Актуальність теми дослідження. Демократизація суспільства, яка відбувається в Україні з початку 90-х років ХХ ст., зумовила зростання духовної свободи людини, що мало наслідком природне підвищення рівня релігійності населення, збільшення кількості діючих у країні релігійних організацій, посилення впливу релігійних структур на державно-правові процеси. З урахуванням цього, одним із завдань юридичної науки є розгляд співвідношення права і релігії в нових суспільних реаліях, що виступає необхідною передумовою формування виваженої правової політики у цій сфері, вдосконалення законодавства й запровадження оптимальної моделі відносин держави і церкви.

Актуальність проблеми дослідження підсилюється тим, що в умовах методологічної плюралізації сучасної юриспруденції, подолання ідеологічного монізму й залучення досвіду зарубіжних правознавців постає завдання переглянути основні питання місця права в системі соціального регулювання. Особливо це стосується співвідношення права і релігії, оскільки останній радянською наукою, що базувалася на марксистській філософії й соціології релігії, відводилася переважно консервативна, негативна роль в комплексі нормативної регламентації соціуму. Така позиція не може вважатися задовільною й додатково обґрунтовує важливість переосмислення зазначеної проблематики.

Слід також відмітити, що попри певний "ренесанс" релігійної тематики, який спостерігається в сучасній юридичній літературі, в наукових працях майже немає спроб теоретичної розробки співвідношення права і релігії. Існуючі ж дослідження в цій царині досить часто характеризуються фрагментарністю. На монографічному рівні вони переважно або звернені до проблем свободи совісті і правового статусу релігійних організацій, або ж розглядають вплив на право положень окремого віровчення. Майже поза увагою вчених-правників залишаються форми впливу релігії на правоутворення, недостатньо повно вивчено природу релігійного права, а релігійний чинник у наукових пошуках компаративістів висвітлюється здебільшого в межах традиційних або релігійних правових систем. До цього треба додати, що релігійне забарвлення деяких робіт, а іноді - спірність їх відправних засад (наприклад, тези про правильність або хибність догматів тієї чи іншої конфесії в контексті державно-правового розвитку тощо) теж не сприяє вирішенню питань взаємодії права і релігії саме в юридичній площині.

Таким чином, на даний час існує потреба концептуального, заснованого на сучасній методології дослідження співвідношення права і релігії у процесі формування права й функціонування правової системи, що сприятиме вирішенню низки проблем загальної теорії держави і права, а також покращенню якості й ефективності законотворчої і правозастосовчої діяльності.

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках Державної цільової комплексної програми "Загальнотеоретичні проблеми правотворення та правозастосування в умовах формування правової держави" (номер державної реєстрації  0106U002283). Тема дисертації затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 17.12.2004 р. (протокол №5).

Мета і завдання дослідження. З урахуванням сучасного стану наукової розробки проблеми метою роботи є встановлення на підставі сучасного праворозуміння основних засад співвідношення права і релігії, з'ясування ролі релігії в процесі формування права й функціонування правової системи і визначення на цій основі напрямків оптимізації законодавчого регулювання релігійних відносин та моделі взаємин держави і церкви. Відповідно до зазначеної мети поставлено такі завдання:

- спираючись на аналіз як класичних джерел, так і літератури сьогодення, сформулювати авторське розуміння природи права і релігії;

- встановити спільні й відмінні риси права і релігії як форм суспільної й індивідуальної свідомості, а також нормативних регуляторів з огляду на їх генезис, суб'єктний склад, способи легітимації, формальний, інституційний, функціональний аспекти;

- розкрити динаміку співвідношення права і релігії шляхом аналізу їх взаємодії, взаємовпливу та протиріч;

- вирішити питання природи норм релігійного права з урахуванням його походження, джерел легітимації, форм закріплення тощо;

- виявити, проаналізувати і класифікувати основні напрямки впливу релігії на право;

- типологізувати правові системи світу за критерієм релігійного впливу на їх розвиток і функціонування;

- сформулювати вихідні засади дослідження відносин держави і церкви в Україні, проаналізувати їх основні сфери, розробити пропозиції до законодавства щодо вдосконалення їх правової регламентації.

