Таким чином, підсумовуючи викладене у розділі 2 нашого дослідження, можна зробити такі висновки.

1. До форм релігійного впливу на правоутворення можна віднести: (а) санкціонування державою релігійних норм (пряма форма), і (б) сприяння генезису нових правових норм або гальмування цього процесу, (в) визначення еволюційного руху правової системи в цілому й розвитку правової науки (опосередковані форми). Санкціонування релігійних норм відбувається у 2-х напрямках: перенесення у правову дійсність норм, що безпосередньо врегульовують суспільні відносини, та санкціонування загальних засад, основ, принципів, які об'єднують окремі норми в єдину систему. Норми релігійного права пропонується поділяти на такі, що закріплені у сакральних текстах (релігійні норми), та корпоративні норми релігійних громад або церков (фікх, рабинське, канонічне право тощо). На певних історичних етапах та у певних правових системах ці норми набувають правового характеру, що пояснюється не відокремленість права і політики від релігії. Пряма форма релігійного впливу найбільш поширена у кримінальному, цивільному, сімейному, трудовому, господарському, процесуальному та міжнародному публічному праві. З розвитком процесу секуляризації права і політики обсяг санкціонування релігійних норм зменшується, релігійних вплив набуває переважно опосередкованих форм.

2. На підставі розгляду впливу релігійного чинника на становлення й функціонування правових систем світу як доповнення до вже існуючих пропонується таку типологію: 1) правові системи країн розвинених неавраамістичних релігій (буддизм, індуїзм, даосизм та ін.); 2) дуалістичні правові системи країн авраамістичних релігій (іслам, іудаїзм); 3) секуляризовані правові системи християнських країн (у межах цієї групи виокремлюються правові системи країн західного і східного християнства). Об'єднуючим елементом усієї типології є цінності і принципи, які підтримуються усіма основними релігіями і захищаються у більшості правових систем світу (життя, власність, традиційні шлюбні стосунки, встановлений суспільний лад, справедливі публічні процедури).

Правова система України в цілому належить до правових систем країн православ'я, що через історичні й геополітичні особливості, має окремі ознаки притаманні правовим системам країн західного християнства. Це створює передумови для інтегрування правової системи України до європейського правового простору. При цьому, вітчизняна правова система знаходиться у стані трансформації, що має наслідком зниження правової культури та поваги до права. Одним із засобів подолання цих явищ може бути зростання традиційної релігійності у суспільстві.

3. До вихідних засад, які повинні спрямовувати розвиток моделі відносин держави і церкви в Україні, можна віднести: (а) розгляд церкви як інституту громадянського суспільства; (б) наголошення на активній ролі держави в процесі забезпечення релігійних прав громадян; (в) необхідність визнання різного історичного й соціального статусу окремих конфесій, що поєднується з тезою про їх юридичну рівність; (г) брак в українському суспільстві значного досвіду автономного співіснування держави і церкви, що унеможливлює застосування більшості форм їх кооперації; побудова відносин держави і церкви на основі вимог принципу верховенства права.

4.  З метою вдосконалення правового регулювання релігійних відносин та оптимізації моделі відносин держави і церкви пропонується або підтримується вже запропоноване в літературі внесення змін до чинного законодавства України щодо надання церкві статусу юридичної особи, деталізації механізмів забезпечення реалізації свободи совісті військовослужбовцями, врегулювання правового статусу релігійних навчальних закладів та осіб, які там навчаються; а також шляхи покращення правозастосовчої практики щодо здійснення віруючими релігійних обов'язків (наприклад, паломництва), забезпечення невтручання церков у політичні процеси, співпраці держави і церкви у соціальній та освітній сферах.