Вважаємо, що ця позиція потребує уточнення. Річ у тому, що наведена вище цитата справджується лише відносно окремих видів злочинів проти власності (зокрема, крадіжка, грабіж, розбій), адже неможливо, скажімо, викрасти самому у себе майно, яким володієш на законних підставах. Однак немає жодних передумов для висновку про те, що майно, яке є в законному володінні винного, не може бути ним знищено, пошкоджено, злочинно використано тощо.

Спираючись на ці міркування, чужими варто визнавати лише ті релігійні споруди, культові будинки, які не є у власності винної особи. Тому не повинні оцінюватися за ст. 178 КК України випадки зруйнування, пошкодження особою релігійних споруд, культових будинків, які належать їй на праві приватної власності (наприклад, самостійно збудовані каплиці, архітектурні ансамблі, інші конструкції релігійного характеру), випадки знесення релігійних споруд, культових будинків, які є у власності релігійної організації за рішенням такої організації.

Отож, враховуючи вищенаведене, культовими будинками потрібно вважати будівлі, що мають внутрішнє приміщення і спеціально слугують для задоволення релігійних (духовних) потреб людей (насамперед, потреб у здійсненні богослужінь, релігійних обрядів, церемоній і процесій).

Поняття «релігійна споруда» є ширшим за обсягом, ніж поняття «культовий будинок», і охоплює останнє. Однак у кримінально-правовому розумінні (оскільки ці терміни у ст. 178 КК України вжиті альтернативно) релігійними спорудами доцільно вважати усі інші (крім культових будинків) будівлі, спеціально призначені для задоволення релігійних (духовних) потреб людей. Прикладом таких споруд можуть бути каплиці, жертовники, статуї релігійних персонажів (наприклад, Діви Марії, Будди), релігійна символіка (православні чи католицькі хрести) тощо.

Переходячи до розгляду об'єктивної сторони злочину передбаченого ст. 178 КК України зазначимо, що вона виявляється в пошкодженні чи зруйнуванні релігійної споруди або культового будинку.

Під пошкодженням потрібно розуміти приведення будинку або споруди в часткову непридатність, тобто якщо зберігається можливість її відновлення. Зруйнування передбачає приведення споруд або будинків до повної непридатності, внаслідок чого вона або перестає існувати, або повністю втрачає можливість бути відновленою. Якщо пошкодження або зруйнування релігійної споруди, культового будинку вчинено шляхом підпалу, іншим загально-небезпечним способом, або спричинило загибель людей, або інші тяжкі наслідки, кваліфікація таких дій настає за сукупністю злочинів: за ст. 178 та ч. 2 ст. 194 КК України.

Суб'єкт злочину - осудна особа, що досягла 16 років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. Необережне пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку, які є чужим майном, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, має кваліфікуватися за ст. 196 КК України.

3.3 Аналіз складу злочину передбаченого ст. 179 КК України «Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь»

Об'єктом злочину передбаченого ст. 179 КК України є право людини на свободу віросповідання.

Що ж стосується предмета даного злочину то ним є релігійні святині. Домінуючим на сьогодні є широке розуміння релігійних святинь, за якого останніми визнаються шановані віруючими певної релігії предмети та місця релігійного поклоніння, а також місця паломництва віруючих [22, с. 444-445; 23, с. 332].

Водночас, частина дослідників наводить у власних визначеннях додаткові ознаки релігійних святинь, звужуючи обсяг цього поняття.

Так, А.П. Бабій вважає, що релігійною святинею можуть вважатися об'єкти, «визнані такими в установленому релігійною організацією порядку» [35, с. 358]. Оцей погляд підтримати досить важко. По-перше, сам факт формального визнання релігійною організацією того чи іншого об'єкта як релігійної святині не повинен бути визначальним ключовим при встановленні досліджуваного предмета складу злочину. Куди важливішими є сакральні характеристики релігійних святинь, сприйняття їх віруючими як таких. До того ж, по-друге, навряд чи всі наявні в Україні релігійні організації передбачають спеціальний порядок визнання тих чи інших об'єктів релігійними святинями.

А.В. Тарасенко переконаний, що релігійними святинями мають бути визнані лише об'єкти, які «є у державній власності чи у власності релігійної організації» [16, с. 483]. Виділення цієї ознаки нам видається зайвим. З одного боку, вид права власності на релігійні святині не має жодного кримінально-правового значення, з іншого - навряд чи сьогодні можна знайти «безхазяйну» релігійну святиню, яка є «нічиєю» і не є власністю визначеного суб'єкта.

Ще одне уточнення пропонує у своїй дефініції Л.Б. Ільковець. Автор визнає релігійними святинями споруди, будівлі або місцевості, яким поклоняються віруючі будь-якої конфесії, «якщо діяльність такої конфесії не заборонена в Україні згідно з чинним законодавством» [26, с. 191]. Це уточнення є логічним, однак стосується не змістовних ознак розгляненого предмета складу злочину, а загальнотеоретичної проблеми меж і обсягів кримінально-правової охорони тих чи інших благ. Тому, очевидно, недоцільно розглядати цю обставину як негативну ознаку релігійних святинь.