Об'єктом дослідження є право і релігія в системі соціального регулювання.

Предмет дослідження становлять теоретичні проблеми співвідношення права і релігії як форм свідомості й нормативних інституціоналізованих регуляторів, особливості їх взаємодії та взаємовпливу в різних правових системах світу.

Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід до поглибленого вивчення теми, зумовлений специфікою даної роботи і пов'язаний з використанням загальнонаукових і спеціальних методів наукового пошуку. Використовувалися, зокрема, такі методи: діалектичний - при аналізі походження права і релігії й напрямків її впливу на процес формування права; системно-структурний - під час дослідженні системних зв'язків між правовою й релігійною системами та їх окремими елементами; порівняльно-критичний - у процесі розгляду різних концепцій праворозуміння, співвідношення права і релігії; феноменологічний - при аналізі структури правової й релігійної свідомості та природи норм релігійного права; герменевтичний - при встановленні впливу релігійного чинника на розвиток різних правових систем світу; історичний - з метою формулювання вихідних засад дослідження відносин держави і церкви в Україні; формально-юридичний, порівняльно-правовий - у процесі співставлення положень нормативно-правових актів, що регулюють свободу совісті та правовий статус церкви, у т.ч. і в інших державах.

Теоретичне підґрунтя дисертаційної роботи базується на наукових працях з філософії права й релігії, загальної теорії держави і права, конституційного права, релігієзнавства, психології та соціології релігії.

Питання співвідношення права і релігії розглядаються у творах таких класиків світової філософської і правової думки, як Фома Аквінський, Г. Гегель, К. Гельвецій, Т. Гоббс, Г.Д. Гурвич, Г. Гроцій, Ф. Енгельс, І. Кант, Г. Кельзен, Дж. Локк, К. Маркс, Ш.-Л. Монтеск'є, Г. Пухта, Г. Радбрух, Б. Спіноза, Л. Фуллер, Г. Харт та ін. Значну увагу цим питання приділено українськими та російськими дослідниками кінця ХІХ - початку ХХ століття, у т.ч. М.М. Алексєєвим, І.О. Ільїним, М.М. Коркуновим, П.І. Новгородцевим, М.О. Рейснером, Є.В. Спекторським, М.С. Суворовим, М.С. Таганцевим, Ф.Г. Тернером, Є.В. Трубецьким, М.М. Фіолетовим, Б.М. Чичеріним, Г.Ф. Шершеневичем.

Розробка авторського бачення проблем праворозуміння, взаємодії та взаємовпливу правого й релігійного регуляторів, моделі відносин держави і церкви ґрунтується на достеменному вивченні праць сучасних українських та російських науковців, зокрема, С.С. Алексєєва, В.К. Бабаєва, М.Й. Байтіна, В.А. Бачиніна, Н.В. Варламової, М.Ю. Варьяса, А.М. Величка, В.О. Четверніна, О.В. Зайчука, Ю.О. Зюбанова, А.І. Ковлера, О.Е. Лейста, О.О. Лукашової, С.І. Максимова, О.В. Мартишина, М.М. Марченка, В.В. Момотова, В.С. Нерсесянца, Г.В. Мальцева, Н.М. Оніщенко, Ю.М. Оборотова, В.В. Оксамитного, О.В. Петришина, А.В. Полякова, М.А. Придворова, П.М. Рабіновича, Р.О. Ромашова, Л.С. Сюкияйнена, А.А. Тер-Акопова, Л.Б. Тіунової, В.О. Туманова, І.І. Царькова, М.В. Цвіка, І.Л. Честнова, В.Є. Чиркіна; а також сучасних зарубіжних фахівців - Ж.-Л. Бержеля, Т. Бендітта, Г.Дж. Бермана, О. Гьоффе, Р. Давіда, М. Елона, Ю. Кардаві, І. Касдана, Дж. Кіна, Д. Ллойда, Ф. Люшера, П. Рікера, К. Скіннера, С. Феррарі, Р. Ципеліуса.

При розгляді природи релігії, її ознак і суспільних функцій, а також визначенні її поняття використовуються труди вітчизняних та російських релігієзнавців (О.В. Бєляєвої, О.Г. Данільяна, Ю.О. Левади, Б.О. Лобовика, Н.М. Мечковської, М.П. Мчедлова, А.В. Речинського, М.Ф. Юрія, О.М. Яковлєва), а також зарубіжних учених (Р. Белли, В. Гьослє, Дж. Еванс, Д. Кеоуна, В.П. Контикара, Ж. Сурдель, Д. Сурделя, Н. Смарта, П. Тілліха, М. Форварда, С. Фотіу, Дж. Фрезера, Г. Шолема).

Емпіричною базою дослідження є положення міжнародно-правових актів (Каїрська декларації про права людини в ісламі (1990 р.), Арабська Хартія прав людини (1994 р.), Договір про запровадження Конституції для Європи (2003 р.), резолюції ПАРЄ з релігійних питань), норми Конституції і законодавства України, а також конституцій та законодавства зарубіжних держав, що стосуються свободи совісті, відносин держави і церкви, практика Європейського суду з прав людини. В роботі аналізуються священні тексти світових та національних релігій (християнства, ісламу, іудаїзму, буддизму, індуїзму, зороастризму тощо).

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дана наукова робота є першим у вітчизняній науці цілісним монографічним комплексним дослідженням, у якому на єдиних концептуальних засадах і з урахуванням сучасного праворозуміння й "широкого" трактування природи релігії з'ясовуються основні теоретичні й практичні питання співвідношення права і релігії. До результатів дослідження й висновків, які відбивають внесок автора дисертації в розробку зазначеної проблеми й виносяться на захист, належать, зокрема, такі:

Уперше:

- здійснено системний аналіз світової правової думки щодо різних аспектів співвідношення права і релігії; виявлено певну еволюцію поглядів на це питання; доведено, що релігія або її елементи, як джерело походження або спосіб легітимації права і держави, присутні майже в усіх школах праворозуміння незалежно від ставлення їх представників до феномену релігійності;

- в юридичних дослідженнях на підставі виділених наукою ознак релігії застосовано "широке" розуміння релігії, яке включає до цього явища, поряд із традиційними віруваннями, релігійні аналоги, еквіваленти або так звані "ерзац-релігії" (комунізм, фашизм, маоїзм, різноманітні форми громадянської релігії), що дозволило по-новому розглянути проблему співвідношення права, держави і релігії, у тому числі й у вітчизняній правовій традиції;

- проведено комплексне дослідження спільних рис і відмінностей права і релігії як форм свідомості й суспільних регуляторів з урахуванням їх генезису, сфери регулювання, структури норм, лінгвістичних особливостей, суб'єктного складу, формального, інституційного, функціонального, ціннісного аспектів;

- виділено, класифіковано й проаналізовано форми впливу релігії на правоутворення; визначені галузі та інститути права, вплив релігії на формування яких є найбільш відчутним;

 - у процесі розгляду природи релігійного права виокремлено в його структурі норми, що містяться у сакральних текстах певних релігій (релігійні), та корпоративні норми релігійних громад або церков (фікх, рабинське, канонічне право тощо);

- як доповнення до вже існуючих запропоновано авторську типологію правових систем світу за критерієм впливу конкретних форм релігійності на розвиток і функціонування правової системи; виявлено сутнісні ознаки кожної класифікаційної групи.

Набуло подальшого розвитку:

- розуміння повторювальних суспільних відносин як основи правогенезу; окремо вирізнено етап їх суспільного схвалення як необхідну умову утворення правової нормативності;