У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розв'язанні основних теоретичних проблем співвідношення права і релігії. З висновків, зроблених у цій науковій роботі, найбільш загальними й важливими є такі:

1. Основою формування правового регулювання слугують постійно повторювані суспільні відносини, які схвалюються соціумом, що є умовою утворення правової нормативності. Критерієм такого схвалення виступають соціальні цінності (справедливість, свобода, рівність) і потреби соціального розвитку. Сформовані норми санкціонуються державою, що надає праву повноцінної дійсності, сприяє забезпеченню результативності його регулятивного впливу. З цих позицій під правом у роботі розуміється міра свободи і рівності, що заснована на загальнолюдських та цивілізаційних уявленнях про справедливість і потребах суспільного розвитку, яка в своїй основі складається в процесі повторюваних суспільних відносин, що схвалюються суспільством та визнаються і охороняються державою.

2. Об'єднуючим елементом усіх релігій є уявлення про священне, що дозволяє: дотриматись критерію науковості, не обговорюючи питання про реальність чи фантастичність світу абсолютного; відобразити особливості тих релігій, що не акцентують уваги на надприродному; підкреслити особливості релігії як суспільного регулятора (оскільки саме святенність релігійних цінностей є основою та умовою ефективності функціонування релігії), так і форми свідомості (оскільки безумовний, священний характер релігійних догматів вимагає віри суб'єкта в них). У розгляді природи релігії застосовується "широкий" підхід (віднесення до феномену релігійності секулярних ідеологій, які мають спільні з релігією риси), що в юридичному дослідженні дає можливість: (а) по-новому оцінити вітчизняну правову традицію в радянський період, який не можна вважати повністю позбавленим спроб легітимувати право за допомогою релігійних засобів; (б) більш виважено підійти до стану відносин держави і церкви на пострадянському просторі; (в) переосмислити роль релігійного чинника в системах соціалістичного права.

3. У структурі правової й релігійної суспільної свідомості центральне місце посідають ідеологічний і психологічний елементи. На рівні свідомості індивідуальної право і релігія розрізняються способами їх пізнання, оцінки, бо право є насамперед цінністю суспільною, а релігія - індивідуальною, а також засобами формування правомірної або богоугодної поведінки. З аксіологічних особливостей випливає авторитарність релігійної свідомості й відносна автономність правосвідомості від суспільного авторитету. Як нормативні регулятори, право і релігія виникають в результаті розпаду первісних мононорм, є нормативними, переважно формалізованими, мають ієрархічну систему джерел, організаційно-інституційні утворення, забезпечені відповідальністю за порушення їх приписів (спільні риси). Відмінності спостерігаються у сферах регулювання, способах легітимації норм (гетерономність права й автономність релігії), у структурі норм, мовних особливостях джерел, суб'єктному складі, ступені конфліктності відносин між суб'єктами, характері відповідальності й у функціональному навантаженні.

4.  Вплив релігії (або її елементів) на право, їх взаємодія виявляються в релігійній детермінації правоутворення, підтримці релігійними засобами правових приписів і правопорядку в цілому, впливі церкви на публічно-владні інститути, протиріччях, що виникають між нормами права і релігії. Механізм подолання цих протиріч має базуватися на приматі правових приписів, що поєднується із законодавчим створенням умов для реалізації суб'єктами своїх релігійних прав та недопущенням насильства над релігійними почуттями й переконаннями віруючих (не порушуючи при цьому прав інших осіб). Вплив права на релігію достатньо обмежений і проявляється у сприянні зниженню авторитарності релігійного світогляду, унеможливленню поглинання різними віровченнями одне одного, в регламентації механізму й форм реалізації, меж здійснення релігійних прав, у збереженні й розвитку окремими релігіями правових форм діяльності. Провідною є роль права і держави у вирішенні етнорелігійних і міжконфесійних конфліктів.

5. До форм релігійного впливу на правоутворення можна віднести: (а) санкціонування державою релігійних норм (пряма форма), і (б) сприяння генезису нових правових норм або гальмування цього процесу, (в) визначення еволюційного руху правової системи в цілому й розвитку правової науки (опосередковані форми). Санкціонування релігійних норм відбувається у 2-х напрямках: перенесення у правову дійсність норм, що безпосередньо врегульовують суспільні відносини, та санкціонування загальних засад, основ, принципів, які об'єднують окремі норми в єдину систему. Норми релігійного права пропонується поділяти на такі, що закріплені у сакральних текстах (релігійні норми), та корпоративні норми релігійних громад або церков (фікх, рабинське, канонічне право тощо). На певних історичних етапах та у певних правових системах ці норми набувають правового характеру, що пояснюється не відокремленість права і політики від релігії. Пряма форма релігійного впливу найбільш поширена у кримінальному, цивільному, сімейному, трудовому, господарському, процесуальному та міжнародному публічному праві. З розвитком процесу секуляризації права і політики обсяг санкціонування релігійних норм зменшується, релігійних вплив набуває переважно опосередкованих форм.

6. На підставі розгляду впливу релігійного чинника на становлення й функціонування правових систем світу як доповнення до вже існуючих пропонується таку типологію: 1) правові системи країн розвинених неавраамістичних релігій (буддизм, індуїзм, даосизм та ін.); 2) дуалістичні правові системи країн авраамістичних релігій (іслам, іудаїзм); 3) секуляризовані правові системи християнських країн (у межах цієї групи виокремлюються правові системи країн західного і східного християнства). Об'єднуючим елементом усієї типології є цінності і принципи, які підтримуються усіма основними релігіями і захищаються у більшості правових систем світу (життя, власність, традиційні шлюбні стосунки, встановлений суспільний лад, справедливі публічні процедури).

Правова система України в цілому належить до правових систем країн православ'я, що через історичні й геополітичні особливості, має окремі ознаки притаманні правовим системам країн західного християнства. Це створює передумови для інтегрування правової системи України до європейського правового простору. При цьому, вітчизняна правова система знаходиться у стані трансформації, що має наслідком зниження правової культури та поваги до права. Одним із засобів подолання цих явищ може бути зростання традиційної релігійності у суспільстві.

7. До вихідних засад, які повинні спрямовувати розвиток моделі відносин держави і церкви в Україні, можна віднести: (а) розгляд церкви як інституту громадянського суспільства; (б) наголошення на активній ролі держави в процесі забезпечення релігійних прав громадян; (в) необхідність визнання різного історичного й соціального статусу окремих конфесій, що поєднується з тезою про їх юридичну рівність; (г) брак в українському суспільстві значного досвіду автономного співіснування держави і церкви, що унеможливлює застосування більшості форм їх кооперації; побудова відносин держави і церкви на основі вимог принципу верховенства права.

8.  З метою вдосконалення правового регулювання релігійних відносин та оптимізації моделі відносин держави і церкви пропонується або підтримується вже запропоноване в літературі внесення змін до чинного законодавства України щодо надання церкві статусу юридичної особи, деталізації механізмів забезпечення реалізації свободи совісті військовослужбовцями, врегулювання правового статусу релігійних навчальних закладів та осіб, які там навчаються; а також шляхи покращення правозастосовчої практики щодо здійснення віруючими релігійних обов'язків (наприклад, паломництва), забезпечення невтручання церков у політичні процеси, співпраці держави і церкви у соціальній та освітній сферах.