Актуальність теми дослідження. На органи досудового слідства покладено завдання швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування Закону для того, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК України). Центральне місце серед заходів по виконанню цього завдання займає розробка науково обґрунтованих засобів і методів розкриття найбільш небезпечних злочинів.

Розслідування злочинів, як динамічна процесуальна діяльність, проходить окремі стадії (Ю.М. Грошевий, В.С. Зеленецький) і є процесом переходу від первісних процесуальних ситуацій до наступних. У цьому процесі робота з доказами носить ситуаційний характер (Р.С. Бєлкін). Органам розслідування доводиться діяти в різних умовах і обставинах, що складаються під впливом особливостей злочинів, дефіциту часу і доказової інформації, специфіки відносин між суб'єктами кримінального процесу. У даному аспекті процес розслідування представляється як система слідчих ситуацій, що змінюються протягом усього періоду провадження по кримінальній справі. Виділення слідчої ситуації як об'єкта наукового дослідження обумовлено необхідністю виявлення особливостей криміналістичного підходу до вивчення процесу досудового слідства як стадії кримінального судочинства.

У криміналістиці вивчення проблеми слідчої ситуації знайшло відображення в працях таких учених як Ю.П. Алєнін, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, Т.С. Волчєцька, І.Ф. Герасімов, В.Г. Гончаренко, Г.А. Густов, Л.Я. Драпкин, А.В. Дулов, В.А. Журавель, Г.Ю. Жирний, Г.О. Зорин, А.В. Іщенко, Н.І. Кліменко, О.Н. Колесніченко, В.О. Коновалова, В.С. Кузьмічьов, В.К. Лисиченко, В.П. Лисицин, І.М. Лузгін, В.Г. Лукашевіч, Г.А. Матусовський, В.О. Образцов, І.В. Постіка, А.Р. Ратінов, М.В. Салтєвський, М.О. Селіванов, В.В. Тіщенко, В.Ю. Шепітько, О.О. Ейсман, М.П. Яблоков та ін.

Фундаментальні дослідження цієї проблеми, проведені Л.Я. Драпкіним і Т.С. Волчєцькою, спрямовані на розробку основних положень вчення про слідчі ситуації в криміналістиці. Але ці дослідження в цілому стосуються проблем класифікації і вирішення слідчих ситуацій, визначення місця слідчої ситуації в системі криміналістики, визначенню поняття і сутності ситуалогії, формуванню криміналістичного вчення про ситуалогію і ситуалогічного моделювання, розгляду даної проблеми стосовно до всіх стадій кримінального судочинства.

Традиційно слідчі ситуації здебільшого розглядалися як явище, пов'язане з провадженням окремих слідчих дій, у наукових дослідженнях, що відносяться до криміналістичної тактики. У той же час, удосконалювання процесу розслідування значною мірою залежить від підвищення ефективності методик розслідування злочинів, що мають включати у свою структуру рекомендації з подоланню складних, особливо конфліктних слідчих ситуацій, що складаються в процесі розслідування. Дослідження, які проводилися, не охоплюють у достатній мірі всі аспекти проблеми слідчої ситуації в методиці розслідування злочинів. У зв'язку з цим питання про криміналістичну природу слідчої ситуації тлумачиться неоднозначно. Слідча ситуація розглядається, наприклад, як поняття, що відноситься до криміналістичної тактики і вже в цій якості як поняття, що реалізується в криміналістичній методиці (Р.С. Бєлкін). У загальній проблемі слідчої ситуації розрізняють ситуації, що характеризують розслідування в цілому і такі, котрі виникають при проведенні окремих слідчих дій (В.Ю. Шепітько). В цій дискусії пропонується також серед інших виділяти ситуації, що характеризують стан в розслідуванні злочинів (О.Н. Колесніченко), або слідчі ситуації, що визначають обстановку етапу розслідування, у зв'язку з чим пропонується іменувати їх ситуаціями розслідування або стратегічними слідчими ситуаціями (М.П. Яблоков). Типові слідчі ситуації розглядаються також як елемент структури окремої криміналістичної методики розслідування конкретних видів злочинів (В.А. Журавель). Висловлено думку, що поняття слідчої ситуації складає важливу частину теорії криміналістичної методики розслідування (І.А. Возгрін). Ситуаційний підхід виділяється як важливий напрямок у дослідженні криміналістичної методики (Г.А. Матусовський). Зазначені позиції ведучих криміналістів, створюючи наукову базу для розробки ситуаційних положень методики розслідування злочинів, стимулюють необхідність нових досліджень на основі вивчення слідчої практики останніх років.

Актуальність теми дослідження підтверджується й тим, що проведене дисертантом узагальнення результатів опитування слідчих вказує на те, що проблема слідчих ситуацій розглядається значною більшістю з них як така, що потребує розробки рекомендацій з подолання складних слідчих ситуацій на окремих етапах досудового слідства й у цілому по кримінальній справі.

Вибір теми дисертації обумовлено важливістю дослідження слідчих ситуацій на основі наукової їх класифікації і подальшої типізації з прикінцевою метою вдосконалення методик розслідування окремих видів злочинів, розробки наукових рекомендацій з вирішення і подолання складних слідчих ситуацій.

Викладене дає підстави для висновку про те, що розробка класифікації слідчих ситуацій у криміналістичній методиці необхідна для вирішення задач удосконалювання методики в цілому, і окремих методик розслідування злочинів зокрема.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно плану наукових досліджень кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і відповідає задачам, визначеним Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001—2005 року, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у науковій розробці класифікації слідчих ситуацій стосовно до криміналістичної методики в цілому і на цій основі здійснення типізації ситуацій з урахуванням специфіки розслідування окремих видів (груп) злочинів, визначенні наукових рекомендацій з вирішення і подолання складних слідчих ситуацій.

Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність вирішення основних завдань з:

1. аналізу основ вчення про слідчу ситуацію і криміналістичну систематику з метою їх конкретизації стосовно до методики розслідування злочинів;
2. встановлення зв'язків між сутністю і поняттям слідчої ситуації та загальними поняттями криміналістики;
3. вивчення й узагальнення практики розслідування різних видів злочинів з метою виділення й аналізу типових слідчих ситуацій;
4. з'ясування шляхом змістовного і статистичного аналізу результатів опитування й інтерв'ювання слідчих стосовно їх ставлення до сутності і поняття слідчої ситуації та її характеристики;
5. дослідження можливості використання наукових положень криміналістичної систематики в процесі впорядкування конкретних множин слідчих ситуацій;
6. здійснення групування, класифікації і типізації ознак слідчих ситуацій на основі визначених критеріїв;
7. проведення впорядкування типових слідчих ситуацій у системі методики розслідування окремих видів злочинів;
8. простеження і визначення можливостей використання правоохоронними органами криміналістичних рекомендацій про типові слідчі ситуації;
9. встановлення можливостей і напрямків використання окремих методів таких галузей знань як математика, комп'ютерні технології в процесах моделювання і розв'язання слідчих ситуацій, практичного застосування комп'ютерних систем у різних формах: базах даних, інформаційно-дорадчих системах, з метою встановлення шляхів виходу зі складних слідчих ситуацій;
10. проведення порівняльного лінгвістичного аналізу понять і термінології, пов'язаних зі слідчими ситуаціями.

Об'єктом дослідження є реальні явища процесу розслідування злочинів: слідча ситуація і криміналістичне вчення про слідчу ситуацію, яке охоплює тактичні і методичні аспекти розслідування.

Предмет наукового дослідження складають закономірності, що пояснюють природу і сутність слідчої ситуації, процеси класифікації і типізації слідчих ситуацій, обставини, що впливають на обрання оптимальних рішень у певних типових ситуаціях, засобів виходу зі складних ситуацій.

Методологія і методика дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод наукового пізнання дійсності, окремі наукові методи: системно-структурний, порівняльно-правовий, статистичний, соціологічний, логіко-юридичний, комп'ютерних технологій, математичної логіки. Дослідження і зроблені на його основі висновки і пропозиції базуються на сучасних наукових положеннях філософії, соціології, теорії права, криміналістики, кримінального права, кримінології, кримінального процесу, комп'ютерних та інших наук.

Підхід до розробки основних положень теми дисертаційного дослідження безпосередньо базується на загальних положеннях криміналістичної методології. У вивченні понять суміжних дисциплін використані методи загальнонаукового характеру, спеціальні методи відповідних галузей знань і спеціальних криміналістичних методів. У дослідженні застосовані сучасні методики збору інформації, її узагальнення, аналізу і статистичної обробки, а перевірка репрезентативності емпіричних даних здійснена на основі рекомендацій правової статистики. При постановці і вирішенні окремих криміналістичних питань використані відповідні методи математичних галузей знань.

Нормативно-правовою основою дисертації є Конституція України, закони України, нормативно-правові акти України, які регламентують кримінальний процес, відомчі акти правоохоронних органів, що мають значення для застосування криміналістичних рекомендацій щодо вирішення і подолання складних слідчих ситуацій.

Емпірична база дослідження. У процесі дисертаційного дослідження з метою вивчення слідчих ситуацій, що складаються в ході розслідування злочинів, було вивчено матеріали 450 кримінальних справ, зокрема про злочини проти життя і здоров'я, полової свободи особи, проти власності, у сфері господарської діяльності й ін. Дисертант брав безпосередню участь у вивченні 155 кримінальних справ про умисні вбивства, проведеному кафедрою криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в 1997 р., відповідно до мети і завдань дисертаційного дослідження.

Проведено анкетне опитування 200 слідчих прокуратури й оперативних працівників органів внутрішніх справ Київської, Харківської і Хмельницької областей. При інтерв'юванні виявлявся їх особистий досвід застосування наукових криміналістичних рекомендацій щодо розслідування конкретних злочинів, подолання складних слідчих ситуацій. Проведено інтерв'ювання прокурорів, що проходили підготовку в Інституті підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України (1997-1999 рр.) з метою з'ясування їх поглядів на проблему вирішення складних слідчих ситуацій. Отримані дані аналізувалися і порівнювалися з аналогічними науковими дослідженнями, що проводилися криміналістами Російської Федерації (Т.С. Волчецька, Л.Я. Драпкін), Республіки Бєларусь (М.І. Порубов, Г.О. Зорін) і ін.