Можливість призначення більш суворого покарання, ніж передбачено конкретною статтею Особливої частин КК, припустима лише при складанні покарань за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків (ст. 70-71). Однак і в цьому випадку, наприклад, за сукупністю вироків, загальний строк покарання у вигляді позбавлення волі має: а) не перевищувати п'ятнадцяти років; б) якщо ж хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більший п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років; в) при складанні покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань - менш суворі покарання поглинаються довічним позбавленням волі.

3.2 Характеристика звільнення від покарання та від його відбування

Закон не може передбачити всіх особливостей конкретного випадку вчинення злочину, а двох однакових випадків не існує. У зв'язку з цим закон надає суду певні повноваження щодо врахування конкретних обставин конкретного випадку для справедливого вирішення тієї чи іншої кримінальної справи.

Ця справедливість є частково об'єктивною, закладеною у самому законі щодо гуманності та доцільності покарання, а частково - суб'єктивною, що полягає у дорученні рішення про належне застосування законів неупередженим і висококваліфікованим суддям. Ці два положення визначені у ст. 74 КК, за якою звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі Закону України про амністію чи акту помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених КК.

Звільнення від відбування покарання являє собою специфічну кримінально-правову інституцію, що містить норми, відповідно до яких особа, яка визнана судом винною у вчиненні злочину і їй було призначено покарання, звільняється від реального відбування покарання або від подальшого відбування тієї частини покарання, що залишилася, або їй замінюється покарання більш м'яким чи пом'якшується призначене покарання. Підставою для звільнення від відбування покарання є неможливість або недоцільність його застосування переважно внаслідок того, що під впливом певних об'єктивних і суб'єктивних факторів, а саме, втрачена або значно знижена суспільна небезпечність засудженого. Це може бути і захворювання особи на хронічну психічну (душевну) або іншу тяжку хворобу під час відбування покарання. Неможливість відбування призначеного покарання може бути зумовлена і станом вагітності підсудної або засудженої тощо.

Вчені, що досліджують правову природу звільнення від відбування покарання, висловлюють різні думки: деякі розглядають цю інституцію як особливий порядок застосування покарання, інші - як особливий порядок відбування покарання (виконання вироку). Очевидно, вирішення цього питання полягає в певному приведенні цих точок зору до однієї центральної ідеї: звільнення від покарання є своєрідною формою реалізації кримінальної відповідальності зі специфічною її індивідуалізацією.

Положення щодо звільнення від покарання та його відбування викладені у розділі XII КК (ст. 74-84) і у ст. 85-87 щодо звільнення від покарання на підставі Закону України про амністію або акта про помилування. Інакше кажучи, законом передбачено одинадцять видів звільнення особи від реально призначеного судом покарання або від подальшого відбування покарання за вчинений нею злочин, а саме:

1) у зв'язку з часовою юрисдикцією кримінального закону:

а) особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання;

б) призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими ч. 1 ст. 72 КК;

2) особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною;

3) звільнення від відбування покарання з випробуванням;

4) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років;

5) звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку;

6) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

7) заміна невідбутої частини покарання більш м'яким;

8) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

9) звільнення від покарання за хворобою;

10) звільнення від покарання на підставі закону України про амністію;

11) звільнення від покарання на підставі акта про помилування.

Окремі види звільнення від покарання та його відбування є обов'язковими, тобто суд зобов'язаний їх застосовувати, це - звільнення від покарання та його відбування у зв'язку з часовою юрисдикцією кримінального закону (зворотна сила закону); звільнення від покарання у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку; звільнення від покарання за хворобою; до обов'язкових належать також звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування.

Щодо всіх інших видів звільнення від покарання та його відбування, то вони можуть бути застосовані судом (це право, а не обов'язок суду) з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного та інших обставин справи. Останні із зазначених видів у літературних джерелах мають назву (на відміну від обов'язкових видів) факультативні види звільнення від покарання та його відбування.

4. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Задача 1

Андрієнко та Іваненко, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, із хуліганських спонукань побили Зубача кулаками і ногами, заподіявши йому перелом кісток носа з розкривом хряща (середньої тяжкості тілесного ушкодження) і численні синці обличчя і тулуба. Від гострого малокрів'я, викликаного тривалою і значною носовою кровотечею внаслідок захворювання крові - порушення її згортання (гомофілія), Зубач помер.

Чи знаходяться дії Андрієнка та Іваненка в причинному зв'язку з настанням смерті Зубача?

