Вступ Актуальність теми. Найголовнішою ознакою демократичного суспільства і правової держави є вільне і ефективне здійснення людиною належних їх прав і свобод. Власність є економічною основою суспільства, а невід'ємне право бути власником - це одна з гарантій реалізації прав і свобод особи. Значимість власності настільки велика, що міжнародне співтовариство вважало за необхідне закріпити її в числі найважливіших прав і свобод людини, викладене у Загальній декларації прав і свобод людини і громадянина. Держава має гарантувати стабільність відносин власності, забезпечувати їхній захист. Реалізація цього обов'язку держави виявляється у процесі захисту власності від злочинних посягань. У суспільстві з ринковою економікою кримінальне право повинне забезпечити належну охорону прав і законних інтересів громадян, держави і суспільства, стабільність і непорушність власності, яка є основою економічної системи кожної держави. Водночас, статистичні дані свідчать, що кількість корисливих посягань на право власності, перш за все, при обтяжуючих обставинах має постійну тенденцію до збільшення [1, с.3]. Конституція України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю і що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, оскільки право приватної власності є непорушним (ст. 41). Гарантії прав та свобод людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3). Протидія злочинності й особливо злочинам проти власності, які займають чималу частку в її структурі (у 2004 р. за статтями 185-198 КК України було засуджено 107300 осіб, або 55,4%, у І півріччі 2005 р. - 49500 осіб, або 51,3% від усіх засуджених), залишається важливою функцією держави і потребує належного нормативного регулювання. У науці кримінального права приділяється чимало уваги протидії злочинам, у тому числі й тим, які спрямовані проти права власності. Однак недостатньо розробленою залишається проблема законодавчого регулювання кримінальної відповідальності шляхом побудови кримінально-правових санкцій, а також удосконалення практики їх застосування. Дослідження питань кримінальної відповідальності за злочини проти власності знайшло своє відображення в роботах П.П. Андрушка, Д.П Альошин ,О.І. Бойцова, Г.М. Борзенкова, В.В Василевич, Б.В. Волженкіна, Г.І. Волкова, П.А. Воробея, Р.Р. Галіакбарова, Л.Д. Гаухмана, В.Г. Гончаренка, С.В Дьоменко , Ю.Ф Іванов , О.В Ільїна, В.П. Ємельянова, А.А. Жижиленка, Б.В. Здравомислова, М.Й. Коржанського ,С.С Тучков, О.В Смаглюк , Г.В Щербакова , О.В Мельник , С.В Нікітенко , О.В Кравченко , Ю.Д Мартиненко , В.В Кузнєцов , Г.О Чорний , Ю.В Філей та інших. У працях автори, як правило, розглядали питання кваліфікації злочинів проти власності, їх співвідношення і розмежування із суміжними складами тощо. Мета і завдання дослідження. Метою дослідження вивчення кваліфікуючих ознак корисливих злочинів проти власності.. Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання: - Дослідити і розкрити поняття та ознаки злочинів проти власності; - Вивчити кваліфікуючі ознаки корисливих злочинів проти власності; - Проаналізувати різні кваліфікуючі ознаки корисливих злочинів проти власності. Об'єктом дослідження є кримінально-правові відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням злочинів проти власності. Предметом дослідження виступають кваліфікуючі ознаки (обтяжуючі обставини) корисливих злочинів проти власності, їх юридична природа, сутність та значення. Методи дослідження. При проведенні дослідження використовувався комплекс загальнонаукових та спеціально-наукових методів, таких як історико-порівняльний та формально-логічний метод, системно-структурного, аксіологічний, статистичний метод. Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. 1. Загальна характеристика обтяжуючих обставин корисливих злочинів проти власності та їх систематизація Відповідно до ст.13 Конституції України всі суб'єкти права власності є рівними перед законом, тому кримінальний закон однаковою мірою захищає всіх без винятку суб'єктів права власності. Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу [19]. Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ - право власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України. За суб'єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності (у т.ч. підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян); д) право приватної власності, у тому числі право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; е) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій. Родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК, є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном. Додатковими обов'язковими об'єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна), виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недоторканість людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека [6, с.230]. Предметом абсолютної більшості злочинів проти власності закон називає майно - речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру . До фізичних ознак належить те, що вказані речі можуть бути вилучені з володіння законного власника або пошкоджені чи