За результатами виконаного дослідження, присвяченого питанням адміністративно-правового забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади сформульовано наступні теоретичні і практичні висновки.

1. Під інформаційною сферою українського суспільства пропонується розуміти "єдиний інформаційний простір України, який формується державними органами, громадськими, політичними та соціальними організаціями, а також громадянами й функціонує з урахуванням правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних, гуманітарних та моральних засад з урахуванням вимог та завдань національної інформаційної безпеки України.

2. Здійснювана в Україні державна політика інформатизації повинна бути спрямована на дієву реалізацію наступних основних завдань: формування правових та організаційних передумов розвитку інформатизації; застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя України; формування системи національних інформаційних ресурсів; створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування; підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних технологій; формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг; інтеграція України у світовий інформаційний простір.

3. З огляду на те, що національне законодавство не містить легального визначення поняття "інформаційний простір України" під таким пропонується розуміти систему організаційно і методично пов'язаних інформаційних ресурсів, сформованих державою й іншими учасниками інформаційних відносин. Формування інформаційного простору України передбачає вирішення наступного кола завдань: 1) створення системи єдиного інформаційного простору України як суверенної держави; 2) взаємодія цієї системи зі світовими відкритими мережами, тобто інтеграції України в міждержавному інформаційному просторі.

Формування і розвиток інформаційного простору України як об'єкту державного управління повинні бути зорієнтовані на: створення і підтримку необхідного для стійкого розвитку суспільства рівня інформаційного потенціалу; підвищення узгодженості рішень, які прийняті центральними органами державної влади, обласними державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування; інтеграція зі світовим інформаційним простором.

4. З урахуванням мети та завдань дисертаційного дослідження до суб'єктів інформаційного забезпечення системи органів виконавчої влади та суб'єктів, які відповідно до Закону України від 19 червня 2003 р. "Про основи національної безпеки України" забезпечують національну безпеки України в інформаційній ми відносимо: Президента України; Кабінет Міністрів України; Раду національної безпеки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

5. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2002 р. "Про функціональні повноваження Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра і віце-прем'єр-міністрів України" основні повноваження в інформаційній сфері покладаються на віце-прем'єр-міністра України з гуманітарних питань. Так, він здійснює організацію роботи щодо формування та реалізації державної політики з питань ...преси та інформації, ...інформатизації та зв'язку; забезпечення взаємодії органів виконавчої влади з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення.

Пропонується доповнити перелік повноважень віце-прем'єр-міністра України з гуманітарних та соціальних питань такими пунктами:

{посилання-357}-    забезпечує розробку проектів урядових рішень відповідно до стратегії державної політики в інформаційній сфері;

{посилання-358}-    здійснює розгляд та узгодження проектів нормативно-правових актів щодо забезпечення функціонування інформаційної сфери та інформаційної безпеки органів виконавчої влади.

6. Спеціальні повноваження у сфері інформаційного забезпечення системи органів виконавчої влади мають наступні міністерства: Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України; Міністерство внутрішніх справ України; Міністерство закордонних справ України; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій; Міністерство оборони України; Міністерство юстиції України; Міністерство транспорту та зв'язку України.

Враховуючи зростання протягом останніх років обсягу інформації та інформаційних потоків в суспільстві та у сфері функціонування органів виконавчої влади пропонується створити Міністерство інформації України з делегуванням йому повноважень Міністерства транспорту та зв'язку України в інформаційній сфері та сфері зв'язку. Вважаємо, що даний крок не суперечитиме Концепції адміністративної реформи в України, а лише буде спрямований на реалізацію положень щодо функціонального принципу утворення та діяльності міністерств.

7. Спеціальні повноваження у сфері інформаційного забезпечення системи органів виконавчої влади мають наступні ЦОВВ за спеціальним статусом: Служба безпеки України; Головне управління державної служби України; Державний комітет статистики України; Національна комісія з питань регулювання зв'язку України.

Розглянувши компетенцію ЦОВВ зі спеціальним статусом у сфері інформаційного забезпечення системи органів державного управління необхідно зосередити увагу на проблемі, пов'язаної з існуванням цієї специфічної групи ЦОВВ зі спеціальним статусом. Так, видається доцільним ліквідувати загалом такий вид органів, як ЦОВВ зі спеціальним статусом. Що ж до існуючих на цей час таких органів, то їх - після суттєвого скорочення кількості - необхідно перетворити на окремий вид органів виконавчої влади, але без віднесення їх до категорії "центральних". Водночас, для підтвердження їх приналежності до виконавчої гілки влади можна було б запропонувати таку їх назву - "спеціальні органи виконавчої влади" (скорочено - СОВВ).

8. В результаті дослідження внутрішнього інформаційного забезпечення системи органів виконавчої влади, постає питання щодо необхідності створення структурованої системи управління вказаною інформаційною сферою та забезпечення її безпеки. Вирішення існуючої проблеми, на наш погляд, можливе завдяки комплексної реалізації наступних заходів:

{посилання-359}-    розробка та удосконалення нормативно-правових актів, що регулюють відносини в сфері інформаційного забезпечення органів виконавчої влади.

{посилання-360}-    врахування організаційно-структурного та функціонального принципу при утворенні органів виконавчої влади, компетенція яких поширюватиметься на інформаційну сферу.

{посилання-361}-    забезпечення відповідного матеріально-технічного рівня діяльності органів виконавчої влади в інформаційній сфері.

{посилання-362}-    здійснення професійного відбору та навчання кадрів в галузі інформаційних технологій та інформаційної безпеки для роботи у відповідних органах виконавчої влади.

9. Інформаційна безпека є складовим компонентом загальної проблеми інформаційного забезпечення функціонування органів виконавчої влади. Слід зазначити, що у науковій літературі поки відсутній єдиний консолідований погляд на зміст поняття "інформаційна безпека".

В результаті вивчення нормативно-правових актів та спеціальної літератури нами зроблено висновок, що інформаційна безпека не може розглядатися лише в якості окремого стану. Безперечно, що це є і властивістю, атрибутом інформаційного суспільства, діяльністю і результатом діяльності людини, спрямованої на забезпечення певного рівня безпеки в інформаційній сфері. Інформаційна безпека має враховувати майбутнє, а отже вона не є станом, а становить собою процес. Таким чином, інформаційну безпеку слід розглядати крізь органічну єдність ознак, таких як стан, властивість, а також управління загрозами і небезпеками, за якого забезпечується обрання оптимального шляху їх усунення і мінімізації впливу негативних наслідків, зокрема у сфері інформаційної діяльності органів виконавчої влади.

10. Напрями забезпечення інформаційної безпеки у внутрішньо системному функціонуванні органів виконавчої влади характеризує сама їх компетенція, котра пов'язана із виконанням покладених на них державою функцій і завдань. До характеристик, за допомогою яких можна описати дану систему можна віднести наступні: доступність - можливість за прийнятний час отримати необхідну інформаційну послугу будь-яким суб'єктом виконавчої влади; цілісність - актуальність і несуперечливість інформації, її захищеність від руйнування і несанкціонованої зміни; конфіденційність - захист від несанкціонованого ознайомлення.

11. До рівнів забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої лади ми відносимо: нормативно-правовий - закони, нормативно-правові акти, тощо; адміністративний - дії загального характеру, які вживаються органами виконавчої влади; процедурний - конкретні процедури забезпечення інформаційної безпеки; програмно-технічний - конкретні технічні заходи забезпечення інформаційної безпеки.

12. Загрози інформаційній безпеці з одного боку є організаційним компонентом системи органів виконавчої влади, а з іншого - слугують індикатором ефективності її функціонування. Адже реалізація загроз і переростання їх у небезпеки свідчить про неефективність функціонування даної системи, і навпаки. На сьогодні розглядати будь-які загрози в інформаційній сфері необхідно з урахуванням того контексту в якому вони виникають і знаходять свій вияв. Найбільш небезпечною на даному етапі розвитку українського суспільства є "інформаційна протиборство". Ми дотримується позиції, відповідно до якої інформаційне протиборство - це форма боротьби сторін в інформаційному просторі з використанням політичних, економічних, дипломатичних, військових та інших методів, способів та засобів, для впливу на інформаційне поле супротивника (інформаційної сфери органів виконавчої влади) та захисту власного інформаційного поля в інтересах досягнення поставлених цілей.

13. Складовою частиною інформаційного протиборства виступає "інформаційна зброя" до якої ми відносимо: 1) засоби інформаційно-технічного характеру, які знищують, перекручують або викрадають інформацію, не зважаючи на систему захисту, обмеження доступу до цієї інформації законних користувачів; 2) інформаційно-психологічні засоби, які дезорганізують інформаційні системи, шляхом дезінформації, формування помилкових логічних інформаційних концепцій, інтерпретацій та ін., впливаючи, таким чином, на суспільну думку та на функціонування органів виконавчої влади.

Виходячи зі змісту нашого дослідження об'єктами впливу інформаційної зброї можуть бути: інформаційно-аналітичні системи, інформаційно-технічні системи, які включають канали та засоби зв'язку органів виконавчої влади; інформаційні ресурси; державні засоби масової інформації, а також психіка конкретного співробітника органу.

14. Найбільшу загрозу інформаційним ресурсам органів виконавчої влади, які можуть спричинити небажаний вплив на інформаційну систему, а також на інформацію, яка зберігається в ній представляють: розкриття інформаційних ресурсів; порушення їх цілісності; збій в роботі самого обладнання.

15. Через чисельність видів загроз нами була зроблена спроба, з урахуванням існуючих напрацювань щодо питань класифікації загроз національній безпеці, виокремити загрози інформаційній безпеці органів виконавчої влади: за об'єктами, що підлягають розкраданню; за способами здійснення розкрадань інформаційних джерел та носіїв; за джерелами помилок у програмному забезпеченні; залежно від мети здійснення атаки на інформаційні системи; за джерелами походження; за ступенем гіпотетичної шкоди; за ймовірністю реалізації; за значенням; за структурою впливу; за характером реалізації; за ставленням до наявних загроз; за об'єктами впливу.