Відповідь :

Ні, дії Андрієнка та Іваненка не знаходяться в причинному зв'язку з настанням смерті Зубача.

Причинно-наслідковий зв'язок між діянням і наслідком, що настав, є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину. Причинний зв'язок у кримінальному праві називається такий зв'язок між суспільними явищами, при якому одне явище (суспільно небезпечне діяння) закономірно, з внутрішньою необхідністю утворює інше явище - злочинні наслідки. При цьому перше з них є причиною, а друге - наслідком. Отже вказані дії Андрієнка та Іваненка щодо побиття ногами та кулаками, що призвели до перелому кісток носа з розкривом хряща і спричинили середньої тяжкості тілесні ушкодження та численні синці обличчя і тулуба не можуть бути причиною такого тяжкого наслідку як смерть. Смерть Зубача наступила внаслідок його захворювання, адже він хворів на гостру форму малокрів'я, і при наданні своєчасної та кваліфікованої медичної допомоги, такого наслідку як смерть Зубача не виникло б. Отже, між побиттям Зубача яке вчинено Андрієнком та Іваненком, та наслідку у вигляді смерті Зубача, відсутній причинно-наслідковий зв'язок.

Задача 2

Павелко була засуджена за ч. 2 ст. 119 КК до позбавлення волі на строк 7 років. Через 2 роки після початку відбування покарання вона завагітніла і через 6 місяців після цього була звільнена від відбування покарання. Разом з батьками вона забезпечувала належні умови для виховання дитини, однак через рік вона (дитина) померла.

Чи правильно поступив суд, звільнивши Павелко і якими нормами повинен був керуватися? Які наслідки тягне для Павелко смерть дитини?

Відповідь:

Звільнивши Павелко суд вчинив правильно, керуючись при цьому відповідними нормами КК України. Смерть дитини для Павелко тягне певний негативний наслідок передбачени ч. 4 ст. 83 КК України, але він може і не настати, таке рішення приймається та аргументується судом.

Проаналізувавши умови задачі ми можемо визначити, що Павелко було звільнена в порядку застосування норм передбачених ст. 83 КК України «Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років». Таке звільнення мало місце у даній ситуації, адже враховано ряд необхідних передумов:

- застосування даного виду звільнення відноситься саме до тієї категорії жінок стосовно яких може бути застосовано дану статтю;

- враховано таке обмеження, щодо особи яку засуджено на строк більше ніж на 5 років, її можна звільнити лише в тому випадку, якщо це покарання було призначене за необережний тяжкий або особливо тяжкий злочин ( Павелко було засуджено за ч. 2 ст. 119 КК України - вбивство двох або більше осіб з необережності, а тому до неї можуть бути застосовані положення ст. 83);

- враховано такий обов'язковий елемент як настання під час відбування жінкою покарання її вагітності, і дана вагітність повинна бути такого строку, при якому жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами;

- відповідно до ч. 1 ст. 126 КЗпПУ « на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів». А Павелко було звільнено від відбування покарання через шість місяців після виявлення вагітності, враховуючи те що виявити вагітність в УВП можна теж десь приблизно на 3-5 тижні вагітності, норму закону застосовано вірно;

А також слід врахувати, що Павелко було дотримано усіх вимог: наявність у засудженої сім'ї або родичів - вона проживала спільно з батьками, забезпечення належних умов для виховання дитини. Але через рік дитина померла, отже у зв'язку з цим для Павелко настануть негативні наслідки передбачені ч. 4 ст. 83 КК України, оскільки дитина померла у віці 1-го року. Але існує можливість, що негативні наслідки не настануть, адже право прийняття такого рішення належить суду, але при урахуванні усіх обставин (чому саме померла дитина) і з наданням достатньо аргументованого рішення.

ВИСНОВКИ

Визначаючи кримінальну відповідальність, слід виходити з того, що вона є одним із видів юридичної відповідальності. І хоча остання в правознавстві визначаються неоднаково, але у вузькому спеціально-правовому значенні юридична відповідальність трактується як відповідальність ретроспективна, тобто як відповідна реакція держави за вчинене в минулому правопорушення. З цієї точки зору юридичну відповідальність можна визначити як вид і міру примусового перетерпіння особою, що вчинила правопорушення, певних позбавлень державно-правового характеру, які передбачені законом.

Як висновок до даної роботи необхідно відмітити, що:

- по-перше, що кримінальна відповідальність - це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави. Поняття кримінальної відповідальності відображує факт реальної взаємодії особи, яка вчинила злочин, і спеціальних органів держави;