Кримінально-процесуальні функції
Сторінки матеріалу:
- Кримінально-процесуальні функції
- Сторінка 2
- Сторінка 3
Вступ
Проблема Кримінально-процесуальних функцій є однією з найбільш складних і дискусійних. Наскільки правильно її буде вирішено, залежить пізнання природи, перспективі напрямків розвитку кримінального процесу взагалі. У зв'язку с постійними реформами законодавства, відбувається поступове вдосконалення, внесення змін та доповнень до діючого Кримінально- процесуального кодексу.
На сьогодні на перший план виходить права людини, тобто обмеження чи позбавлення цих прав має бути об'єктивним, законним і всебічним. Це питання як і у всьому світі повинен вирішувати суд, враховуючи позиції сторін захисту та обвинувачення. А тому звідси виходить що кожен суб'єкт має виконувати певну функцію: захисник - функції. Захисту, суд - функцію правосуддя, прокурор - функція обвинувачення.
Дане питання вирішували такі вченні: М.О. Якуба, П.А. Лупинська, М.І. Тертимник, І.В. Главюк, І.Л. Файницький, В.Л. Случевський, М.С. Строгович, М.С. Алєксєєва, О.Д. Бойкова, М.М. Видрі, А.П. Гуляєва, О.М. Ларіна, С.А. Альперт, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, В.Т. Нор, В.С. Зеленьський та інші.
Актуальність теми. Кримінальний процес повинен відповідати світовим стандартам у всіх своїх проявах. Це насамперед має велике значення на сьогоднішній день, оскільки Україна стоїть на порозі демократизації, виходу в повноцінне європейське суспільство.
Функції кримінального процесу посягають найважливіше місце у кримінальному процесі, а саме у системі кримінально-правових норм України. Саме вони здійснюють контроль, чіткий розподіл діяльності правоохоронних органів, судів за функціональним призначенням. Функції є нормативною і теоретичною основою правоохоронної структури України.
Метою даної роботи є вивчення, розкриття і дослідження основних кримінально-процесуальних функції України їх сутність і зміст.
Об'єкт роботи - кримінально-процесуальні відносини, що виникають під час здійснення кримінально процесуальних функцій на стадії досудового розслідування.
Предметом є положення чинного законодавства, наукові джерела з кримінального процесу з питань реалізації функції обвинувачення, правосуддя, захисту на стадії досудового розслідування.
Методологічну основу складає діалектичний метод наукового пізнання реальних і існуючих явищ.
До спеціальних методів віднесено: системний аналіз, порівняльно- правовий, історичний, узагальнення, аналіз, синтез, абстрагування.
кримінальний процесуальний справа
1.Поняття, види та сутність кримінально - процесуальних функцій
Конституція України визначає правовий зміст кримінально-процесуальних функцій. Загальні завдання кримінального судочинства, сформульовані у ст. 2 КПК, не виключають, а, навпаки, передбачають різні форми і методи їх реалізації відповідно судом, прокурором, слідчим і органом дізнання. Кожний з них має притаманну саме йому спрямованість у вирішенні цих завдань.
У теорії відсутня єдина думка про поняття кримінально-процесуальної функції. Найбільш поширеним є погляд, який вперше висловив М. С. Строгович, що кримінально-процесуальні функції -- це окремі види, окремі напрямки кримінально-процесуальної діяльності.
Своєрідною є позиція у цьому питанні В. П. Нажимова. Відзначаючи, що кримінально-процесуальні функції -- це найважливіший напрямок процесуальної діяльності, автор, однак, вважає, що здійснення конкретної процесуальної функції тим чи іншим суб'єктом ґрунтується не стільки на положеннях кримінально-процесуального закону, скільки на законах психології, на свободі вибору (обрання) функції, яку він здійснює, виборі, що обумовлений внутрішнім переконанням і обставинами справи5. Такий погляд було піддано обґрунтованій критиці. Якщо виходити з позиції В. П. Нажимова, то відповідні суб'єкти процесу, психологічно перебудувавшись у результаті виявлення нових обставин, мали б можливість неодноразово змінювати у ході провадження у справі характер процесуальних функцій, які вони здійснюють. Цілком очевидно, що при такому розумінні процесуальної функції вона перестала б бути конкретною процесуальною категорією, втратила б свою визначеність і перетворилася у щось розпливчасте, позбавлене практичного значення. Кримінально-процесуальні функції перш за все обумовлені специфічним соціальним і правовим змістом, який визначає і їх психологічне значення. Виділення тих чи інших функцій і можливість їх здійснення конкретними суб'єктами процесу залежить не від волі і бажання останніх, а від законодавця, який, враховуючи низку факторів, у тому числі і закони психології, нормативно закріплює відповідну структуру судочинства, яка відбиває реальне становище речей, права і законні інтереси суб'єктів процесу, цілі, до яких прагне. Іншими словами, кримінально-процесуальна функція -- це об'єктивна категорія, яка відбита у чинному законі і визначає процесуальний статус даного суб'єкта. Тому характер процесуальної функції, яку здійснює суб'єкт, не залежить від його конкретної позиції у даній справі.
