Прогрес суспільства у самій загальній формі залежить від його матеріально-енергетичної та інформаційної оснащеності. Ціль, форма, ефективність використання речовини, енергії та інформації остаточно залежить від характеру суспільства, від властивої йому системи суспільних відносин. Еволюція людської цивілізації диктує міжнародній спільноті необхідність прямування до єдиного інформаційного суспільства, що потребує якісної трансформації ролі і місця держави. Необхідним кроком в умовах глобалізації світової економіки, конкуренції у світовому масштабі постає формування та розвиток єдиного інформаційного простору. Саме ця інтеґративна ознака сприяє усталеності інформаційного суспільства та держави. Мир, стабільність, розвиток спільноти вирішальною мірою залежать від внеску кожного суб'єкта (людини, держави ) в побудову інформаційного суспільства, усвідомлення кожним своєї ролі у цьому процесі. Створюється реальна можливість для індустріально відсталих країн вирівнятися та встати до одного ряду з розвинутими країнами. Для подолання існуючих нерівностей необхідна особлива продумана політика як на наднаціональному рівні, так і національному. Привертає увагу масштабність підходів, концептуальна своєрідність та соціальна спрямованість інформаційної політики країн ЄС. Для країн, що розвиваються, в тому числі і для України, особливого значення набуває той досвід, що був отриманий розвинутими країнами ЄС. Оскільки України зробила свій вибір – інтеграцію до ЄС, то національна стратегія розбудови інформаційного суспільства не може не враховувати європейської тенденції розвитку. Це пріоритетне завдання потребує координації зусиль суспільства і держави, політиків, бізнесменів, науковців і громадян.

Дослідження у цьому напрямку проводяться вченими в різних галузях наук. Системний підхід до формування стратегії розбудови інформаційного суспільства в Україні потребує відповідних наукових розробок і в галузі теорії управління, зокрема в організаційно–правовому аспекті. Розвиток життя потребує постановки нових завдань і адекватних підходів до їх вирішення. На жаль, не завжди динаміка наукових досліджень співпадає з динамікою змін, що відбуваються в суспільстві і в державі. В зв'язку з цим достатньо об'єктивним є той факт, що в існуючих наукових дослідженнях вітчизняних вчених в рамках цієї галузі відбиваються лише деякі напрямки означеної проблеми. Це стосується і досліджень щодо визначення ролі держави в умовах становлення і розвитку інформаційного суспільства.

У дисертації запропоновано вирішити цю проблему за допомогою постановки та розв'язання завдання формування та реалізації державної інформаційної політики у організаційно-правовому аспекті. Досягненню цього результату буде сприяти комплексне вирішення завдань формування державної інформаційної політики, державного управління національною інформаційною сферою (НІС) та його реалізація, зокрема органами внутрішніх справ України як суб'єктом державного управління в сфері правоохоронної діяльності в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства в Україні. Вибір ОВС України при дослідженні державного управління НІС обумовлений наступним: в умовах інформаційного суспільства роль цивілізованої держави постає, зокрема, у якісному забезпеченні прав, свобод та безпеки особистості, а це і є одним з головних завдань правоохоронної діяльності ОВС України; соціальною орієнтацією ОВС України, що передбачає їх якісно нову роль – представника "швидкої допомоги", помічника, довіреної особи громадянина. У дисертації закладені теоретико-методологічні засади формування державної інформаційної політики, державного управління НІС, стратегії реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин. Ці засади були застосовані і розвинуті автором у правотворчій та правозастосовній практиці ОВС України як суб'єкта державного управління НІС. Підсумовуючи результати роботи, можна зробити наступні висновки.

Сама назва дисертації вимагала від автора подання і розширення відповідного категоріального ряду. Взаємозв'язок та взаємозбагачення цих понять сприяли розгляду аналізованої проблеми. Уведені дефініції інформаційного суспільства та інформаційної держави базуються на утвердженому в юридичній науці положенні, що держава і громадянське суспільство – це взаємопов'язані, але відносно самостійні соціальні системи, а також на запропонованому положенні, що розвинуте інформаційне суспільство є передумовою інформаційної держави. Інформаційне суспільство - це громадянське суспільство з розвинутим інформаційним виробництвом і високим рівнем інформаційно-правової культури, в якому ефективність діяльності людей забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях та технологіях зв'язку. Інформаційна держава – це демократична, соціальна, правова держава, ефективність діяльності якої забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях та технологіях зв'язку. Стрижнем теоретико-методологічних засад формування та реалізації державної інформаційної політики є те, що тільки у співпраці інформаційного суспільства та інформаційної держави можливе формування національної інформаційної сфери на рівні цивілізованих країн ЄС, до якого Україна інтегрується.

Вперше визначено дефініцію національної інформаційної сфери як багатогранну, багатоаспектну категорію, що враховує єдність змісту та форми, інформаційні закономірності, еволюцію розвитку інформаційного суспільства та інформаційної держави, зв'язок з державним управлінням. Національна інформаційна сфера – це єдиний інформаційний простір України, який формується суспільством і державою та інтегрується до єдиного європейського інформаційного простору з урахуванням національної інформаційної безпеки. Означену категорію запропоновано ввести у проект Закону України "Про Концепцію державної інформаційної політики".

