- послуги, інформація, результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти інтелектуальної власності.

За статтею 209 можуть бути кваліфіковані, наприклад, такі дії, здійснювані з метою легалізації злочинних доходів:

- відкриття банківських рахунків, внесення коштів на такі рахунки або на рахунки інших підприємств;

- придбання рухомого і нерухомого майна, у тому числі для наступного сплатного чи безоплатного відчуження цього майна;

- надання кредитів і позик;

- купівля акцій, векселів, облігацій та інших цінних паперів;

- інвестування та отримання доходів від інвестицій;

- укладання фіктивних договорів про надання кредитів або різноманітних послуг (наприклад, аудиторських, юридичних, маркетингових);

- внесення коштів як внеску у статутний фонд підприємств, створення фіктивних господарюючих суб'єктів або придбання підприємств-банкрутів тощо;

- операції, пов'язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на території України, в Україну та за ії межами відповідного майна;

- переміщення брудних коштів в офшорні зони, у яких відсутні юридичні норми, що регламентують порядок зберігання, передачі та доступу до інформації про клієнтів та їх фінансові операції [15, с. 547-550].

Л. В. Дорош і О. I. Перепелиця вказують на те, що ухвалена 2003 р. нова редакція ст. 209 КК України розширила (порівняно з попередньою редакцією ст. 209 КК) сфери її дії. Якщо раніше відповідальність за ст. 209 КК могла наставати за використання кримінальних коштів чи майна тільки в підприємницькій і господарській діяльності, то сьогодні законодавець передбачає відповідальність взагалі за сам факт використання кримінальних коштів чи іншого майна, незалежно від того, де і як вони використовуються. Крім того, відповідно до нової редакції ст. 209 КК, відмиванням є набуття коштів чи іншого майна, одержаних злочинним шляхом, чи володіння ними. Таке окреслення злочину передбаченого ст. 209 КК, у цілому можна охарактеризувати як вкрай широке (загальне), йому немає аналогів у європейському законодавстві [9, с. 99].

О. О. Дудоров у коментарі до ст. 209 КК України, опублікованому у виданні „Протидія відмиванню доходів, здобутих злочинним шляхом", роз'яснює, що приховуванням місцезнаходження та переміщення майна є різноманітні дії, характер і спосіб яких визначається різновидом майна, що приховується, наприклад: зберігання майна у спеціально пристосованих приміщеннях, переміщення у місця, невідомі для інших осіб, у тому числі для правоохоронних органів, зміна зовнішнього вигляду майна, наприклад шляхом використання іншої упаковки або маркування [10, с.120].

Крім того, стаття 306 КК України передбачає відповідальність за розміщення коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, у банках, на підприємствах, в установах, організаціях та їх підрозділах, або придбання на такі кошти об'єктів, що підлягають приватизації, чи обладнання для виробничих або інших потреб, з метою використання таких коштів і майна для подальшого незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.

Склад злочину передбачений ст. 306 КК України, є спеціальним стосовно складу злочину, передбаченого ст. 209 КК України. Так, для ст. 306 ними є кошти, отримані від незаконною обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а для ст. 209 - фінансові операції (обмін валюти, купівля або продаж цінних паперів та ін.) та угоди (заповіт, довіреність, дарування та ін.).

У результаті дослідження встановлено, що найбільшого поширення в Україні отримали факти легалізації (відмивання) коштів, пов'язані з:

незаконним виготовленням підакцизних товарів (алкогольних напоїв, тютюнових виробів тощо);

отриманням коштів у результаті незаконної господарської (підприємницької) діяльності;

отриманням коштів у результаті незаконного відшкодування з бюджету ПДВ, переведення безготівкових коштів у готівку;

фіктивним підприємництвом;

ухиленням від повернення валютної виручки;

доведенням до банкрутства підприємств з метою розкрадання чи придбання їх майна за заниженими цінами;

незаконними операціями з наркотичними засобами та зброєю;

вчиненням службовими особами підприємств-суб'єктів господарської діяльності зловживань службовим становищем, зокрема незаконного знецінення майна підприємств, якими вони керували, з подальшою його передачею до створених ними комерційних структур, чим завдається значних збитків акціонерам та працівникам указаних підприємств;

незаконною реалізацією майна, що перебувало у податковій заставі;

шахрайством з фінансовими ресурсами, отриманими як кредити у банках, тощо.

Привабливою сферою, яка широко використовується для відмивання кримінальних доходів, є кредитно-фінансова та банківська системи.

Через банківську систему здійснюється перерахування грошових коштів із використанням фіктивних фірм та компаній як на території країни, так і за її межі. Особливістю ситуації, що сформувалася у банківській системі України, є активне пристосування ії до забезпечення потреб функціонування тіньової економіки та легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. Особливу небезпеку у кредитно-фінансовій системі становлять фірми-посередники і так звані конвертаційні центри, діяльність яких нерозривно пов'язана з банківськими установами, що безпосередньо використовуються як інструмент при проведенні банківських операцій із переведення безготівки в готівку грошової маси з легальної економіки в тіньову та навпаки.

