Вступ

У процесі становлення правової держави та громадянського суспільства проблема корупції та хабарництва набула надзвичайної актуальності. Вона чинить опір демократичним змінам, зводить нанівець усі зусилля, спрямовані на розвиток реформ, та спроби запровадити механізм громадського контролю за діяльністю органів державної влади.

Чинне законодавство України приводиться у відповідність з міжнародними правовими актами, учасником яких є наша держава. Кримінально-правові норми також набули змін, передусім, з прийняттям нового Кримінального кодексу України 5 квітня 2001 року. Але при трансформації правових норм кримінального закону минулого в сучасне законодавство в деяких випадках не відповідає розвитку держави й суспільства загалом. Зокрема, прикладом такої проблемної трансформації є кримінально-правове визначення поняття хабарництва. Хабарництво - це складна комплексна проблема, яку розглядають науковці не лише в галузі юридичних наук (кримінального права, криміналістики, кримінології тощо), а й соціології, політології, психології, філософії та ін.

Нині хабарництво набуло значного поширення, оскільки цим негативним явищем охоплено практично всі рівні владних та управлінських структур. Службові особи, які наділені інспектуючими, контролюючими, розпорядчими та іншими повноваженнями, все частіше вдаються до отримання винагород за виконання або невиконання своїх службових обов'язків, зловживають службовим становищем. Корупція та її найнебезпечніший прояв - хабарництво, які в Україні характеризуються високим рівнем латентності, завдають великої шкоди всім сторонам суспільного життя і створюють вкрай негативний імідж України на міжнародній арені. В цьому і полягає актуальність дослідження.

1. Поняття хабарництва у кримінальному праві

злочин кримінальний хабар правовий

Розумінню правової природи корупційних проявів на теренах України вже не одна сотня років, проте її сутність, як видається, не стала зрозумілішою. З огляду на це важливого значення набуває встановлення змісту поняття «хабарництво». Відразу зазначимо, що визначення цього поняття не є самоціллю та суто теоретичним уділом, а має глибинні практичні коріння, оскільки у правозастосовчому аспекті дасть можливість виробити адекватні та дієві засоби протидії цьому суспільно-небезпечному явищу. Виявленням, аналізом та визначенням хабарництва займалися і займаються ціла низка наук, в тому числі і кримінологія, яка з усіх суспільних наук найближче стоїть на шляху до пізнання останнього.

Хто є суб'єктом хабарництва; чи можна говорити про існування хабарництва в комерційних чи інших організаціях; чи є хабарництвом одержання особами - суб'єктами корупційних правопорушень - нематеріальних благ, послуг чи пільг; чи охоплюється хабарництвом, крім одержання відповідними особами благ, послуг чи пільг, й надання їх вищезазначеним особам; чи виражається корупція в порушенні етики поведінки її суб'єктів, чи тільки у корупційних правопорушеннях або, іншими словами, чи можна вести мову про моральну (етичну) корупцію, яку становлять дії хоч і не заборонені нормативно-правовими актами, але які осуджуються суспільством? Це неповний перелік питань, які знаходять різне вирішення при визначенні хабарництва в юридичній літературі [4, с. 95].

Дослідженню кримінологічних та кримінально-правових проблем хабарництва в різні періоди були присвячені праці таких українських та російських вчених, як П.П. Андрушко, Б.В. Волженкін, Б.В. Здравомислов, П.А. Кабанов, М. І. Камлик, А.К. Квіцинія, О.М. Костенко, В.Ф. Кириченко, Н.П. Кучерявий, М.Д. Лисов, М. І. Мельник, Є. В. Невмержицький, А.Б. Сахаров, О.Я. Светлов, Б. С Утєвський, М. І. Хаврононюк та багато інших. Проте на сьогодні як серед науковців, так і практиків не існує загальноприйнятого підходу та системності у розумінні понять «корупція» та «хабарництво». Крім того, в літературі хабарництво визнається серцевиною корупції, але, як відомо, воно все ж таки не у всіх випадках є родовим поняттям корупції.

Історія показує, що корупція, зародившись разом із першими державами, продовжує успішно існувати у різних проявах та формах в усіх країнах світу. Підкуп, хабарництво, мздоїмство, лихварство, лобізм, фаворитизм, кумівство, непотизм, протекціонізм, казнокрадство, білокомірцева злочинність, клептократія - ось неповний перелік синонімів корупції, її проявів, форм та елементів у різних країнах на різних етапах її розвитку. Крім цього, корупція - настільки складне системно-структурне соціальне явище, що в його рамках деякі дослідники справедливо виділяють політичну, економічну, організовану, побутову та деякі інші різновиди корупції, які в свою чергу є системами другого порядку.

На ІV Всесвітньому форумі з питань боротьби із корупцією, що відбувся У Бразилії у червні 2005 року, Україну було названо серед шести країн світу, де корупція має найбільші масштаби [6, с. 218]. Незважаючи на те, що згідно з останнім звітом Світового банку ситуація з корупцією в Україні дещо покращилася, службові особи різних рівнів беруть хабарі та шукають іншу особисту вигоду, використовуючи службове становище та надану їм владу при кожній можливості; і при цьому залишаються безкарними. Тому Україну в світі сприймають як державу, де корупція та хабарництво набули поширення. Так, згідно з міжнародними незалежними рейтингами, зокрема за даними Транспаренсі Інтернешнл, Україна посідає чільне місце серед найкорумпованіших країн світу.

Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією, ратифікована Верховною Радою України 18 жовтня 2006 р., до заходів, які необхідно вжити на національному рівні (по суті появи корупції) відносить: давання та одержання хабара національними державними посадовими особами; хабарництво членів національних представницьких органів; хабарництво іноземних державних посадових осіб; хабарництво членів іноземних представницьких органів; давання та одержання хабара у приватному секторі; хабарництво посадових осіб міжнародних організацій; хабарництво членів міжнародних парламентських асамблей; хабарництво суддів і посадових осіб міжнародних судів; зловживання впливом; відмивання доходів, отриманих від злочинів, пов'язаних із корупцією; злочини, що пов'язані із операціями з рахунками. Слід відмітити, що конвенція зводить корупцію до хабарництва, а також те, що в перелік корупційних діянь включене не тільки хабарництво державних чиновників, а й хабарництво приватних управлінців, іноземних посадових осіб і посадових осіб міжнародних організацій.

У Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, яка теж ратифікована Верховною Радою України 18 жовтня 2006 р., в главі III йде мова про підкуп національних державних посадових осіб; підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій; розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна державною посадовою особою; зловживання впливом; зловживання службовим становищем; незаконне збагачення; підкуп у приватному секторі; розкрадання майна в приватному секторі; відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом; приховування (мається на увазі приховання або безперервне утримання майна особою, якщо їй відомо, що таке майно здобуте у результаті будь-якого із злочинів, що визначений цією Конвенцією); перешкоджання здійсненню правосуддя [10, с. 214].

У Кримінальному кодексі України (далі - КК) немає статті, яка передбачала б відповідальність за корупцію, однак це не означає, що корупційні діяння не підпадають під дію кримінального закону та не зазнають відповідальності. КК містить склад злочинів, передусім у сфері службової діяльності, що передбачають відповідальність за діяння, які охоплюються поняттям корупція. Серед них: одержання та давання хабара (ст. 368-369) - найнебезпечніший та найпоширеніший вид корупції.

Сам термін «хабарництво» у кримінальному законодавстві України відсутній. Під ним часто розуміють лише одержання хабара. Проте хабарництво - це родове поняття, яке охоплює одержання хабара, давання хабара, посередництво у хабарництві. Чинний КК України, на відміну від КК 1960 p., не містить як окремий склад злочину посередництво в хабарництві, однак особа, яка виступила посередником у даванні чи одержанні хабара, притягається до відповідальності в ролі співучасника цього чи іншого злочину, виходячи з того, в чиїх інтересах, на чиїй стороні вона діяла.

Хабарництво є досить актуальною проблемою нашої держави, адже, як свідчать статистичні дані, п'яту частину хабарів виявлено саме у сфері проведення тендерів на предмет закупівель за бюджетні кошти. Тому боротьба з хабарництвом є одним з головних завдань не лише правоохоронних органів, а й громадян загалом. Заходи, що нині вживають у державі, ще не мають позитивних наслідків протидії хабарництву [9, с. 291].

Хабарництво є складним історичним явищем і його поширення має негативні наслідки для побудови цивілізованих суспільно-правових відносин. Свідченням цьому є пам'ятки культури, висловлювання відомих мислителів давнини, історичні факти.

У Давній Індії Каутилья зазначав, що «…як неможливо не спробувати смак меду чи отрути, якщо вони знаходяться в тебе на кінчику язика, так само для урядовця неможливо не відкусити хоча б небагато від царських доходів. Як про рибу, що пливе під водою, не можна сказати, що вона п'є воду, так і про урядовця не можна сказати, що він бере собі гроші. Можна встановити рух пташок, які летять високо в небі, але неможливо встановити приховані цілі дій урядовців» [11, с. 148].

Так, Конфуцій вважав, що турбота та доброта є головними чеснотами, особливо турбота про свою сім'ю. Водночас він попереджав, що занадто буквальне дотримання цих чеснот може стати причиною зловживань чиновників, оскільки вони, приймаючи рішення, будуть віддавати перевагу своїм сім'ям [10, c. 36].

У Старому Заповіті зазначено, що Мойсею було дано пораду Господом призначати службовцями та суддями тих, хто ненавидить нечесні прибутки [11, с. 147]. Пізніше Мойсей проповідував категоричне заперечення прийняття подарунків, тому що вони «засліплюють очі» та призводять до несправедливості.

У Корані існує спеціальна заборона давати-брати хабарі. Вислів Пророка Мухамеда застерігає, що Аллах прокляне всіх, хто платить та бере хабарі, а також і того, хто сприяв цьому [10, с. 54-57].

Будда визнавав, що коли правитель, керуючи державою, шукає вигоди, то це, врешті-решт, призведе до того, що буде перекручена сутність суспільних відносин, ігноруватимуться принципи справедливості. Хабарництво обумовлює не тільки прийняття нечесних рішень, а й те, що високі державні посади обіймають негідні люди. І сьогодні знаходять своє підтвердження слова Будди «…несправедливі чиновники - це злодії, які крадуть щастя народу … вони обдурюють і правителя, і народ, таким чином стаючи причиною всіх бід нації» [12, с. 8].