Іманентний взаємозв'язок між розвитком інформаційної сфери та державним управлінням виявляється у наступному: інформаційна сфера виступає як важливий засіб для побудови незалежної демократичної держави з ринковою економікою та її якісний вплив на управлінську діяльність держави превалює над відповідним впливом держави (І–й етап); держава починає розглядати розвиток інформаційної сфери як стратегічну мету своєї управлінської діяльності, оскільки НІС є основою інформаційного суспільства та інформаційної держави в Україні ( ІІ - й етап). Саме у вигляді двох етапів – поточного та перспективного, автором дано еволюцію становлення і розвитку інформаційної сфери та ролі в цьому держави. Усвідомлення державою необхідності та значущості другого етапу безпосередньо відбивається на перспективі якісного реформування держави, перетворенні її в суто інформаційну.

Необхідність та важливість вироблення науково обґрунтованої, зваженої концепції державного управління НІС спонукала автора запропонувати стратегію її розвитку: перший крок - насичення новим змістом діяльності держави, для чого необхідно формування та реалізація відповідної державної інформаційної політики; наступні кроки – адекватна форма організації та системний, широкий погляд на державне управління НІС. Автор відстоює своє бачення реалізації державної інформаційної політики: вперше вона вживається у розумінні державного управління національною інформаційною сферою. Державне управління національною інформаційною сферою - це сукупність усіх видів діяльності держави (тобто усіх форм реалізації державної влади в цілому) в інформаційній сфері, що забезпечується виконанням ряду управлінських функцій Обґрунтовується це тим, що нова державна інформаційна політика має бути стратегічним курсом держави в інформаційній сфері та зорієнтована на одночасне удосконалювання НІС і перетворення держави в інформаційну державу. Віддаючи належне Концепції Національної програми інформатизації і використовуючи її певною мірою у своєму дослідженні, автор обґрунтував власну концепцію державної інформаційної політики, своєрідність якої полягає у визначенні нової стратегічної мети та у підходах до її досягнення. Довгострокова стратегічна ціль державної інформаційної політики - це формування відкритого інформаційного суспільства на основі розвитку єдиного інформаційного простору цілісної держави та його інтеграція у світовій інформаційний простір з урахуванням національних особливостей і інтересів при забезпеченні інформаційної безпеки на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях. Враховано інтеґративний взаємозв'язок двох глобальних складових: техніко-технологічної та соціально-політичної. Стрижнем цієї концепції є її соціальна спрямованість, збалансованість інтересів людини, держави, орієнтованість на підвищення інформаційно-правової культури громадян. Акцентовано увагу на тому, що інформація, проникаючи у всі сфери суспільства та держави за допомогою новітніх інформаційних технологій, сприятиме інтеграції цих різноманітних сфер до НІС і підвищенню рівня розвинутості інформаційного суспільства та інформаційної держави в Україні. Згодом державна інформаційна політика має перетворитися у новий стратегічний курс держави – створення центру багатополярного світу у Європі з урахуванням національних інтересів.

Державне управління НІС вперше розглянуто як цілісну систему, яка включає наступні елементи: об'єкт управління – національна інформаційна сфера (єдиний інформаційний простір України); суб'єкт управління – відповідні державні органи всіх гілок влади; взаємозв'язки між суб'єктом та об'єктом управління. Автор вперше наголошує на настанові удосконалювання, яка безпосередньо спрямована на управління системою державного управління НІС, базуючись на управлінських настановах раціональності та ефективності, які зорієнтовані на функціонування і розвиток об'єкта управління, та розуміючи державне управління НІС як метауправління. Проблему удосконалювання суб'єктів державного управління НІС вирішено за допомогою синтезу системного підходу до їх організації та інформаційного чинника щодо їх розвитку. Вперше запропоновано органами державного управління НІС вважати цілісну систему відповідних органів всіх гілок державної влади. Інтегративно - синергетичний ефект такої системи та впровадження новітніх інформаційних технологій в управлінську діяльність, що мають відбуватися одночасно, сприятиме перетворенню держави в інформаційну державу. Проаналізовано, що при включенні нових державних органів управління НІС слід зважати не тільки на об'єктивні межі свідомого втручання у соціальні процеси, але й на ефективність управлінської діяльності таких органів у національній інформаційній сфері. Спрямованість їх управлінської діяльності повинна полягати у визволенні позитивної соціальної енергії, наданні суспільству, громадянам більшої свободи, самостійності за допомогою створення комплексу благоприємних організаційно-правових умов для індивідуальної та колективної активності. В той же час удосконалювання державного управління НІС потребує і розробки організаційно-правових засад удосконалювання об'єкта державного управління НІС – єдиного інформаційного простору України.

Удосконалювання державного управління НІС неможливе без застосування нової технології державного управління. У контексті теорії управління у організаційно-правовому аспекті вперше визначена доцільність удосконалення як інформаційно-комунікаційних технологій, так і того соціального середовища, куди вони "вбудовуються" - системи державного управління НІС. Запропонована інформаційна модель державного управління НІС: це цілеспрямований інформаційний вплив суб'єктів управління (системи органів державної влади в цілому) на об'єкт управління (інформаційну сферу у її широкому тлумаченні), що здійснюється за схемою зворотного зв'язку.