Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація стала першим в українській фінансово-правовій науці комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем реалізації публічно-правового статусу державних банків. У дисертації обґрунтовано низку нових з погляду теорії та важливих для практики понять і положень, які винесено на захист.

Вперше в сучасній фінансово-правовій науці:

• досліджено вплив фінансово-правового регулювання на відносини, що виникають у процесі створення та функціонування державних банків;
• доведено, що фактична реалізація державним банком своїх функцій, виконання певних програм тощо є відповідною частиною змісту фінансової діяльності держави щодо розподілу та використання публічних фондів коштів держави. На межі із соціальним, економічним, інвестиційним регулюванням реалізується метод фінансової діяльності держави, що полягає у фінансуванні, а також створенні умов для подальшої мобілізації фінансових ресурсів юридичними особами публічного права задля виконання завдань і функцій держави, зокрема всіх передбачених у середньостроковій та довгостроковій перспективах державних витрат. Наприклад: житлові програми, проекти з енергозбереження; кредитування органів місцевого самоврядування та ін.;
• сформульовано основні закономірності у створенні та функціонуванні державних банків, що дало змогу окреслити особливості правового статусу державних банків не лише в історичному аспекті, але й у сьогоденні;
• запропоновано нове бачення змісту та структури фінансової системи держави та визначено місце в ній державних банків;
• обґрунтовано доцільність залучити до інститутів фінансової системи держави інститут заощаджень. Інститут заощаджень визначено як групу однорідних суспільних відносин з приводу розміщення частини доходу населення, яку не використовують на поточне споживання, а накопичують у відповідних, передбачених нормативно-правовими актами формах: депозитні рахунки, цінні папери тощо, щоб використати їх у майбутньому;
• охарактеризовано правовий статус банків розвитку, проведено їх класифікацію та визначено відповідні особливості; у порівняльно-правовому аспекті проаналізовано правове регулювання Банків розвитку у Хорватії та в Республіці Казахстан, досвід яких, у відповідних частинах, може бути прийнятним для України у процесі формування правової бази для державних банків у близькому майбутньому.

Дістали подальшого розвитку теоретичні положення щодо:

• приналежності фінансових ресурсів державних банків до публічних фінансів, зокрема їх відповідності визначеним в українській фінансово-правовій науці ознакам "публічності", а саме: формі власності на матеріальний носій (об'єкт) правовідносин; характеру інтересу; меті виникнення відповідних суспільних відносин; методу правового регулювання відповідних суспільних відносин; формі розподілу та пристосування матеріального носія (об'єкта)  відповідних суспільних відносин до використання. (див. с. 9; п. 2 висновки);
• змісту принципу доступу населення до фінансів та участі населення у фінансовій системі країни у формі збереження, заощадження та примноження (інвестування) власних коштів;
• становлення і розвитку ощадної справи на території Українських земель з кінця ХVIII ст.;  проаналізовано радянський період, а також сучасний стан ощадної справи і стан погашення гарантованих державою зобов'язань перед вкладниками Ощадного банку УРСР у відповідні періоди;
• проблем реалізації правового статусу державних банків та запропоновано шляхи і перспективи їх подальшого вирішення.

Удосконалено:

• визначення фінансової системи держави та її елементів;
• механізм правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку із формуванням статутного фонду державних банків, а також зі збільшенням чи зменшенням його розміру;
• визначення системи організації зв'язків між органами управління державним банком з одного боку та державою - як акціонером та регулятором найважливіших суспільних відносин - з іншого, через призму фінансово-правового регулювання та впливу фінансово-правових норм.

Практичне та теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що їх може бути використано:

• для подальшої розробки наукових досліджень у сфері публічних фінансів, заощаджень та кредиту;
• при формуванні концепції організаційно-правової форми державного банку в майбутньому, а також при визначенні цілей, завдань державних банків, специфічних функцій, що можуть реалізовуватися винятково за посередництвом державних банків;
• у сфері правотворчості - при формуванні нормативно-правової бази, що врегульовувала б відносини, які виникають у зв'язку із діяльністю державних банків, та визначала б сферу їх компетенції;
• у процесі правозастосування - при прийнятті рішень щодо збільшення (зменшення) статутного капіталу державних банків; при здійсненні регуляторної та наглядової політики щодо державних банків; у процесі управління державним банком тощо;
• у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників з дисциплін "Фінансове право", "Банківське право" та ін., та при викладанні цих дисциплін для юридичних та економічних спеціальностей у навчальних закладах України ІІІ та ІV рівнів акредитації.

Положення дисертації можуть бути підґрунтям для подальших наукових досліджень фінансових, адміністративних, цивільних, господарських правовідносин, правового статусу учасників ринку фінансових послуг тощо.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає також у тому, що теоретичні положення та висновки, які становлять наукову новизну роботи, представлені автором у конкретних рекомендаціях і пропозиціях щодо вдосконалення чинного законодавства, зокрема йдеться про Закон України "Про банки і банківську діяльність", участь у розробці Статуту Державного ощадного банку України та Статуту Державного експортно-імпортного банку України; участь у формуванні Програми розвитку на 2006 - 2010 роки ВАТ "Державний Ощадний банк України" (2006 рік); участь у формуванні Стратегії розвитку Державного експортно-імпортного банку України та ін. Здійснення попередніх експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, наприклад "Про акціонерні товариства в Україні", "Про банки та банківську діяльність", Державної програми приватизації  та Концепції забезпечення реалізації національних інтересів в сфері приватизації, рішення Ради національної безпеки та оборони та  ін. Ряд висновків і узагальнень були реалізовані дисертантом на практиці під час роботи на посадах першого заступника голови правління Державного ощадного банку України та першого заступника голови правління Державного експортно-імпортного банку України, члена Наглядових рад державних банків;  під час виконання посадових обов'язків на посаді заступника Секретаря РНБОУ у сфері економічної, соціальної та гуманітарної  безпеки; тимчасово виконуючого обов'язки Секретаря РНБОУ; а також на посаді голови Міжвідомчої комісії з питань фінансової безпеки при Раді національної безпеки  та оборони України.

Апробація результатів дисертації. Результати проведеного дослідження обговорювали на: Міжнародній науковій конференції "Проблеми фінансового права" (Чернівці, 1996 р.); Дев'ятому засіданні робочої групи "Банки" Німецько-Української Групи (Франкфурт-на-Майні, червень, 2003 р.); Банківському семінарі "Системи банківського самообслуговування" (Единбург, Шотландія, липень 2004 р.); Російському банківському форумі "Огляд розвитку банківського сектора в Україні та Казахстані" (Москва, липень, 2006 р.); Міжнародній конференції "Бум кредитування: як обійти ризики?" (Прага, грудень 2006 р.); Другій Всеукраїнській конференції ВАТ "Ощадбанк" (Київ, 2006 р.); та ін.

Публікації. Основні положення дисертації автор виклав у вісьмох  публікаціях, чотири з яких надруковані у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структуру дисертації обумовлено логікою, метою і предметом дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які структурно складають 11 підрозділів; висновків; списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає - 247 сторінок, основний текст - 213 сторінок, список використаних джерел - 349 найменувань.