Як випливає з положень Страсбурзької конвенції і рекомендацій 1990 року Спеціальної фінансової комісії з проблем відмивання грошей та іншого майна, відмивання грошей - це процес, у ході якого кошти, отримані в результаті незаконної діяльності, тобто різних правопорушень, розміщуються чи переводяться іншим способом, пропускаються через фінансово-кредитну систему (банки, інші фінансові інститути), або замість них здобувається інше майно, або вони іншим способом використовуються в економічній діяльності й у результаті повертаються власнику в іншому відтвореному вигляді для створення видимості законності отриманих доходів, приховування особи, що ініціювала такі дії і (чи) отримала доходи, а також протизаконності джерел цих засобів.

Легалізація злочинних доходів відбувається з метою:

1) приховування слідів походження доходів, отриманих із нелегальних джерел;

створення видимості законності одержання доходів;

приховування осіб, які отримують незаконні доходи й ініціюють сам процес відмивання;

ухилення від сплати податків;

забезпечення зручного й оперативного доступу до коштів, отриманих з нелегальних джерел, створення умов для безпечного і комфортного їх споживання;

створення умов для безпечного інвестування таких коштів у легальний бізнес.

Учені-кримінологи виділяють декілька стадій відмивання доходів:

звільнення готівки і перерахування ії на рахунки підставних осіб;

розподіл наявних коштів;

приховування слідів;

інтеграція доходів у легальний грошовий обіг [14, с. 204].

Отже, поняття „відмивання грошей" необхідно розглядати у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні відмивання грошей - це сукупність методів, прийомів, способів або процедур, що дозволяють отримувати кошти від незаконної діяльності, переводити їх в інші активи з метою приховування істинного походження, справжніх власників або інших аспектів, які могли свідчити про порушення законодавства.

У вузькому значенні під відмиванням грошей розуміють діяння, пов'язані з переведенням доходів, одержаних від злочинної діяльності, у легальну сферу обігу і за які національне та міжнародне законодавство передбачає кримінальну або інші види відповідальності.

Отже, під легалізацією грошових коштів та майна необхідно розуміти незаконну (злочинну) діяльність, що здійснюється шляхом різних маніпуляцій брудним капіталом, унаслідок чого останній набуває статусу законного (легального). Маються на увазі методи і процедури, що дозволяють отримані в результаті незаконної діяльності кошти, переведені в інші активи для приховування їх справжнього походження та власників, або інші дані, які могли б свідчити про порушення законодавства [8, с. 11].

Найбільш дискусійними є питання щодо визначення у ст. 209 КК предмета злочинної діяльності, у якій зазначено, що предметом такої діяльності є кошти або майно, одержані внаслідок скоєння суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів. У цілому це визначення відповідає як Конвенції Ради Європи 1990 року „Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом", так і іншим міжнародним договорам.

Для ефективної протидії відмиванню доходів, здобутих злочинним шляхом, необхідно створити систему постійного надходження інформації щодо джерела надходження злочинних доходів, тобто відомостей про предикатні злочини (ст. 190, 191, 200, 201, 204, 364, 365, 366 та ін. статті ККУ), які передують легалізації. Ідеться насамперед про певні технології злочинного збагачення з наступною їхньою легалізацією, що сьогодні є проблемним.

Водночас, як підкреслює В. I. Борисов, грані та мінімальна межа щодо караності предикатних злочинів визначена у кримінальному законодавстві України невдало. Конвенція Ради Європи 1990 року не називає такої межі, надаючи питання щодо видів предикатних злочинів та їх караності вирішувати державам самостійно. У подальших міжнародно-правових актах містяться різні рекомендації щодо мінімальної межі караності предикатних злочинів: шість місяців, один рік і чотири роки позбавлення волі. Законодавець України визнав такою три і більше років позбавлення волі. Необхідно зазначити, що така межа не узгоджується із поділом КК України злочинів на види, що наведений у ст. 12. Окресленою у ст. 209 КК межею охоплюються тяжкі, особливо тяжкі злочини і лише частина злочинів середньої тяжкості. Ті злочини середньої тяжкості, які передбачають покарання у вигляді позбавлення волі на строк від двох років, залишаються за цією межею, тоді як максимальний строк цього покарання за ці злочини може перевищувати три роки. Наприклад, за межами предикатних злочинів залишилася крадіжка, що кваліфікується за 2 ст. 185 КК (карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк). Тому було б краще, якщо б законодавець, визначаючи у ст. 209 КК предикатні злочини, відніс до них усі злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. Зіставлення нової редакції статті 209 КК із відповідними міжнародними договорами, якими визначається боротьба з легалізацією незаконних доходів, показує, що диспозиція цієї статті потребує подальших доповнень, які необхідні для більш точного відтворення в ній положень цих договорів [7, с. 96].

Щодо законодавчих важелів, які використовує Україна для протидії відмиванню брудних грошей, то до них можна віднести Кримінальний кодекс, який передбачає карну відповідальність за діяльність, пов'язану з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом. В Україні створений і постійно діє Координаційний комітет з боротьби з організованою злочинністю і корупцією. До його компетенції, крім зазначених у самій назві завдань, входить також боротьба з відмиванням брудних грошей.