Такі обставини, як: фізичний або психічний примус; діяння, пов'язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації мають багато спільного з крайньою необхідністю. Це можна відобразити за допомогою таблиці.

Підстава і ознаки

Крайня необхідність

(ст. 39 КК України)

Фізичний або психічний примус

(ст. 40 КК України)

Діяння, пов'язане з ризиком

(ст. 42 КК України)

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

(ст. 43 КК України)

Підстави

небезпека

+

+

+

Неможливість усунення іншим засобом

+

+

+

Мета

усунення небезпеки

+

+

+

Об'єкт заподіяння шкоди

інтереси особи, суспільства, держави

+

+

+

Характер діяння

дія або

бездіяльність

+

+

+

Своєчасність

лише поки існує небезпека

+

+

+

Перевищення меж заподіяння шкоди

(форма вини)

умисел

+

+

+

Отже, таблиця підтверджує збіг змісту багатьох ознак крайньої необхідності і ознак фізичного і психічного примусу; діяння, пов'язаного з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Таким чином, можна дійти до висновку, що крайня необхідність займає в системі обставин, що виключають злочинність діяння, центральне (особливе) місце серед тих, в основу яких покладено як здійснення суб'єктивного права, так і виконання юридичного обов'язку. Такі обставини як фізичний або психічний примус; діяння, пов'язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації мають спільні з крайньою необхідністю витоки, оскільки зміст багатьох ознак цих обставин є подібним.

З викладеного можна зробити висновок, насамперед те що аналіз історичного розвитку свідчить, що первісно в основу визнання заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності незлочинною, був покладений принцип: «що не дозволено законом, дозволено необхідністю». Поступово в процесі розвитку суспільних відносин крайня необхідність набувала різного правового статусу. Найбільш значимою тенденцією у розвитку крайньої необхідності до початку ХХ століття стало розширення випадків правомірного заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам - від окремих приватних випадків до закріплення широкого кола юридичних фактів виникнення стану крайньої необхідності та встановлення критеріїв допустимості шкоди, заподіяної в стані крайньої необхідності. Також вперше в історії розвитку кримінально-правової норми, що регулює крайню необхідність, у КК 2001 році внесено кардинальні зміни:

- відповідно до Конституції України змінено пріоритетність інтересів, які є об'єктом захисту в умовах крайньої необхідності, на користь особистих інтересів перед інтересами держави та суспільства;

- визначено поняття «перевищення меж крайньої необхідності», відповідно до якого допускається заподіяння меншої або рівнозначної шкоди;

- передбачено звільнення особи від кримінальної відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності в стані сильного душевного хвилювання;

- вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності визначено як обставину, що пом'якшує покарання (п. 8 ст. 66 КК).

Крайня необхідність є надзвичайно важливою кримінально-правовою нормою, адже ця обставина нерідко існує в реальному житті. Хоча зараз крайня необхідність широко розвинена, але все ж таки певного доопрацювання вона все таки потребує, наприклад чинна ст. 39 КК України не дає відповіді на запитання щодо відповідальності особи, яка намагалась відвернути від певних охоронюваних законом інтересів більшу шкоду шляхом заподіяння іншим охоронюваним законом інтересам меншої шкоди, однак не досягла своєї мети, і усунути загрожуючу небезпеку не вдалось. У таких випадках потрібно встановлювати наявність у особи потенційної можливості врятування більшого блага або цінності на момент заподіяння нею шкоду.