Функція захисту починає діяти значно раніше, ніж буде пред'явлене слідчим обвинувачення, і може продовжувати діяти після того, як обвинувачення буде знято. Її появу, розвиток, розширення та звуження сфер дії не можна розглядати тільки у зв'язку з пред'явленням обвинувачення, його зняттям, постановою виправдувального вироку, скасуванням вироку та закриттям справи. Необхідно погодитися з пропозиціями щодо розширення в законі поняття підозрюваного з тим, щоб, надати процесуальний статус підозрюваного особам, стосовно яких порушена кримінальна справа; відмовлено в порушенні кримінальної справи з нереабілітуючих особу обставин; закрито кримінальну справу з таких же обставин без пред'явлення обвинувачення; органи дізнання встановлюють обставини вчинення злочину в порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів. Крім того, пропонується підозрюваними визнавати також осіб, які з'явилися з повинною.

Для забезпечення ефективного захисту слід звузити коло осіб, які можуть бути допущені як захисники в кримінальній справі, включивши до нього лише адвокатів, викладачів правових дисциплін вищих навчальних закладів України, які мають науковий ступінь або наукове звання у галузі юридичних наук. Для близьких родичів, опікунів та піклувальників обвинуваченого (підсудного) доцільно виробити окремий кримінально-процесуальний статус і допускати їх у процес не як захисників, а як представників обвинуваченого (підсудного). Зазначені особи мають виступати суб'єктами функції захисту поряд з обвинуваченим (підсудним), його законним представником та захисником - фахівцем у галузі права. Слід також більш чітко врегулювати процесуальні права та обов'язки законного представника як суб'єкта реалізації функції захисту, включивши відповідну статтю до розділу КПК України, присвяченого учасникам процесу.

Можливості реалізації функції захисту цивільним відповідачем істотно обмежені положеннями, передбаченими ч. 2 ст. 51 та ч. 2 ст. 217 КПК, згідно з якими він має право ознайомлюватися лише з тими матеріалами справи, що стосуються цивільного позову. Отже, для того, щоб мати можливість заперечувати проти позову, цивільний відповідач повинен володіти повною інформацією про доведеність вини обвинуваченого (підсудного), яка є невід'ємним елементом складу злочину, внаслідок якого була заподіяна цивільна шкода, і обов'язковою умовою притягнення до цивільної відповідальності. Висновок же про наявність чи відсутність вини може бути зроблений лише на підставі всіх матеріалів справи, які передаються в суд.

Кримінально-процесуальна функція захисту має широке підґрунтя для своєї реалізації у вигляді конституційних положень та виступає складовою цілісного механізму охорони прав і свобод особи. Закріплені в Конституції принципи судоустрою і судочинства забезпечують умови для функціонування змагальної моделі кримінального процесу; конституційні права людини й обов'язки держави в особі її органівта посадових осіб, спроектовані на кримінальне судочинство, визначають механізм реалізації функції захисту в межах процесуальної форми; контроль за дотриманням прав і свобод у кримінальному судочинстві забезпечує додержання закону та відновлення права на захист у разі його порушення й створення неправомірних перешкод для реалізації функції захисту. Однак автор вважає за необхідне відтворити юридичний зміст презумпції невинуватості, який визначено у ст. 62 Конституції України, і в КПК України, а також змінити редакцію ч. 2 ст. 48 КПК України таким чином, щоб перелік процесуальних прав захисника був викладений як невичерпний і доповнений п. 14 такого змісту “14) використовувати інші, не заборонені законом засоби і способи захисту”. Окрім того, з точки зору вимог юридичної техніки, пропонується передбачити в даній нормі право захисника на участь у касаційному провадженні, яке закріплене у Главі 31 КПК України.

З метою визнання і закріплення в національному законодавстві основних прав і свобод людини відповідно до міжнародно-правових актів, зокрема, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, щодо права на захист від обвинувачення, доповнено ст. 21 КПК України ч. 2 такого змісту: “Обвинувачений (підсудний) має право: бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього; мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту; якщо він не має достатніх коштів для оплати правової допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя”.

3.Функція державного обвинувачення

В юридичній літературі кримінально-процесуальним функціям приділяється багато уваги, однак у деяких підручниках питання поняття, видів і змісту кримінально-процесуальних функцій не розглядається. Слід зазначити, що ця проблема с досить складною і важливою, про що свідчить різноманітна і широка полеміка у наукових колах.

Свідома діяльність завжди спрямована на досягнення якоїсь мети. Це повною мірою стосується і кримінально-процесуальної діяльності та окремих її компонентів - процесуальних функцій.

Щодо функції обвинувачення, то мається на увазі інститут державного обвинувачення.

Обвинувачення є самостійною функцією кримінального процесу, бо вона здійснюється між стадією досудового слідства, в якій слідчий складає обвинувальний висновок, і стадією попереднього розгляду справи суддею, що йде після затвердження прокурором обвинувального висновку.