Таким чином, для характеристики процесуальних функцій істотно важливим є те, що вони:
- закріплені у законі певними видами, напрямками процесуальної діяльності;
- виділяються з усієї процесуальної діяльності як основні, оскільки кожна з них безпосередньо пов'язана з реалізацією завдань кримінального судочинства;
- здійснюються суб'єктами, які уповноважені на провадження у справі або мають у ній процесуальний інтерес.
Отже, процесуальні функції -- це виражені у законі основні напрямки процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства суб'єктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справі з метою захисту своїх законних інтересів.
З урахуванням такого розуміння суті процесуальних функцій до їх числа в юридичній літературі найчастіше відносять як головні три функції: обвинувачення, захисту і вирішення справи (правосуддя). Основними їх справедливо називають тому, що вони завжди, обов'язково виявляються в центральній стадії процесу, і розрізнення цих функцій визначає змагальну побудову судового розгляду. Природно, що це ставить їх на особливе місце у загальній системі кримінально-процесуальних функцій. Є достатньо підстав, щоб віднести до них такі основні напрямки процесуальної діяльності, як розслідування кримінальної справи, нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів (прокурорський нагляд), підтримання цивільного позову, заперечення проти цивільного позову.
До числа кримінальних процесуальних функцій належать: 1) функція обвинувачення (кримінального переслідування); 2) функція захисту; 3) функція правосуддя; 4) допоміжна функція. В основу цієї класифікації функцій покладаються об'єкт і обсяг окремих напрямів одномотивної кримінальної процесуальної діяльності.
2.Функція захисту
Функція захисту є однією з основних кримінально-процесуальних функцій. Вона виступає важливою складовою процесуальної форми, обов'язковим елементом розв'язання правових спорів у кримінальному суді, слугує противагою функції обвинувачення та є формою забезпечення прав і свобод особи у кримінальному судочинстві.
Розглядаючи кримінальний процес як систему, слід виділяти три ієрархічні рівні функцій, що відображають взаємозв'язок і взаємний вплив елементів цієї системи, а також соціальне призначення кримінального судочинства. По-перше, загальну функцію кримінального процесу, яку, виходячи з визначених у законі завдань, пропонується іменувати охоронно-забезпечувальною. По-друге, рівень кримінально-процесуальних функцій як напрямків кримінально-процесуальної діяльності, що є основою побудови кримінального процесу на засадах змагальності. До них мають бути включені три процесуальні функції: обвинувачення, захист і правосуддя. Нарешті, третій рівень передбачає розгляд функцій як основних обов'язків органа чи особи, котрі є суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності.
Слід розрізняти поняття “захист у кримінальному процесі” і “функція захисту”. Перше може стосуватися захисту прав і інтересів будь-яких учасників кримінального судочинства й здійснюватися тією чи іншою мірою всіма суб'єктами кримінального процесу. Друге передбачає лише ту частину кримінально-процесуальної діяльності, яка спрямована на захист прав і інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Суб'єктами здійснення кримінально-процесуальної функції захисту виступають підозрюваний, обвинувачений, підсудний, їхні законні представники, захисник, цивільний відповідач і його представник.
Функція захисту може бути визначена як самостійна кримінально-процесуальна функція, сутність якої складає визначений процесуальною формою напрямок діяльності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, їхнього законного представника, захисника, цивільного відповідача та його представника щодо захисту прав і законних інтересів особи, стосовно якої ставиться питання про притягнення до кримінальної відповідальності, спростування підозри й обвинувачення, встановлення невинуватості особи або пом'якшення її відповідальності. Дефініцію функції захисту поряд з визначеннями функцій обвинувачення і правосуддя слід закріпити законодавчо, доповнивши нею ст. 16-1 КПК України.
Функція захисту має, по-перше, соціальне значення, оскільки є формою забезпечення прав і свобод особи у кримінальному судочинстві, що характеризує рівень правової держави, демократії і культури суспільства; по-друге, значення для особи, оскільки право на захист у кримінальному судочинстві є одним з найважливіших інститутів, гарантом прав особи; по-третє, значення для правосуддя, оскільки завданням кримінального судочинства є швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожний, хто скоїв злочин, був справедливо покараний і жоден невинуватий не був притягнений до кримінальної відповідальності і засуджений, що неможливо без існування функції захисту, яка необхідна для створення противаги обвинуваченню; по-четверте - значення для права взагалі, оскільки право є системою загальнообов'язкових норм, які охороняються державою. Виступаючи як необхідний засіб державного управління, форма реалізації державної політики, право є важливим показником становища особи в суспільстві та державі, засобом охорони її інтересів. Реалізація функції захисту в кримінальному процесі - один із показників забезпечення прав і свобод особи, що є невід'ємним елементом правової держави.
Аналіз розвиту функції захисту дав змогу виділити кілька етапів у її еволюції:
1) здійснення захисту особою самостійно;
2) поява перших правозахисників, якими були родичі, друзі чи сусіди, які здійснювали захист у більшості випадків лише як формальну, нічим не підтверджену підтримку обвинуваченого (підозрюваного);
3) поява захисників, які надавали допомогу, що була суто благодійною діяльністю;
4) формування особливої групи осіб, які спеціально займалися вивченням законів і могли б надавати юридичну підтримку або здійснювати правозахист; 5) виникнення інституту адвокатури як наслідок розвитку юриспруденції та побудови кримінального процесу за принципом змагальності.
Власне з моменту закріплення цього принципу можна говорити про функцію захисту як таку.