Курсова робота

Кримінально-правова охорона життя особи в Україні

• Зміст

Вступ Розділ 1. Злочини проти життя людини: загальна характеристика та види Розділ 2. Об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочинів проти життя 2.1 Життя як об'єкт злочину, передбаченого розділом ІІ Особливої частини КК 2.2 Об'єктивні ознаки злочинів проти життя 2.3 Ознаки суб'єктивної сторони злочинів проти життя 2.4 Суб'єкт злочинів проти життя Розділ 3. Зарубіжний досвід кримінально-правового регулювання позбавлення людини життя за її згодою Висновки Список використаних джерел Вступ Одним із показників набуття Україною ознак сучасної, цивілізованої демократичної та правової держави є нормативне визначення пріоритету в ієрархії соціальних цінностей, які становлять основу життєдіяльності людського суспільства. Відповідно до статей 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне (абсолютне) право на життя. Обов'язок держави захищати життя людини [1].

Ці положення Конституції України відповідають загальновизнаним принципам міжнародного права, які сформульовані у Загальній Декларації прав людини, Європейській Конвенції з прав людини, Міжнародному Пакті про громадянські та політичні права і закріплюють пріоритет загальнолюдських цінностей та положення про заборону свавільного позбавлення життя.

Життя є одним із основних, природних та невід'ємних благ людини. Без нього всі інші блага, права та свободи практично втрачають для людини свій сенс, адже із втратою життя людина перестає існувати, і ніщо, ніякі матеріальні блага, ніякі права і свободи вже не мають для неї жодного значення, стають просто непотрібними. Саме тому серед протиправних, перш за все злочинних, посягань на життя і здоров'я особи, особливу небезпеку становлять ті, єдиним чи основним безпосереднім об'єктом є життя людини, а саме - вбивство.

У законодавстві всіх держав вбивство належить до найтяжчих злочинів. Це зумовлено не лише самими незворотними наслідками і тяжкістю вчиненого, а й тим, що насильницьке позбавлення життя, здебільшого, тягне за собою особливі труднощі під час розслідування таких злочинів, юридичної кваліфікації і призначення покарання. Такі проблеми виникають, насамперед, через різноманіття численних ситуацій скоєння вбивства, ретельної підготовки злочину, приховання його слідів, що, в свою чергу, призводить до суттєвого викривлення дійсності і докорінної руйнації фактичних ознак злочину.

Поняття вбивства нерозривно пов'язане з такими категоріями, як життя і смерть людини, і без з'ясування змісту і суті цих категорій не можливо зрозуміти і всю характерну сутність поняття вбивства.

Особливості охорони права людини на життя здавна викликали науковий та практичний інтерес не тільки вчених-криміналістів, але й представників конституційного, міжнародного і багатьох інших галузей права. Ця тема була предметом дослідження в працях багатьох науковців, зокрема, на Україні цією проблематикою займалися Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, В.О. Бурко, В.І. Борисов, В.О. Глушко, В.Т. Дзюба, П.В. Кобзаренко, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, В.Т. Нор, В.В. Скибицький, В.М. Смітієнко, В.В. Сташис, С.А. Тарарухін, Є.В. Фесенко, С.Д. Шапченко, С.С. Яценко, а в Російській Федерації - М.К. Аніянц, Ю.М. Антонін, С.В. Бородін, М.І. Загородніков, Н.Ф. Кузнєцова, Є.Ф. Побєгайло, М.Д. Шаргородський.

Об'єктом дослідження виступає система правовідносин, що забезпечують правову охорону права людини на життя.

Предметом дослідження є кримінально-правова охорона права людини на життя в Україні.

Метою даної роботи є комплексно-теоретичне осмислення охорони права людини на життя у кримінальному праві України.

Завданням - визначення критерію необхідності й достатності забезпечення кримінально-правової охорони права людини на життя нормами Особливої частини Кримінального Кодексу України.

Розділ 1. Злочини проти життя людини: загальна характеристика та види

Одним з найважливіших завдань кримінального права є боротьба з посяганнями на життя людини. Адже саме життя становить основну соціальну цінність. Воно є найважливіше благо людини, яке у разі настання смерті не може бути відновлено.

Взагалі зміст права на життя складають:

право народитися;

право вимагати від інших суб'єктів правовідносин політичних, економічних та інших гарантій повноцінного права на життя;

право на самозахист від реальної небезпеки для життя;

право на звернення за охороною та захистом свого життя до державних, недержавних та міжнародних органів і організацій;

право на захист і на рятування уповноваженими працівниками правоохоронних органів, рятувальних служб, медичними та іншими працівниками життя кожної людини;

право на відсутність у законодавстві будь-яких підстав для позбавлення людини життя;

право розпоряджатися своїм життям на власний розсуд [20].

Отже, життя людини являє собою найважливіше, від природи йому дане благо, основну соціальну цінність. При скоєнні злочинів проти життя наступають наслідки, які не піддаються відновленню або відшкодуванню: втрата життя незворотна. Вбивство спрадавна вважалося злочином проти людини і засуджувалося як мораллю, так і системою норм і правил, що мають силу закону.

Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від її життєздатності (хворої, божевільної, такої, що перебуває в безнадійному стані внаслідок травми, хвороби тощо), моральних якостей, віку (немовляти, похилого віку), службового становища тощо.

Як відзначав відомий історик права І. А. Малиновський, історія злочинів проти життя значною мірою збігається з історією злочинів взагалі. Так було в історії права всіх народів.

Вбивство трактується як злочин практично у всіх законодавчих системах - стародавніх і сучасних.

Якщо зазирнути в історію розвитку інституту вбивства, то вже в Руській Правді вбивство визначалося як “душогубство”, а в Зводі Законів Російської імперії (1832 рік) - як “смертовбивство”. Проте остаточне затвердження поняття вбивства сталося тільки в другій половині XIX-го століття.

Вбивство - це протиправне позбавлення життя. Спричинення смерті, яке протиправним назвати не можна, поняттям вбивства не охоплюється. Наприклад, не є вбивством позбавлення життя людини в стані правомірної необхідної оборони.

У частині 1 статті 115 Кримінального Кодексу України (далі - КК) дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в статті 119 КК передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Серед злочинів проти життя людини вбивство становить особливу небезпеку. Це найтяжчий злочин проти життя людини, тому рішуча боротьба з вбивствами є важливим завданням правоохоронних органів.

Види вбивств в Україні закріплені в Розділі II Особливої частини КК.

За суб'єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115 - 118 КК) і вбивства через необережність (стаття 119 КК).

У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (частина 1 статті 115 КК); вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (частина 2 статті 115 КК) і вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом'якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом'якшуючих чи обтяжуючих обставин.

Умисне вбивство без обтяжуючих, і пом'якшуючих обставин (просте вбивство) має місце в тих випадках, коли у вчиненому відсутні ознаки вбивств, передбачених частиною 2 статті 115 КК, та статтями 116 - 118 КК.

За частиною 1 статті 115 КК кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на ґрунті особистих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття та деякі інші.

Так, наприклад, вбивство на прохання вбитого, вчинене з почуття жалю до нього, навіть за наявності згоди потерпілого на позбавлення його життя, буде кваліфіковане як умисне вбивство та тягне за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах [26].

Розділ 2. Об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочинів проти життя

2.1 Життя як об'єкт злочину,передбаченого розділом ІІ Особливої частини Кримінального кодексу України

Визначення початкового моменту життя належить до одного з найбільш дискусійних питань в теорії кримінального права.

На законодавчому рівні момент початку життя не встановлений. І лише в п. 1.2 Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості встановлено, що живонародженість - це “вигнання або вилучення з організму матері плода, який після вигнання/вилучення (незалежно від тривалості вагітності, від того, чи перерізана пуповина і чи відшарувалась плацента) дихає або має будь-які інші ознаки життя, такі як серцебиття, пульсація пуповини, певні рухи скелетних м'язів” [28].

На сьогодні домінуючим як в теорії, так і на практиці є визначення початку людського життя з певного етапу фізіологічних пологів. При цьому одна група науковців вважає, що життя людини повинається з того моменту, коли дитина здатна до самостійного існування, повністю відокремлена від тіла матері та зробила перший подих (Б.В. Здравомислов, О.М. Красіков, С. Бояров, О.В. Наумов, В.Н. Лисак, М.Д. Шаргородський тощо). При цьому науковці виділяють такі ознаки початку життя дитини - дихання, серцебиття, пульсація пуповини або довільний рух мускулатури [24]. Такий підхід узгоджується з положеннями вітчизняної медичної науки, в якій тривалий час початком життя людини визнавався момент, коли новонароджений починав дихати. Інші вчені стверджують, що момент початку життя людини пов'язаний з таким етапом фізіологічних пологів, коли лише частина дитини з'явилася з утроби матері (В.С. Бородін, О.О. Жижиленко, Б.С. Утевський, А.А. Піонтковський, Є.Ф. Побегайло та інші).

На сьогодні в теорії кримінального права існують й інші точки зору щодо моменту початку життя людини, які повязані з визнанням того, що воно починається ще задовго до фізіологічних пологів. Зокрема, О.М. Попов вважає, що життя людини починається з моменту зачаття [25]. Така точка зору має своє нормативне закріплення у цивільному законодавстві України. Відповідно до ст. 1222 Цивільного кодексу України право на спадкування виникає у людини, яка була зачата за життя спадкодавця і народжена живою після відкриття спадщини. Саме такий підхід передбачений у ст. 4 Американської конвенції з прав людини, яка передбачає, що право на життя захищається законом, як правило, з моменту зачаття [31]. У Франції життя дитини захищається державними законами через 10 тижнів після зачаття, в Данії - після 12 тижнів, у Швеції - після 20, в багатьох країнах життя юридично захищене лише після народження. Лауреат Нобелівської премії Джеймс Уотсон запропонував охороняти життя дитини через три дні після народження [7].