Беручи до уваги зазначені визначення релігійні святині - це об'єкти матеріального світу (релігійні реліквії, святі місця), які з огляду на свої надприродні властивості (реальні чи уявні) є предметами релігійного поклоніння, особливої шани і становлять для віруючих фундаментальну цінність.

З об'єктивної сторони цей злочин може виявлятися у формі:

1) утримування;

2) осквернення;

3) знищення релігійних святинь.

Під утримуванням релігійних святинь треба розуміти не передачу їх релігійним організаціям чи релігійним громадам, які мають на них законне право, особами, які ними незаконно володіють, користуються чи незаконно зберігають. Також утримування - це самоуправні дії щодо збереження під своїм контролем предметів або місць релігійного поклоніння, які винний, відповідно до рішення відповідного державного органу, зобов'язаний передати іншій релігійній організації чи звільнити на їх користь. Незаконний характер такого тримання полягає в тому, що, діючи таким чином, винний безпідставно зберігає під своїм контролем релігійні святині, позбавляючи представників інших релігійних організацій передбаченої законом можливості реалізовувати за їх допомогою свої релігійні потреби [18, с. 32].

Осквернення релігійних святинь - дії особи, які виражають демонстративно цинічне, зневажливе, принизливе ставлення до них: глум, наруга над релігійними святинями, опоганення, паплюження. Осквернення може бути вчинене як публічно, так і таємно, за умови, що винний розраховує на сприйняття через певний час учинених ним дій саме як осквернення релігійних святинь [18, с. 32-33].

Знищення - це приведення до повної непридатності релігійної святині шляхом механічного, фізичного, хімічного або біологічного впливу, результатом якого є приведення її до повної непридатності з втратою можливості відновлення. Якщо знищення релігійних святинь було вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально-небезпечним способом, або якщо воно заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, то воно потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194 або за ст. 196 КК України - залежно від форми вини [18, с. 33].

Викрадення релігійних святинь або заволодіння ними шляхом вимагання треба розглядати як відповідний злочин проти власності [18, с. 33].

Суб'єкт злочину - осудна особа, якій виповнилося 16 років. Суб'єктами цього злочину можуть бути службові особи, наприклад, службові особи музеїв та інших релігійних організацій, які відмовляються виконувати покладений на них законом або рішенням компетентних органів обов'язок передати у володіння чи користування предмет, який ними вважається релігійною святинею, а також ті, які незаконно руйнують місце поклоніння для будівництва споруд або доріг.

Суб'єктивна сторона характеризується умисною формою вини. Обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони є мотив і мета.

3.4 Аналіз складу злочину передбаченого ст. 180 КК України «Перешкоджання здійсненню релігійного обряду»

Безпосереднім об'єктом злочину передбаченого ст. 180 КК України є суспільні відносини, що забезпечують свободу світогляду й віросповідання.

Фізична або психічна недоторканність особи виступає додатковим факультативним (ч. 1 ст. 180 КК України) чи додатковим обов'язковим (ч. 2 ст. 180 КК України) об'єктом.

Об'єктивна сторона злочину може виражатися у формі незаконного перешкоджання здійсненню релігійного обряду, що зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд.

Релігійний обряд - ряд суворо визначених дій, що супроводжують і оформлюють вчинення акту (актів) культового характеру. Релігійний обряд є складовою релігійної діяльності, до якої належать також богослужіння, релігійні церемонії, процесії, інші індивідуальні чи колективні дії, пов'язані із сповідуванням і поширенням обраної віри [10, с. 128].

Релігійні обряди виконуються як у культовому приміщенні, так і поза ним. Релігійні обряди безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, в місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань та крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях та на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації. Релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для осіб похилого віку та інвалідів, місцях попереднього ув'язнення й відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають у них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення обряду.

Перешкоджання відправленню релігійного обряду полягає у вчиненні дії, яка призвела до зриву або поставила під загрозу релігійний обряд [10, с. 128-129].

Примушування священнослужителя до проведення релігійного обряду - це домагання від потерпілого проведення релігійного обряду. Способами такого примушування, відповідно до закону, можуть бути тільки фізичне або психічне насильство.

Під фізичним насильством у ч. 2 ст. 180 КК України розуміється фізичне насильство будь-якого виду (нанесення тілесних ушкоджень, завдання удару, побої, вчинення інших насильницьких дій). Застосування такого насильства потребує додаткової кваліфікації за відповідною статтею КК України (наприклад, статтями 121, 122, 125, 126 КК України).

Психічне насильство - це погроза заподіяння фізичної, матеріальної чи іншої шкоди (погроза вбивством, нанесенням тілесних ушкоджень, знищенням чи пошкодженням майна, вчиненням інших насильницьких дій) [22, с. 276]. Погроза вбивством потребує самостійної правової оцінки за ст. 129 КК України.

Суб'єкт злочину передбачено ст. 180 - осудна особа, якій виповнилося 16 років (службова або приватна). Службова особа, яка незаконно перешкоджає здійсненню релігійного обряду або примушує священнослужителя до проведення релігійного обряду з використанням влади або службового становища, за наявності підстав має відповідати і за статтями 364 (423) чи 365 (424) КК України.

Суб'єктивна сторона характеризується умисною формою вини.

3.5 Аналіз складу злочину передбаченого ст. 181 КК України «Посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів»