1. Адміністративне оскарження - це правовий інститут, який являє собою сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у зв'язку із реалізацією фізичною чи юридичною особою права на оскарження рішень, дій та бездіяльності органів виконавчої влади шляхом подання скарги до органу виконавчої влади (посадової особи), що уповноважений здійснювати їх розгляд та вирішення.

Інститут адміністративного оскарження має певну структуру, яку утворюють групи норм об'єднані предметом їх регулювання (у межах спільного загального предмету). Таким чином, структуру інституту адміністративного оскарження утворюють такі групи норм: а) норми, які законодавчо закріплюють право особи на оскарження; б) норми, що визначають форму і порядок реалізації права особи на оскарження; в) норми, що встановлюють принципи адміністративного оскарження; г) норми, які регламентують порядок здійснення провадження за скаргою, а також визначають порядок оскарження рішення прийнятого за результатом розгляду скарги; д) норми, які визначають суб'єктів та порядок здійснення окремих видів контролю, за дотриманням законодавства, що регламентує порядок адміністративного оскарження; е) норми, які встановлюють підстави та види юридичної відповідальності суб'єктів адміністративного провадження за скаргою. Крім того, враховуючи що інститут адміністративного оскарження утворюють норми матеріального і процесуального права є підстави виділити у даному інституті матеріальну і процесуальну частини.

2. Основним елементом інституту адміністративного оскарження є право фізичної чи юридичної особи оскаржити рішення, дії (бездіяльність) органів виконавчої влади. Право на оскарження належить до групи так званих "прав захисту", що надають індивіду можливість захищати інші суб'єктивні права і законні інтереси від неправомірних рішень, дій (бездіяльності) інших суб'єктів права.

Право на оскарження є абсолютним, невід'ємним і невідчужуваним правом. У Конституції України право на оскарження зафіксоване як складова частина права фізичної особи направляти звернення в органи державної влади, органи місцевого самоврядування та ін., передбаченим ст. 40 Конституції України суб'єктам.

Як суб'єктивне право, право на оскарження поєднує такі правомочності: а) правомочність на власні позитивні дії, тобто можливість суб'єктів права звернутися зі скаргою у відповідний орган виконавчої влади; б) правомочність на чужі дії. Право на подання скарги створює обов'язок для відповідного органу виконавчої влади розглянути таку скаргу та дати на неї відповідь у встановлений законом строк; в) правомочність захисту, тобто можливість звернення за підтримкою та захистом держави у випадках порушення суб'єктивного права з боку правозобов'язаної особи.

Характерною особливістю права на оскарження є можливість вибору суб'єктом права способу його реалізації - в адміністративному чи судовому порядку.

У змісті праві на оскарження необхідно виділяти дві складові - матеріальну і процесуальну. Матеріальна складова права на оскарження проявляється у нормативному закріпленні можливості окреслених у законі суб'єктів, оскаржити рішення, дії чи бездіяльність відповідних органів та їх посадових осіб. Наявність процесуальної складової у змісті даного права зумовлюється тим, що воно реалізується виключно у встановленій законом формі і порядку.

3. Специфіка правового регулювання інституту адміністративного оскарження характеризується тим, що у межах даного інституту поєднується застосування двох методів - імперативного і диспозитивного.

Застосування імперативного методу правового регулювання є іманентною ознакою інституту адміністративного оскарження, як складової частини галузі адміністративного права. Наявність у даному інституті диспозитивного методу проявляється у наданні суб'єкту звернення значного кола процесуальних прав, можливості застосування у процесі адміністративного оскарження узгоджувальних процедур, а також можливості укладення компромісних (мирових) угод за результатом розгляду скарг. Вплив диспозитивного методу правового регулювання проявляється у формуванні особливих, для адміністративного права, за характером правовідносин. Такі відносини визначаються у теорії адміністративного права як "горизонтальні" адміністративно-правові відносини, для яких притаманним є однаковий правовий рівень їх учасників, що дозволяє останнім самостійно здійснювати вибір (у границях регламентованих правом) варіантів поведінки. Поєднання імперативного і диспозитивного методів у механізмі правового регулювання інституту адміністративного оскарження, забезпечує комплексний та адекватний потребам правозастосування вплив на всю сферу правових відносин, що виникають, змінюються, припиняються під дією норм даного інституту.

4. Норми інституту адміністративного оскарження направлені на вирішення адміністративно-правового конфлікту (спору) між фізичною чи юридичною особою та органом виконавчої влади. Тому, характер адміністративно-правових спорів, їх особливості визначають специфіку інституту адміністративного оскарження. Адміністративно-правовий спір характеризується наступними ознаками. По-перше, даний спір виникає між учасниками адміністративно-правових відносин, тобто обов'язковою стороною спору виступає орган виконавчої влади. По-друге, предметом адміністративно-правових спорів виступають рішення, дії чи бездіяльність одного із суб'єктів (переважно владних суб'єктів) адміністративно-правових відносин. Підставою таких спорів виступають дійсні чи уявні порушення суб'єктивних прав фізичних та законних інтересів юридичних осіб, а об'єктом - безпосередньо права та законні інтереси вказаних суб'єктів. По-третє, адміністративно-правові спори пов'язані із уявленням однієї із сторін адміністративно-правових відносин, що її права чи законні інтереси порушуються чи якимось чином ущемляються рішеннями, діями чи бездіяльністю іншої сторони цих відносин. І, по-четверте, адміністративно-правовий спір - це протистояння правових позицій сторін адміністративно-правових відносин, яке виражається (чи у підставах виникнення, чи у способі вирішення) у правовій формі.

Отже, поняття адміністративно-правового спору можна визначити як юридичну форму колізії між правовими позиціями сторін адміністративно-правових відносин, у зв'язку із уявленням однієї із них, що її права чи охоронювані законом інтереси порушуються рішеннями, діями та бездіяльністю іншої сторони.

5. Правовим засобом захисту прав і свобод фізичних та юридичних осіб порушених органами виконавчої влади виступають адміністративні скарги. Адміністративна скарга, являє собою звернення суб'єкта адміністративно-правових відносин адресоване владному суб'єкту, що уповноважений здійснювати вирішення адміністративно-правового спору, з вимогою захисту та поновлення суб'єктивних прав порушених рішеннями, діями чи бездіяльністю іншого учасника адміністративно-правових відносин.

В адміністративної скаргах є підстави виділити такі елементи: предмет, підстави, зміст, суб'єктний склад скарг. Предметом адміністративної скарги виступають рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади. Підставами - порушення, які допущені такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, що проявляються у а) порушенні прав, свобод фізичних та законних інтересів юридичних осіб; б) створенні перешкод для реалізації ними своїх прав та законних інтересів; в) на юридичну чи фізичну особу покладено обов'язки не передбачені законодавством, або незаконно притягнуто їх до адміністративної відповідальності. Наявність або відсутність правового спору є основною ознакою, на підставі якої можливе розмежування скарг від інших видів звернень - пропозицій і заяв. Зміст адміністративної скарги становлять вимоги суб'єкта звернення. Такі вимоги мають фактичну основу, тобто не потребують юридичного обґрунтування. Суб'єктний склад адміністративної скарги становлять суб'єкт звернення та суб'єкт вирішення справи за скаргою.

6. Основні ідеї, засади адміністративного провадження зафіксовані у його принципах. До принципів адміністративного провадження необхідно віднести принцип верховенства права, законності, справедливості, гласності, об'єктивної істини, правової рівності, економічності та ефективності, відповідальності, конфіденційності. Дані принципи забезпечують відповідний правовий режим адміністративного провадження за скаргою. Вони фіксуються або випливають зі змісту норм Конституції України та нормативних актів, які регламентують порядок адміністративного оскарження. Разом із тим, принципи адміністративного провадження залишаються нормативно не систематизованими, що ускладнює їх застосування у практичній діяльності владних суб'єктів, та інших учасників адміністративного провадження за скаргою. Актом який міг би систематизувати дані принципи є розроблений проект Адміністративно-процедурного кодексу.

7. Правове регулювання порядку адміністративного оскарження рішень, дій (бездіяльності) органів виконавчої влади здійснюється низкою нормативних актів, які відрізняються не тільки юридичною силою, але і відомчою приналежністю. Основою інституту адміністративного оскарження є Конституція України, яка закріплює право на оскарження. Порядок реалізації даного права, а також ряд інших питань, пов'язаних із його реалізацією регламентовані Законом України "Про звернення громадян". Крім законодавчих актів, порядок адміністративного оскарження рішень, дій (бездіяльності) органів виконавчої влади, регламентується рядом підзаконних нормативних актів.

Особливості порядку розгляду та вирішення скарг у окремих органах виконавчої влади дають підстави ділити процедуру адміністративного оскарження на два види: загальну і спеціальну. Спеціальний порядок адміністративного оскарження характеризується наступними ознаками: а) наявністю спеціальних норм, що встановлюють особливий порядок розгляду скарг; б) встановленням тільки письмової форми подання скарг; в) спеціальними строками подання скарг та більш короткими термінами їх вирішення; г) особливими юридичними наслідками подання скарг; д) специфікою варіантів рішень, що приймаються за результатом розгляду скарги.

Норми, які регламентують порядок адміністративного оскарження, в залежності від їх спрямованості, можна умовно поділити на два види: основні і обслуговуючі. Перші - визначають основні правила адміністративного провадження за скаргою, закріплюють процесуальний статус його учасників тощо. Другі - виконують "обслуговуючу" функцію відносно першої групи норм, зокрема, визначають порядок ведення діловодства за скаргами суб'єктів звернення.

Вирішуючи питання про ступінь, міру нормативної регламентації процедури адміністративного оскарження необхідно враховувати, що детальна регламентація процедури адміністративного оскарження необхідна з огляду на потребу максимального виключення проявів суб'єктивізму при розгляді і вирішенні скарг, неоднозначного застосування норм матеріального права. Разом із тим, при формуванні окремих адміністративно-процесуальних інститутів слід враховувати специфіку функціонування органів виконавчої влади, зокрема їх спрямованість на оперативне здійснення функцій державного управління.

8. Розглядаючи сформовані у літературі підходи щодо розуміння адміністративного процесу слід погодитися з думкою тих вчених, які визначають адміністративний процес як врегульовану правовими нормами діяльність органів виконавчої влади та інших уповноважених законом органів, що пов'язана із розглядом і вирішенням індивідуальних адміністративних справ. За такого підходу заперечується виключно юрисдикційний характер адміністративного процесу.