Сьома характерна ознака покарання полягає в тому, що будь-яке покарання тягне за собою судимість (ст. 88 КК). Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примушування. За своїм змістом судимість -- це не тільки властивість кари, вона являє собою певний правовий статус засудженого, пов'язаний з різного роду правообмеженнями та іншими несприятливими наслідками, протягом певного, визначеного в законі строку. Судимість як самостійна ознака по карання визначається тим, що вона визнається обставиною, що обтяжує покарання у разі вчинення нового злочину та зберігає певні обмеження прав засудженого і після відбуття ним покарання (наприклад, тимчасове позбавлення права займати певні посади, займатись деякими видами діяльності тощо).

Кримінально-правові наслідки судимості можуть виявлятися в якості:

· обтяжуючої відповідальність обставини, що впливає на кваліфікацію злочину;

· обтяжуючої відповідальність обставини при призначенні покарання;

· обставини, що виключає чи обмежує звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Усі викладені ознаки відрізняють покарання від інших мір примушування і дають змогу сформулювати загальне поняття покарання. Покарання -- це встановлена законом особлива міра державного примушування, яка містить у собі кару, застосовується лише за вироком суду до особи, винної у вчиненні злочину, виражає від імені держави засудження злочину і особи, що його вчинила, та тягне за собою судимість.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає ряд заходів кримінально-правового впливу. Вони можуть застосовуватись як до особи, яка вчинила злочин, так і до особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що не є злочином.

Серед цих заходів провідну роль відіграє покарання. Його місце в системі заходів кримінально-правового впливу зумовлене тим, що:

а) покарання -- це захід кримінально-правового впливу, що застосовується в межах кримінальної відповідальності особи;

б) покарання є основною формою кримінальної відповідальності особи;

в) за своїм змістом покарання є (і має бути) найбільш суворою формою кримінальної відповідальності.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Усі покарання поділяються на основні та додаткові. За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, до якого може бути приєднане одне чи кілька додаткових. Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

За вчинення одного злочину може бути призначене лише одне основне покарання. До основного може бути призначене одне чи кілька додаткових покарань у випадку та порядку, визначеному KK. Наприклад, за умисне вбивство з корисливих мотивів суд може призначити винному крім основного покарання - позбавлення волі - ще й додаткове покарання - конфіскацію майна (п. 6 ч. 2 ст. 115 KK). Принципово важливим є те, що в новому KK особливо підкреслюються дві найважливіші умови покарання: згідно з принципом справедливості кожна особа, що вчинила злочин, має понести покарання лише тоді, коли в ході судового розгляду, по-перше, буде повністю підтверджено, що вину підсудного в інкримінованому йому злочині доведено, а по-друге, буде дано правильну кваліфікацію злочину. Тільки тоді у суду з'являється законна підстава для призначення покарання.