знищені. Іншими словами, предметом таких злочинів можуть бути речі у фізичному розумінні цього слова. Людина як фізична особа не може бути предметом злочинів проти власності - її викрадення, а також інше незаконне заволодіння слід кваліфікувати за відповідними статтями розділів III або XX Особливої частини КК. Економічними ознаками таких речей є те, що вони повинні; 1) мати мінову та споживчу вартість, здатність задовольняти матеріальні та пов'язані з ними потреби людини; 2) бути відокремлені від природного середовища чи бути створені заново. Звичайним проявом вартості речі є її грошова оцінка. З огляду на це, предметом злочинів проти власності, які полягають у вилученні майна з володіння іншої особи, визнаються документи, які виконують роль грошового еквівалента і надають майнові права без будь-якого додаткового оформлення (цінні папери, білети грошово-речової лотереї, талони на паливно-мастильні матеріали, білети на проїзд транспортом тощо). Не визнаються предметом таких злочинів (принаймні, закінчених), так звані легітимаційні знаки (жетони камери схову, гардеробні номерки тощо), а також різноманітні накладні, квитанції, чеки, довіреності, інші документи, які самі по собі не мають вартості, а лише надають право на одержання майна. Це ж стосується і квитків на проїзд авіаційним, автомобільним, водним та залізничним транспортом, які можуть бути використані за призначенням лише після додаткового оформлення (внесення прізвища володільця, заповнення іншого тексту, скріплення печаткою, компостування тощо). Заволодіння такими предметами утворює готування до відповідних посягань і підлягає правовій оцінці з урахуванням положень ст. 14. Юридичними ознаками майна як предмета злочинів проти власності є те, що, по-перше, таке майно повинно бути чужим для винного, по-друге, воно, як правило, має належати на праві власності іншому суб'єкту права власності, по-третє, воно не повинно виступати предметом злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК. Отже, злочини проти власності -- це суспільно небезпечні діяння, які порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу або державі і вчиняються, як правило, з корисливих мотивів. Необхідність охорони власності кримінально-правовими засобами визначається тим, що повноцінне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи країни. Тому, передбачення в одному з розділів Особливої частини Кримінального Кодексу України (далі КК України) відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист. Розвиток криміногенних явищ в Україні пов'язаний з негативними процесами, що відбуваються в економіці та ідеології держави. На загострення криміногенної ситуації в Україні та поширення корисливо-насильницької злочинності, безпосередньо або частково впливають такі фактори як: зміни у структурі кримінального світу, наявність у його лідерів політичних прагнень щодо перерозподілу сфер впливу, наростання економічних можливостей лідерів злочинного світу, вчинення ними зухвалих дій, спрямованих на захоплення влади. Причини вчинення злочинних посягань, як правило, пов'язують зі злочинною поведінкою, тобто з певною забороненою кримінальним законом діяльністю суб'єкта, адже за своїм етимологічним змістом ця категорія вказує на її органічний зв'язок із суспільно небезпечним діянням. У цьому сенсі не можна не погодитись із загальновизнаним твердженням, що причиною називають явища, які породжують, продуктують інші явища -наслідки. Корисливо-насильницька злочинність визначається як сукупність злочинів, спрямованих на заволодіння чужим майном, вчинених із корисливою метою, із застосуванням фізичного чи психічного насильства або з погрозою його застосування. Предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо, а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія. Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших та небезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найцінніших соціальних благ - право власності. При наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочини проти власності, вони істотно відрізняються за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами. Дані ознаки дають можливість класифікувати такі злочини на групи та побудувати їх систему . Посилаючись на систематизацію , проведену професором Мати шевським ,злочини проти власності слід систематизувати за такими трьома группами: 1. Корисливі посягання на власність, поєднані з розкраданням майна. Це розкрадання шляхом крадіжки (ст. 185 КК); шляхом грабежу (ст. 186 КК); шляхом шахрайства (ст. 190 КК); шляхом привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем (ст. 191 КК);

шляхом розбою (ст. 187 КК) та вимагання (ст. 189 КК). Після набрання чинності КК 2001 року питання про родову юридичну конструкцію більшості корисливих посягань на власність перейшло з нормативно-теоретичної площини у теоретичну, оскільки чинний КК не містить поняття «розкрадання» і навіть практично не вживає це слово в ОЧ КК. В цьому плані постає питання про правомірність з'ясування змісту окремих ознак ЮСЗ, що відносяться до корисливих посягань на власність, передбачені ст. ст. 185-191 КК.