проте міжнародний контроль у галузі захисту цієї групи прав у порівнянні з захистом громадянських і політичних прав менш значний. Він не містить у собі можливість подачі скарги приватними особами. Відповідно до положень Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. (ст. 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25), держави зобов'язані подавати доповіді про заходи, прийняті ними з метою реалізації положень Пакту, і про прогрес, досягнутий в соціально-економічної галузі, Генеральному секретарю ООН, який, у свою чергу, направляє їх на розгляд до ЕКОСОР і спеціалізовані установи. Така процедура є практично єдиною формою контролю за дотриманням соціально-економічних прав громадян. Крім того, контроль за виконанням соціально-економічних прав і свобод стикається з особливими труднощами, пов'язаними з порівняно недавнім розвитком цієї групи прав, із деякою невизначеністю основних дефініцій і гарантій, які містяться у міжнародно-правових нормах щодо цього питання. У 1985 р. був створений Комітет ЕКОСОР по економічних, соціальних і культурних правах. Його реальна діяльність почалася в 1987 р. Комітет є самостійним контрольним органом і уповноважений розглядати доповіді держав, приймати по ним загальні висновки і сповіщати щодо цього ЕКОСОР [26].

Ми можемо зробити висновок, що регламентація соціальних та економічних прав і свобод людини і громадянина в Україні відбувається за допомогою міжнародних договорів, пактів, декларацій та ін., ратифікованих Верховною Радою України, Конституцією України та Законів України, що регулюють дану сферу прав.

4. Проблеми реалізації та захисту соціальних та економічних прав і свобод людини і громадянина в Україні

Розширення Конституцією та іншими законодавчими актами України кола прав і свобод громадян спонукало до розвитку юридичних гарантій їхнього захисту. Реалізація цих прав і свобод повинна визначати сутність та ефективність застосування законодавства. Без дотримання їх та забезпечення державним захистом не може формуватися й зміцнюватися справжня демократія, а також є неможливою розбудова правової держави. Водночас держава (в особі усіх її органів) повинна створювати необхідні умови для самореалізації громадянином своїх прав і свобод та запровадити реальні механізми їхнього захисту. Зокрема, як підкреслює О. Лукашева, захист економічних прав громадян в умовах переходу до ринкової економіки не лише не має бути на другому плані чи зводитися до мінімуму, а й, навпаки, у ситуації постсоціалістичного суспільства повинен ставати «однією з найважливіших функцій держави» [14, с. 105].

Правові (юридичні) гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина, до яких відноситься і юридична відповідальність - це встановлені державою із наданням їм формальної (юридичної) обов'язковості принципи та норми, які забезпечують здійснення зазначених прав та свобод шляхом належної регламентації порядку їх здійснення, а також їх охорони і захисту.

А. Олійник зазначає, що розуміння захисту прав і свобод людини та громадянина включає в себе категорії забезпечення, гарантування та здійснення суб'єктивного права. На думку автора, забезпечення конституційних свобод і недоторканості людини та громадянина в Україні - це створення сприятливих умов для їх здійснення, охорона, захист суб'єктивних свобод від правопорушення, відновлення порушеного права компетентними державними органами чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими або службовими особами та об'єднаннями громадян здійснення матеріальних чи процесуальних юридичних засобів [18].

Економічні права посідають провідне місце у структурі конституційно-правового статусу особи, забезпечуючи економічну свободу, розвиваючи ідеали вільної людської особистості. Саме інститут економічних прав та свобод людини і громадянина є гарантією інших прав людини й громадянина в Україні. Отже, у загальному значенні економічні права та свободи - це закріплені в Конституції та законах можливості людини забезпечувати й поліпшувати свій матеріальний добробут. Ці та інші конституційні права неможливо реалізувати без реальних гарантій щодо їхнього захисту. Згідно з положеннями Основного Закону громадяни України мають право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності (стаття 41 Конституції); мають право на підприємницьку діяльність; для задоволення своїх потреб громадяни можуть вільно користуватися об'єктами права державної та комунальної власності (стаття 42 Конституції); мають право на користування природними ресурсами та об'єктами права власності українського народу. Право власності українського народу на землю, її надра, водні та інші природні ресурси визначено статтями 13 і 14 Конституції України.

Однак закріплення економічних прав та свобод людини й громадянина у законодавстві будь-якої держави не є показником реальності їхнього захисту. Як відомо, у конституціях держав із тоталітарним режимом правління також проголошувалися широкі права й свободи, проте вони були лише задекларовані. Велике значення мають якраз практичне забезпечення та захист прав та свобод, у тому числі й економічних, що є однією з найважливіших ознак демократичної та правової держави. Визначенню захисту економічних прав об'єктивно має передувати усвідомлення загального поняття захисту прав людини й громадянина. Останнє в юридичній літературі визначають зазвичай по-різному. Конституційне законодавство нашої держави, як і переважної більшості інших демократичних країн, передбачає не тільки визнання за суб'єктами певних конституційних прав, а й їх забезпечення надійною правовою охороною.

