Разом з тим, ці функції можна узагальнити, враховуючи, що окремі з них реалізуються спільними методами. Наприклад, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції включає і контроль за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання. У діяльності Комітету доцільно виділити два напрямки - внутрішній та зовнішній. Внутрішній (внутрішньо-організаційний) напрямок діяльності пов'язаний із упорядкуванням відносин усередині Комітету органу виконавчої влади, тобто певної управлінської структури. Зовнішній напрямок управлінської діяльності Комітету полягає в упорядкуванні відносин поза межами Комітету і пов'язаний із реалізацією завдань, покладених на нього чинним законодавством. Зовнішня діяльність Комітету, порівняно із внутрішньою, значна за обсягом повноважень і є основною. Враховуючи зазначене, доцільно класифікувати функції за ознакою напрямку управлінського впливу: внутрішні та зовнішні. До внутрішніх функцій доцільно віднести: планування, організацію, координацію, функцію забезпечення, обліку та контролю. Внутрішні функції за складом характерні для будь-якого органу виконавчої влади. Різниця визначається предметом управлінської діяльності конкретного органу виконавчої влади. Зовнішні функції являють собою групи дій, за допомогою яких Комітет упорядковує конкурентні відносини відповідно до визначеного чинним законодавством призначенням його діяльності. Конкретно до зовнішніх функцій віднесені: нормотворча, організаційна (управлінська), регулятивна, контрольна, правоохоронна, інформаційна [56, c.265-269]. Основним завданням Антимонопольного комітету України відповідно до Закону України "Про Антимонопольний комітет України" є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики України, яке здійснюється шляхом: 1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 2) контроль за концентрацією та узгодженими діями суб'єктів господарювання; 3) контроль за регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; 4) сприяння розвитку добросовісної конкуренції (включає в себе, зокрема: взаємодію з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, підприємствами, установами та організаціями з питань розвитку, підтримки, захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки; надання обов'язкових для розгляду рекомендацій та внесення зазначеним суб'єктам пропозицій щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції; участь у розробленні та внесення в установленому порядку пропозицій щодо законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки; міжнародне співробітництво з питань, які належать до компетенції Антимонопольного комітету України); 5) методичне забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції (складається з узагальнення та аналізу практики застосування законодавства про захист економічної конкуренції, здійснення офіційного тлумачення власних нормативно-правових актів та надання рекомендаційних роз'яснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції).6) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель [62, c.136]. Забезпечення ефективності виконання покладених завдань та функцій на АМК є суддівський контроль та можливість оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України суб'єктами господарювання. Слід зазначити, що функціонування економіки передбачає наявність господарських правовідносин, які є основою будь-якої ринкової економіки. Виникнення цих відносин насамперед регулюється нормами Цивільного та Господарського кодексів України. Похідною нормою від цих законодавчих актів є Закон України "Про захист економічної конкуренції". Саме тому забезпечення ефективного функціонування економіки здійснюється Комітетом шляхом виконання управлінських функцій та прийняття владних рішень, що спрямовані на регулювання господарських правовідносин. Такі рішення виникають власне із господарської діяльності господарюючих суб'єктів. Звісно, не зі всіма рішеннями АМК погоджуються учасники господарських правовідносин, щодо прав та обов'язків яких приймаються ці владні рішення. Тому стаття 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" надає можливість господарюючим суб'єктам, які вважають, що їх права та охоронювані законом інтереси порушують прийняті АМК рішення, оскаржити їх до суду [7]. Необхідно зауважити, що в розумінні вказаної статті судами, до підвідомчості яких належить оскарження рішень органів АМК, є виключно господарські суди України. Частина 2 статті 60 Закону встановлює пiдсуднiсть справ. Поряд з цим, територіальна пiдсуднiсть спорів про оскарження та визнання недійсними рішень органів Комітету визначається статтею 15 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПКУ). Отже, зі змісту статті 60 Закону випливає, що всі рішення АМК підлягають оскарженню виключно до господарських судів. Поряд із цим, з 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАСУ). До набрання ним чинності, порядок оскарження рішень АМК був чітко визначений та зрозумілий, і здійснювався відповідно до положень ГПКУ. Але з набранням чинності КАСУ межа між справами, які підвідомчі адміністративним та господарським судам, зникла. Тому постає питання: до якого суду звертатися за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів у разі прийняття владних рішень АМК? Так, згідно з частиною 1 статті 2 КАСУ, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Частина 2 статті 17 КАСУ визначає, що компетенція адміністративних судів поширюється на: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму [5]. Натомість, до справ адміністративної юрисдикції, відповідно до положень пункту першого статті 3 КАСУ, відносяться не всі спори за участю суб'єктів владних повноважень, а лише ті, які мають публічно-правовий характер. Віднесення до них тих спорів, які виникають із економічних (господарських) відносин, зокрема, із захисту економічної конкуренції з огляду на ГПКУ, є неправильним. Враховуючи те, що ГПКУ відносить державний контроль і нагляд за господарською діяльністю до сфери господарських, а не публічних відносин, здійснення розгляду господарськими судами справ по спорах між господарюючими суб'єктами та АМК є абсолютно правильним з точки зору відповідності норм господарського процесуального закону матеріальним нормам Закону України "Про захист економічної конкуренції". Підтвердженням цієї тези є положення статті 12 ГПКУ, яка передбачає, що господарським судам підвідомчі справи, зокрема за заявами органів Антимонопольного комітету України [4]. Також унеможливлюють розгляд даної категорії справ за КАСУ положення частини 2 статті 2 даного кодексу, згідно з якими, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Таким чином, чітке визначення статтею 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та статтею 12 ГПКУ підвідомчості господарським судам справ при оскарженні рішень комітету, з одного боку, та унеможливлення їх розгляду за КАСУ (враховуючи положення частини 2 статті 2 даного кодексу), - з іншого, мають забезпечити подачу господарюючими суб'єктами даної категорії скарг саме до господарських судів. Але, незважаючи на це, з спірною підвідомчістю КАСУ та ГПКУ є певні проблеми. Слід зазначити, що створення системи адміністративних судів в Україні є перейманням досвіду окремих країн Євросоюзу, в яких і було запроваджено систему адміністративних судів. На відміну від України, адміністративні суди європейських країн здійснюють розгляд справ, які випливають із правовідносин, що виникають виключно між фізичними особами та суб'єктами владних повноважень. Правовідносини, що пов'язані з господарською діяльністю, до компетенції таких судів не належать. Українські законодавці пішли далі своїх західних колег і віднесли до компетенції адміністративних судів також взаємовідносини, що виникають між суб'єктами владних повноважень та господарюючими суб'єктами. Така ініціатива сьогодні призводить до того, що не тільки юристи, а навіть і судді подекуди не можуть визначитися, за правилами якого кодексу здійснювати розгляд справ за заявами господарюючих суб'єктів на рішення органів АМК. Судова практика з цього питання досі несформована. І це в свою чергу надає можливість вибору суду, до якого звертатися з позовною заявою, а це може спровокувати прийняття по однакових справах різних рішень судами різної спеціалізації з застосуванням різних правових норм. Такий непродуманий розподіл справ між господарськими та адміністративними судами суттєво ускладнить здійснення правосуддя, створить перешкоди однаковому і правильному застосуванню правових норм. Також необхідно зазначити, що система місцевих та апеляційних адміністративних судів досі не сформована, а перспективи її формування невідомі. Склад адміністративних судів формується головним чином із суддів загальних суддів, які не мають достатнього досвіду для застосування законодавства з захисту економічної конкуренції. Предметом розгляду справ на рішення АМК є вкрай важливі конкурентні правовідносини, які можуть мати глобальний вплив на нормальний розвиток та становлення української економіки. Затягування або неправильний розгляд даної категорії справ може призвести до суттєвих негативних для економіки та суспільства держави наслідків. Зрозуміло, що в цій проблемі треба ставити крапку. Намаганням поставити таку крапку та вирішити цю та інші проблеми, пов'язані з застосуванням КАСУ, є зареєстрований у Верховній Раді України за № 8579 проект Закону України "Про внесення змін та доповнень до Кодексу адміністративного судочинства України щодо розмежування компетенції адміністративних та господарських судів". Ним пропонується внести зміни в КАСУ з метою остаточного встановлення підвідомчості між адміністративними та господарськими спорами. Так, запропонованим проектом закону пропонується внести зміни до частини 2 статті 17 КАСУ та доповнити її новим пунктом 5, який покликаний встановити, що компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи щодо спорів між суб'єктами владних повноважень та господарюючими суб'єктами, що виникають із господарської діяльності. В світлі сьогоднішньої ситуації, що склалася з застосуванням КАСУ та ГПКУ, прийняття подібного закону буде досить доречним і корисним для всіх учасників правовідносин.