Довгий час у теорії тривали дискусії щодо природи й місця діяльності прокурора у кримінальній справі, що надійшла до нього від слідчого з обвинувальним висновком. Більшість учених вважала її складовою частиною стадії досудового слідства. За такого підходу залишалося невирішеним питання про час виникнення функції державного обвинувачення, яку прокурор здійснює в суді.

Під час досудового слідства у кримінальній справі прокурор виконує одночасно дві функції:

1) нагляду за законністю і діяльності органів дізнання та досудового слідства;

2) обвинувачення. Перша функція переважає.

Отримавши від слідчого кримінальну справу з обвинувальним висновком, прокурор, перевіривши, чи не було порушень закону під час розслідування, розглядає можливість направлення справи до суду. За позитивного вирішення цього питання прокурор перетворюється із наглядача на державного обвинувача. В суді він виконує одну функцію - підтримання державного обвинувачення, яке виникає в момент затвердження прокурором обвинувального висновку.

Правове значення функції державного обвинувачення полягає в тому,що:

- порушення проти конкретної особи державного обвинувачення є підставою направлення кримінальної справи до суду;

- порушене прокурором державне обвинувачення є предметом

судового розгляду;

- виконує роль процесуального фільтра, через який відбувається „фільтрація” результатів всієї попередньої діяльності через призму прокурорського нагляду;

- не допускається надходження до суду кримінальних справ щодо

невинних осіб.

Стадію порушення державного обвинувачення, як і інші стадії, характеризують притаманні тільки для неї основні положення:

- порушення державного обвинувачення повноважною поса-довою особою - прокурором;

- незалежність прокурора при формулюванні ним обвинува-чення від будь-яких установ, організацій, підприємств, посадових осіб і громадян, чиї інтереси воно може зачіпати;

- неприпустимість погіршення положення обвинуваченого при порушенні державного обвинувачення. Сформульоване прокурором обвинувачення не повинно зумовлювати застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією;

- забезпечення повноти досудового слідства;

- здійснення обвинувальної діяльності на засадах рівності всіх громадян перед прокурором, який порушує державне обвинувачення на підставі закону і фактичних обставин справи, незалежно від їх соціального, майнового і службового стану, національності, расової належності, віросповідання тощо;

- порушення державного обвинувачення у визначений законом строк, що згідно зі ст. 233 КПК становить не більше 5 днів;

- запобігання притягнення до кримінальної відповідальності невинного і порушення державного обвинувачення проти винної особи.

Діяльність прокурора у кримінальній справі, що надійшла до

нього від слідчого з обвинувальним висновком, є самостійною функцією кримінального процесу - порушення державного обвинувачення.

Порушення державного обвинувачення є передумовою здійснення прокурором конституційної функції - підтримання обвинувачення перед судом.

Прокурор виконує дві функції:

- контрольна, пов'язана із контролем за тим, чи досудове слідство

проведено з дотриманням всіх вимог кримінально-процесуального закону;

- організаційна, що полягає у підготовці прокурора до здійснення ним функції підтримання державного обвинувачення у суді та переведенні порушеного державного обвинувачення до суду для вирішення питання про призначення кримінальної справи до судового розгляду.

Завдання стадії порушення державного обвинувачення, залежно від того, реалізацію якої функції вони забезпечують, можна поділити на дві групи.

Першу групу завдань спрямовано на реалізацію контрольної функції. Ці завдання полягають у перевірці наявності обставин, зазначених у ст. 228 КПК:

- чи мала місце подія злочину;

- чи має діяння, яке ставлять у вину обвинуваченому, склад злочину;

- чи було додержано під час провадження дізнання і досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваного та обвинуваченого на захист;

- чи немає в справі обставин, що зумовлюють закриття справи згідно із ст. 213 КПК;

- чи пред'явлено обвинувачення за всіма установленими злочинними діями обвинуваченого;

- чи притягнуто як обвинувачених всіх осіб, яких викрито у вчиненні злочину;

- чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону;

- чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку;

- чи правильно обрано запобіжний захід;

- чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна;

- чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину,

і чи вжито заходів до їх усунення;

- чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог КПК.

Друга група завдань спрямована на реалізацію контрольної функції. Ці завдання полягають у тому, що прокурор або його заступник:

- направляє кримінальну справу до суду, якому вона підсудна (ч. 1 ст. 232 КПК);

- повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлено справу (ч. 2 ст. 232 КПК);

- відкликає (у необхідних випадках) із суду кримінальну справу,у якій попередній розгляд ще не відбувся (ч. 4 ст. 232 КПК).

4.Функція судового розгляду(правосуддя)

Правосуддя -- особлива функція державної влади, що здійснюється через розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ зі спорів, що стосуються прав та інтересів громадян, підприємств, установ,організацій, громадських об'єднань і кримінальних справ, і застосування встановлених законом карних заходів щодо осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному громадянинові гарантується право на захист у суді його порушених прав і свобод. Правосуддя в Україні регулюється ст. 124--131 Конституції України, Законом України «Про судоустрій України» від 07.11.02, а також законами України про конституційне, цивільне, кримінальне і господарське судочинство.