Загалом право на захист можна визначити як надану правоможній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для оскарження та (або) відновлення порушеного права. Отже, право на захист є складовою самого суб'єктивного права разом із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб. Право на захист може реалізовуватися як за ініціативою державних органів, так і за ініціативою самої особи, що потребує такого захисту. Забезпеченість суб'єктивного права можливістю державного примусу - це його невід'ємна властивість, яка існує не паралельно з іншими, закріпленими в суб'єктивному праві можливостями, а властива їм самим у зв'язку з тим, що без цього вони не мали б юридичних можливостей. Як і будь-яке інше суб'єктивне право, право на захист містить, з другого боку, можливість здійснення правоможною особою власних позитивних дій, а, з другого боку, можливість вимоги певної поведінки від зобов'язаної особи. Право на власні дії у цьому разі передбачає такі заходи впливу на правопорушника, як, наприклад, необхідна оборона, застосування оперативних санкцій тощо. Право вимоги певної поведінки від зобов'язаної особи охоплює переважно заходи впливу, що застосовуються до порушника компетентними державними органами, до котрих потерпілий чи особа, права якої порушено, звертається по їхній захист.

Вважаємо, що захист економічних прав та свобод людини і громадянина - це надана законодавством управоможній або фізичній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для оскарження та (або) відновлення порушених економічних прав та свобод людини й громадянина. [23]

У сучасних умовах глобалізації, яка свідчить про взаємозв'язок і взаємозалежність держав світу, проблема захисту прав людини не є виключно внутрішньо-національною проблемою, вона вийшла за межі окремих держав і набула всесвітнього значення. У таких умовах розвиток національного соціального законодавства не може бути вільним від урахування концепцій і державно-правових моделей зарубіжних держав. Водночас практичного значення набуло питання про дотримання міжнародних стандартів та відповідність таким актам національного законодавства.

Друге тисячоліття завершилося під гаслом все ширшого забезпечення прав людини. І хоча є різні тлумачення поняття прав людини та їх змісту в різних частинах світу, а деякі фахівці висловлюють сумніви щодо універсальності прав людини, видається, що саме завдяки усвідомленню цього, без перебільшення, суспільного феномену людство багато в чому стало більш людяним. Визнання прав людини, встановлення їх змісту та забезпечення гарантій - найвизначніше надбання XX століття.

У сучасний період проблема захисту прав людини вийшла за межі окремих держав і набула всесвітнього значення. Прийняття на світовому рівні Загальної декларації прав людини (ООН, 1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ООН, 1966 p.) і Факультативних протоколів №1 і 2 до цього пакту, Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (ООН, 1966 р.), на європейському рівні - Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (Рада Європи, 1950 р.) і Європейської соціальної хартії (Рада Європи, 1961 p., переглянута у 1996 р.) - створило потужну правову базу для визнання, дотримання і захисту прав людини у цілому світі. Право громадян на соціальний захист, передбачене ст. 46 Конституції України, належить до групи соціальних прав. Це право «включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом». Отже, йдеться про надання матеріального забезпечення у випадку настання так званих «соціальних ризиків», - подій, за яких особа через незалежні від неї обставини втрачає засоби до існування. У радянському законодавстві і нині чинній Конституції Російської Федерації право людини, що має такий же зміст, визначено як право людини на соціальне забезпечення. Що ж до міжнародно-правових актів, вважаємо за необхідне зробити деякі пояснення, пов'язані з перекладом «The right to social security». Термін security - у перекладі з англійської застосовується у кількох значеннях: 1) безпека, надійність; 2) впевненість; 3) охорона, захист; 4) забезпечення, гарантія; застава та ін. [17]

Таким чином, з нашої точки зору, що захист та реалізація економічних, соціальних прав та свобод людини і громадянина - це надана законодавством управоможній або фізичній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для оскарження та (або) відновлення порушених економічних, соціальних прав та свобод людини й громадянина.

Висновок

Cтановлення конституційних соціальних та економічних прав людини і громадянина взяли свій курс за кордоном, хоча слабкі ідеологічні початки відстоювали ще українські відомі діячі такі, як П. Орлик, Т.Г. Шевченко, П. Рабінович та ін. В період тоталітаризму Україна відхилялась від взятого курсу Європою і США, проте в період незалежності наша держава зробила все можливе для створення стабільних соціально-економічних умов.