Україна розраховує, що в WTO повинні зміцнити торговельні відносини держави і її статус у взаєминах із країнами - торговельними партнерами, зокрема зменшити тарифні й нетарифні обмеження для українських товарів на світовому ринку; поліпшити структуру українського експорту на користь високотехнологічної продукції й продукції з високим ступенем обробки; одержати режим найбільшого сприяння в торгівлі; забезпечити слушне вирішення суперечок, захист інтересів національних товаровиробників на світових ринках. Нові умови, на які орієнтується Україна, вступивши в WTO, потребують певних змін, у тому числі й у системі технічного регулювання й споживчої політики. Зокрема, зобов'язання щодо членства України в WTO, заходу Плану дій Україна - ЄС, умови надання Україні позики Світового банку на підтримку політики розвитку вимагають від української сторони проведення адаптації українського законодавства до європейського, гармонізацію нормативної бази з міжнародними і європейськими стандартами, поступового переходу від обов'язкової сертифікації до оцінки відповідності вимог технічних регламентів, зміцнення й розвиток здатності українських установ у сфері ринкового нагляду на основі досвіду держав-членів ЄС.

У своїй діяльності Дерспоживстандарт України керується двома основними пріоритетами, які стосуються, з одного боку, забезпечення надійного захисту прав споживачів, безпеки їх життя й здоров'я, з іншого - захисту інтересів національної економіки, забезпечення умов для підвищення конкурентоспроможності українських виробників.

Зважаючи на те, що питання безпеки населення безпосередньо залежить від якості продукції, найбільш актуальним питанням є створення належної законодавчої й нормативної бази, інфраструктури, інформаційної мережі, ефективного ринкового нагляду з урахуванням міжнародної і європейської практики.

У рамках ЄС, зокрема, лише питання безпеки і якості харчових продуктів у ланцюзі «від поля до столу» регулюється близько 160 європейськими директивами, які необхідно ввести в законодавство України для створення аналогічної системи.

Крім того, формування ефективної конкурентоспроможної економіки, об'єднання соціального й економічного розвитку суспільства, побудова в Україні економіки європейського зразка неможливі без істотного зниження рівня «тінізації» української економіки.

В усьому світі активно використовується вплив засобів технічного регулювання на зменшення обсягів тіньового ринку. Проте, в Україні вони не мають належного впливу внаслідок недосконалості законодавчої й нормативної бази, недостатнього матеріального й фінансового забезпечення, активного лобістського опору зацікавлених сил (насамперед ті, які представляють інтереси імпортерів) і т.п.. З іншого боку, саме потенційний вплив важелів технічного регулювання ставить державну систему технічного регулювання « під вогонь» постійної критики з боку як міжнародних бізнес організацій, покликаних через сумнівні рекомендації (на зразок негайного скасування обов'язкової сертифікації або скасування системи національних стандартів) забезпечити в Україні комфортний клімат для іноземних виробників, так і досить потужного внутрішнього лобі, яке представляє інтереси імпортерів і транснаціональних корпорацій. Це стосується сертифікації, державного нагляду за виробництвом, у тому числі метрологічного, і нагляду за сферою торгівлі.

Слід зазначити, що Угодою про технічні бар'єри в торгівлі, яка стала чинною за результатами Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів в 1994 році, визнається, що ніякій країні не повинне бути заборонене використання заходів, необхідних для захисту її важливих інтересів безпеки.

Міжнародними стандартами, зокрема нормативним документом Комісії "Кодекс Аліментаріус", регламентоване застосування систем перевірки й сертифікації харчових продуктів при імпорті й експорті для забезпечення відповідності харчових продуктів і систем їх виробництва вимогам, які забезпечують захист споживачів від ризиків, які виникають як від самих харчових продуктів, так і від несумлінної практики їх збуту.

Цим правом користуються країни - члени WTO, у яких існують переліки продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації. У Європейському Союзі також діють органі по сертифікації харчових продуктів (у тому числі в Англії - 23, у Німеччині - 10, в Іспанії - 10 і ін.). Твердий контроль над імпортованими харчовими продуктами на законодавчому рівні встановлений у США, Канаді, Австралії і Японії.

Мотивуючи свою позицію, Дерспоживстандарт неодноразово наголошував на тому, що, крім очевидних ризиків, пов'язаних з руйнуванням системи захисту прав споживачів, зі скасуванням сертифікації харчових продуктів спрощується в однобічному порядку доступ в Україну продукції країн, з якими укладена Угоди про взаємне визнання робіт із сертифікації на основі взаємовигідних умов для двох країн з урахуванням їх імпортно-експортної здатності. Зі скасуванням сертифікації харчових продуктів вітчизняний товаровиробник змушений буде сертифікувати свою продукцію за кордоном, залишаючи там свої засоби й сприяючи створенню за кордоном додаткових робочих місць. Тобто для експорту власної продукції необхідно буде сертифікувати продукцію окремо в кожній країні СНД.

Таким чином, Україна свідомо піднімає вимоги угоди ТБТ і встановлює для вітчизняних товаровиробників більш жорсткі умови, що не дозволяє собі жодна країна світу.

При цьому слід зазначити, що країни СНД не відмовляються від захисту свого ринку шляхом обов'язкової сертифікації харчової продукції. Зокрема, Російська Федерація, яка є важливим партнером у зовнішньоторговельних відносинах, має перелік харчових продуктів, які підлягають обов'язковій сертифікації, значно більш широкий, ніж Україна. Наприклад, з молочних продуктів в Україні сертифікуються в обов'язковому порядку лише вершкове масло й сичужні сири. У той же час у Російській Федерації підлягають обов'язковій сертифікації всі молочні продукти - молоко, ряжанка, сметана, кефір, йогурти й т.п..

