прав і законних інтересів громадян та організацій. Не випадково в нормах цивільного процесуального права встановлюються граничні строки вирішення справ. Вимога своєчасності судового рішення взаємопов'язана з вимогою його законності, і проявляється такий взаємозв'язок у двох аспектах. По-перше, строки розгляду справ встановлені процесуальним законом, і порушення строків означає і порушення правових приписів. Отже, вірне по суті рішення суду, але винесене з порушенням процесуальних строків, не відповідає вимогам законності. По-друге, істотне порушення вимог норм права при розгляді та вирішенні справи тягне скасування рішення судом апеляційної інстанції, а нерідко і судом касаційної інстанції. Навіть у тих відносно рідких випадках, коли вищестоящий суд після скасування рішення сам вирішує справу по суті, реальний захист порушеного права значно відсувається в часі.

На думку професора В.В. Комарова[46], судове рішення повинно бути легітимним. Легітимність судового рішення означає насамперед його відповідність юрисдикційним повноваженням органів судової влади, оскільки юрисдикція судів на практиці не може ні поширюватися, ні звужуватися.

Особливе значення легітимності судових рішень проявляється у зв'язку з їх оцінкою на відповідність Європейській конвенції про захист прав та основоположних свобод і особливо прецедентам Європейського суду з прав людини. Міжнародно-правовий механізм захисту прав людини передбачає можливість звернення до Європейського суду, який, як відомо, не здійснює контроль за законністю рішень національних судів. Задоволення скарги Європейським судом означає нелегітимність рішення національного суду і виникнення обов'язку держави відновити права громадянина і вжити заходів, що гарантують надалі дотримання Конвенції та прийняття рішень судовими інстанціями відповідно до Конвенції.

Питання про легітимність судового рішення виникає і у зв'язку з ухваленням Конституційним Судом рішення про визнання неконституційним закону, на підставі якого вирішена справа судом загальної юрисдикції.