Таким чином, скасування системи обов'язкової сертифікації харчової продукції не гарантує поліпшення її якості й споживчих властивостей, а надалі не забезпечить відповідність продукції вимогам нормативних документів, що діють в Україні. Без проведення відповідного контролю харчової продукції, створяться умови для ввозу контрафактної продукції за демпінговими цінами, у результаті сумлінні товаровиробники не зможуть конкурувати на споживчому ринку з такою продукцією. Внаслідок цього відбудеться гальмування процесів розвитку вітчизняного виробництва, яке зіграє негативну роль у процесі становлення української економіки й надовго зробить неконтрольованими шляху вступу в споживчий ринок України низькосортної, неякісної, фальсифікованої й небезпечної продукції.

Разом з тим, у зв'язку із вступом у WTO і інтеграцією з ЄС, національна система технічного регулювання вимагає модернізації. У процесі реформування повинні бути досягнуті такі цілі. Профільне законодавство повинне бути гармонізоване з вимогами WTO і ЄС. Крім того, потрібно впровадити повний масив європейських і міжнародних стандартів і оптимізувати інфраструктуру системи технічного регулювання (у тому числі створити систему підготовки кадрів).Нарешті, необхідно створити ефективну систему нагляду за безпекою товарів і послуг. Адаптація національної системи до міжнародних вимог почалася - після прийняття в травні 2001 р. законів «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності» і «Про акредитацію органів по оцінці відповідності».

Відповідність української системи технічного регулювання міжнародним нормам дозволить українським експортерам поліпшити доступ на ринок 27 членів ЄС, який поєднує понад 460 млн. споживачів. Крім того, мова йде ще про три державах - Ісландії, Ліхтенштейні й Норвегії -- які входять у Європейську економічну зону і Європейську асоціацію вільної торгівлі (EFTA). Членом останньої є також Швейцарія. А такі країни, як Туреччина й Хорватія, хоч і не входять у ЄС, уже або прийняли його закони, стандарти й процедури оцінки відповідності, або перебувають у процесі їх прийняття.

Закон «Про підтвердження відповідності» уперше ввів в українську практику поняття «технічний регламент підтвердження відповідності». Прийнятий у грудні 2005 р. закон «Про стандарти, технічні регламенти й процедурах оцінки відповідності», замінив цей термін словосполученням «технічний регламент». По визначенню, узятому зі словника ISO/IEC, «технічний регламент - це прийнятий органом державної влади нормативний документ, який передбачає обов'язковість правових становищ і містить технічні вимоги до продукції, процесів і послугам безпосередньо в технічному регламенті або шляхом відсилань на стандарти або відтворення їх змісту».

В Україні технічні регламенти повинні бути побудовані на відповідних європейських директивах. Зокрема, регламенти повинні містити опис видів продукції, які підлягають обов'язковому підтвердженню відповідності, вимоги безпеки для життя й здоров'я людей, а також майна й навколишнього середовища, а головне - процедури підтвердження відповідності цим вимогам, правила маркування й введення продукції в обіг. Також цей документ встановлює форму, зміст і термін зберігання декларації про відповідність. Під кожний затверджений регламент повинен публікуватися перелік національних стандартів, які є базою для виконання вимог регламенту.

За станом на 1 січня 2011 р. в Україні діють більш 7 тисяч національних стандартів, гармонізованих з міжнародними і європейськими й розроблених шляхом прямого перекладу і гармонізованих методом «обкладинки». Це більш 30% від потреб.

З урахуванням вимог європейських директив на основі Нового й Глобального підходів (зі змінами, які обумовлені українськими нормативними документами), в Україні прийнято 36 технічних регламентів. До десяти з них затверджені переліки національних стандартів, які у випадку застосування (добровільного) можуть бути доказом відповідності вимогам регламентів. Ще 26 регламентів перебувають у процесі розробки й узгодженні для винесення на твердження Кабміном. Після впровадження технічних регламентів продукція, яка підпадає під їхню дію, виключається з переліку продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації в Україні.

Впровадження затверджених технічних регламентів здійснюється поступово, починаючи з 2007 р. Зокрема, в 2010 році впроваджено три регламенти - на ліфти, засоби індивідуального захисту й максимально дозволеному споживанню електроенергії холодильними приладами. Крім того, відбувається добровільне застосування 11-ти регламентів, серед яких найважливішими є регламенти на іграшки, на встаткування низької напруги, на прилади, які працюють на газоподібному або рідкому паливі, на машини і механізми. Перехідний період обумовлений необхідністю підготовки виробництва, розробкою відповідних гармонізованих стандартів, організацією ефективного ринкового нагляду (включаючи моніторинг ринку) і підготовкою виробників (постачальників) у процедурі декларування продукції щодо безпеки.

З 2003 року в Україні починається адаптація системи технічного регулювання до європейської.

Із вступом до WTO у травні 2008 р. Україна взяла на себе зобов'язання до 2012 року реформувати національну систему технічного регулювання. Основна увага сконцентрована на впровадженні європейських директив «Нового підходу», гармонізації національних стандартів з міжнародними і європейськими. Європейські директиви впроваджуються в Україні як технічні регламенти.